Відстоюючи українське Православ’я і державність
На сьогоднішній день українське православ’я за кількістю парафій переважає російське: якщо в Росії 12 тисяч парафій, то в Україні – 15 тисяч. Якщо в Росії менше 100 архієреїв, то в Україні – понад 100. В Росії 67 єпархій, в Україні – 85. Тобто статистика не на користь Росії, тому вони ніколи не погодяться на нашу автокефалію.
Численні безсоромні зазіхання російської влади і провладної верхівки на українську державність і свободи українських громадян нещодавно були підтверджені ще одним яскравим прикладом. Наприкінці липня в Україні з 8-денним візитом перебував патріарх Московський і всія Русі Кирило, що викликало неоднозначну реакцію як серед віруючих, так і в політичних колах.
На мою ж особисту думку, на всі ці події необхідно дивитися більш глобально. Всі державні діячі ще Російської імперії, а потім СРСР вважали, що «великая Рассєя» без України існувати не може. Тому теперішнє російське керівництво в різний спосіб намагається повернути Україну, зробити її однією зі своїх провінцій. Російська церква, як це раніше бувало, увійшла з російською державою у дуже тісне співробітництво. Московська патріархія заключила угоди з різними міністерствами Росії і не тільки на рівні загальнодержавному, загальноцерковному, але й у регіонах.
Оскільки інтереси РФ та російської церкви співпадають, а умови для цього в Україні зараз сприятливі, то патріарх Кирило і вирішив скористатися цими обставинами і спробувати позбавити Українську православну церкву самостійності і незалежності в управлінні, або суттєво її обмежити. Цю місію почав виконувати ще патріарх Алексій наприкінці свого життя, коли дозволив українським архієреям звертатися до нього через голову митрополита Київського. Коли патріархом став Кирило, він поступово почав позбавляти самостійності Українську церкву, зокрема, тим, що включає в число тимчасових членів Священного Синоду РПЦ українських архієреїв, хоча це суперечить статуту Української православної церкви і тим правам, які вона отримала у 1990 році. Тобто, це незаконно і неканонічно. З одного боку, вони говорять про канонічність Московського патріархату і неканонічність Київського патріархату, але самі порушують церковні канони там, де їм це вигідно.
Таким чином, нинішній приїзд патріарха Кирила спрямований на те, щоб з одного боку, обмежувати незалежність і самостійність УПЦ МП, а з іншого – впливати на духовний стан українців, щоб вони більше тягнулися до Москви.
Ми бачимо, що майже всі виступи патріарха Кирила про Україну носять політичний характер. Зараз він висунув ідею, яка була прийнята на Всесвітньому руському народному соборі – про «русский мир» між Росією, Україною, Білоруссю і Молдовою. Ну, щодо перших трьох зрозуміло – слов’янські країни. А яке до «русского мира» має відношення Молдова? Ніякого. Та оскільки в Молдові митрополія знаходиться у Московському патріархаті, то, звичайно, він включив і їх до «русского мира». Тобто, це політичний проект, який насправді передбачає відродження Російської імперії, а задля ствердження цієї ідеї і приїздив Патріарх Кирило. Слід також відзначити, що в російських ЗМІ, як у світських, так і у церковних, не задоволені тим, що відбувається в УПЦ МП: тим, що всередині церкви переписка ведеться не російською, а українською мовою, що деякі парафії відправляють богослужіння українською мовою, що деякі священники, архієреї проповідують українською мовою і т.ін.
Не секрет ні для кого, що Росія привласнює собі і нашу історію, і нашу культуру. Наприклад, там вважається, що Софіївський собор належить Російській церкві, що Київ – це «южная столица русского православия», як Петербург – «северная столица». Тому невипадково, що хрещення Київської Русі вони вважають належним до Російської церкви, бо, як вони говорять, воно відбулося на теренах російських земель. Тобто, вкотре перекручують історію на свою користь.
На сьогоднішній день українське православ’я за кількістю парафій переважає російське: якщо в Росії 12 тисяч парафій, то в Україні – 15 тисяч. Якщо в Росії менше 100 архієреїв, то в Україні – понад 100. В Росії 67 єпархій, в Україні – 85. Тобто статистика не на користь Росії, тому вони ніколи не погодяться на нашу автокефалію.
А ось такий приклад: згідно з даними МВС на Великдень в Україні до церков прийшло 11 мільйонів вірян при 47 мільйонах населення, а в Росії при 142 мільйонах до храмів прийшло 8 мільйонів вірян. Тобто в Україні Пасху святкували майже 25% населення, а в Росії – 5%. Ось тому незалежність Української церкви і стоїть на перешкоді Російській церкві бути головною в світовому православ’ї.
Отже, російська влада за допомогою духовних, релігійних важелів впливу фактично збирає на пострадянському просторі новий православний великоросійський простір, куди має входити і Україна як православна держава із загальною історією, релігією, загальними святинями.Українська ж влада все більше пов`язує себе з однією церквою. І де-факто УПЦ МП стає останнім часом ледве не державною в Україні.
Очевидно, що політично свідомі громадяни та віряни не дозволять і всіляко перешкоджатимуть гнобленню істинно національного українського православ’я, що можемо спостерігати вже й нині. Це і акція протесту проти антиукраїнської політики Московського патріархату на чолі з Патріархом Кириллом, і пікет «Українського дому» прихильниками ВО «Свобода» з плакатами «Московський патріарх - духовний окупант!», «Кирило – патріарх по сталінсько-гебістському канону» та ряд інших.
В наших руках сьогодні доля України, отже будемо робити все можливе, аби вчасно й ефективно боротися з загрозами релігійного розколу та масштабною політико-ідеологічною інтервенцією, яку проводить керівництво РФ, особливо в умовах нової української влади, коли держава найбільш ослаблена, а люди – втомлені й залякані.
Олександр ВОВК