Війна без жалю
Днями відбулися вісімдесяті роковини «самоліквідації» Української автокефальної православної церкви — УАПЦ, яку було задекларовано її «надзвичайним» Собором 28—30 січня 1930 р. На довгі 60 років сама назва цієї багатостраждальної церкви не мала права на згадування в Україні.
ГПУ проти УАПЦ. Методологія знищення
Днями відбулися вісімдесяті роковини «самоліквідації» Української автокефальної православної церкви — УАПЦ, яку було задекларовано її «надзвичайним» Собором 28—30 січня 1930 р. На довгі 60 років сама назва цієї багатостраждальної церкви не мала права на згадування в Україні.
Дуже коротка довідка. Відроджена незалежна Українська церква одержала свою назву — УАПЦ — і першого митрополита Василя (Липківського) на Всеукраїнському церковному соборі у жовтні 1921 р.
За вкрай стислий, за історичними вимірами, час митрополитом та його сподвижниками було виконано величезну роботу з налагодження церковного життя, створення й ствердження сотень парафій УАПЦ (сам митрополит відвідав понад 500 парафій), організації богословських курсів, перекладу українською богослужбових книг, участі в релігійних диспутах, видання власного часопису «Церква й життя» тощо.
Бурхливий розвиток УАПЦ на початковому етапі її становлення був неочікуваним і не влаштовував Радвладу (це скорочення тоді було у широкому вжитку). Влада та церква вкладали різний зміст в Декрет про відокремлення церкви від держави. Митрополит Василь 1924 року слушно зауважив:
«Я одверто скажу, що в відносинах до церкви і до релігії взагалі Радвлада стоїть ще на хибкому шляху, коли вона виявляє себе не безрелігійною, як повинно бути, а протирелігійною, коли вона, відокремившись від церков релігійних, з’єднала себе з церквою-громадою безрелігійною, проголосивши цю безрелігійну церкву як старе самодержавство — православну — господствующою в своїй державі, а останні церкви-громади принизила, в порівнянні, в правах з церквою невіруючих. Вільна душа людини ніколи не поміриться з однобокістю своєї влади, з нерівністю в правах громадян, в обмеженні одних і підвищенні других тільки за їх релігійні переконання».
УАПЦ доводилося працювати в умовах постійного жорстокого утиску з боку влади, показового та таємного «нагляду» з боку ГПУ (вживатиму саме цю сумнозвісну абревіатуру, а не «українізовану» ДПУ), підписок про невиїзд з місця проживання, «превентивних» арештів, накладання незаконних великих податків на церкви УАПЦ, брутального цькування в пресі... Влітку 1926 року почалася інспірована владою криза в її стосунках з УАПЦ. Після арешту всіх членів Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР), зокрема почесного голови — митрополита Липківського та голови — протодиякона Василя Потієнка, й опечатання приміщення на Володимирській, 24, де була її канцелярія, вперше відбулася дійсно відкрита конфронтація між владою та УАПЦ. Після «врегулювання» кризи на Великих Покрівських зборах ВПЦР в жовтні 1926 р. і обрання нового (нав’язаного ГПУ) складу ВПЦР на чолі з єпископом Петром Ромодановим, починається новий період в житті УАПЦ. З’являється опозиція митрополиту Василю Липківському і тій частині вірних, яка йшла за ним задекларованим на Соборі 1921 року шляхом.
Слід зазначити, що внутрішні (здавалося б) певні непорозуміння, зокрема у особистісних відносинах, конфліктні ситуації, поява «опозиції», зневіра частини духовенства у можливості подальшого пастирського служіння аж ніяк не були суто власними, внутрішніми проблемами УАПЦ. Вони привносилися, підживлювалися, роздмухувалися ззовні — силами ГПУ.
Як це відбувалося — неважко було здогадатися й раніше. А зараз — є змога переконатися, дізнатися «з перших рук». У 2005—2006 рр. у науковому документальному журналі «З архівів ВУЧК — ГПУ — НКВД — КГБ» за документами Галузевого державного архіву Служби безпеки України було впорядковано й опубліковано численні документи під узагальнюючою назвою «Репресована УАПЦ. Політичні репресії проти священиків Української автокефальної православної церкви (1919—1938)». У частині І цього матеріалу (журнал 1/2 , 2005 рік) містяться секретні зведення агентів ГПУ про діяльність автокефального духовенства за 1927—1928 рр., які вдалося віднайти у ГДА СБ України. «Ця інформація, — як зазначають упорядники, — є цінним джерелом у справі вивчення механізму ведення справжньої війни проти УАПЦ. Розкривається методика розкладання керівного складу ВПЦР зсередини, усунення найбільш впливових осіб напередодні важливих подій, заміщення агентурним складом ДПУ керівних структур парафіяльних та округових церковних рад, створення штучної ізоляції митрополита Василя Липківського, показано механізм дії підзвітної ДПУ опозиції в керівництві ВПЦР на чолі з єп. Петром Ромодановим з осені 1926 р.» (Упорядники назвали дії ГПУ проти УАПЦ війною. Але яка ж це війна, коли інша сторона не могла чинити відповідний опір? Це було брутальне, безжальне знищення церкви, що стояла на засадах духовного відродження України.)
На 118 сторінках журналу подано витяги з 73-х зазначених зведень, які називатиму мовою оригіналу «Еженедельные сводки Секретного отдела ГПУ УССР». (Взагалі, вся внутрішня документація ГПУ і допити велись російською мовою.) «Сводки» проходили під грифом «совершенно секретно». Перша з них за №8/18 присвячена подіям, що відбувалися з 20 по 26 лютого 1927-го, остання за №51/113 — подіям за час з 16 до 22 грудня 1928 р. Практично у кожній з них численні факти, що свідчать: крім названих раніше «офіційних» репресивних заходів проти УАПЦ, застосовували різноманітні неофіційні «прийоми» — вистежування (не зміг знайти кращого еквівалента красномовному російському «слежка»), підслуховування, перлюстрація листування, залякування, шантаж, розповсюдження пліток та інші не дуже моральні дії... За браком місця на шпальтах газети наведу лише деякі характерні витяги з кількох «сводок» зі збереженням орфографії та пунктуації оригіналу, намагаючись обійтись без коментарів — адже чи потрібні вони?
Сводка № 9/19 за время с 27.02 по 05.03.1927 г.
«Приезду ЛИПКОВСКОГО в Харьков мы думаем не препятствовать, так как его пребывание здесь даст нам возможность посредством глубокого осведомления точно выяснить его настроения и намерения».
Сводка № 12/22 за время с 20 по 20 марта 1927 г.
«...после чествования (з 36-річчям духовної діяльності митрополита Липківського. — К.Л.) на неофициальном совещании приехавших епископов и актива Харьковских автокефалистов против ЛИПКОВСКОГО и его антисоветской линии поведения в резкой форме выступил еп. МАЛЮШКЕВИЧ и мирянин ГЕРАЩЕНКО... Эти выступления входили в наши расчеты».
Сводка № 19/29 за время с 7 по 14 мая 1927 г.
«11 мая с.г. в гор. Киеве открылся съезд (Микільські збори. — К.Л.) Украинской автокефальной Православной Церкви... Сведения, которые у нас собраны к началу съезда, говорят за то, что противники ЛИПКОВСКОГО будут иметь большинство. В связи со съездом в Киев выехали начальник 3-го отделения СО тов. КАРИН и уполномоченный САЗОНОВ».
Сводка № 20/30 за время с 15 по 21 мая 1927 г.
«В первый день съезда в Киев прибыл архиепископ Лубенский — ОКСИЮК.
...ОКСИЮК активно вел линию, направленную на дискредитацию РОМОДАНОВА как ставленника Соввласти. В автокефальной церкви архиепископ ОКСИЮК считался большим авторитетом. Поэтому такая позиция его тем более была опасна. Таким образом, в предполагаемом инциденте между ЛИПКОВСКИМ и РОМОДАНОВЫМ архиепископ ОКСИЮК мог сыграть большую роль, выступив в пользу ЛИПКОВСКОГО. Учтя такую ситуацию перед РОМОДАНОВЫМ была поставлена задача во что бы то ни стало создать разногласия между ЛИПКОВСКИМ и архиепископом ОКСИЮКОМ. ...Намеченные планы удалось полностью реализовать».
Сводка № 22/32 за время с 29 мая по 5 июня 1927 г.
«Нами ОКСИЮК был вызван с целью снятия с него подписки о невыезде, так как это поднимало ему, до некоторой степени, авторитет. ...Харьковские видные автокефалисты, в том числе и ПОТИЕНКО, считают, что власть обрабатывает ОКСИЮКА... Снятие с ОКСИЮКА подписки о невыезде расценивают как результат обработки его ГПУ».
Сводка № 28/38 за время с 10 по 16 июля 1927 г.
«По мнению ВПЦ Рады ЛИПКОВСКИЙ сам ни в коем случае не откажется от митрополитанства. Это обстоятельство сильно усложняет его низложение на предстоящем соборе».
Сводка № 31/41 за время с 31 июля по 6 августа 1927 г.
«26—30 июля в г. Киеве состоялось предсоборное совещание автокефалистов-липковцев. На этом совещании мы предполагали подготовить почву к тому, чтобы на будущем в октябре месяце «великом соборе» был поставлен вопрос об отстранении ЛИПКОВСКОГО от митрополитанства. Однако, настроение большинства прибывающих делегатов епископов по этому вопросу было явно трусливое... Высказывались в том смысле, что отстранение митрополита ЛИПКОВСКОГО повлечет за собой полное разложение Церкви...
ВПЦРада, во главе с еп. РОМОДАНОВЫМ, видя такое настроение прибывающих делегатов, решила не проявлять активность против ЛИПКОВСКОГО, так как рисковала потерять свой авторитет. Такое положение заставило нас искать пути, которые могли бы привести в столкновение епископата с ЛИПКОВСКИМ.
В этих целях нами была вызвана делегация от предсоборного совещания, во главе с митрополитом ЛИПКОВСКИМ, до сведения которой мы довели некоторые компрометирующие ЛИПКОВСКОГО данные о его антисоветском настроении. ...Этим разговором с делегацией мы дали толчок к выступлению епископата против митрополита».
Сводка № 33/43 за время с 14 по 20 августа 1927 г. включительно.
«Они (харківські автокефалісти. — К.Л.) крайне удивлены теми сведениями, которые имеются у нас об их деятельности в Харькове... Секретный отдел продолжает вести линию на окончательный раскол Харьковской оппозиционной ВПЦР-группы».
Сводка № 34/44 за время с 21 по 27 августа 27 г. включительно.
«14 августа с/г митрополит УАПЦ — ЛИПКОВСКИЙ обратился к власти с ходатайством о снятии с него подписки о невыезде из г. Киева... Считаясь с важностью поставленной перед нами задачи по низложению ЛИПКОВСКОГО, его ходатайство нами не удовлетворено».
Сводка № 36/46 за время с 4 по 10 сентября 27 г.
«С целью воздействия на Киевских автокефалистов — сторонников ЛИПКОВСКОГО, сконцентрировавшихся в Софиевском соборе, нами дано распоряжение о расторжении договора с Софиевской общиной. Однако вопрос о издании новой пятидесятки будет оттянут нами до созыва окружного собора. За это время по агентурной линии будут приняты меры к созданию более тревожного настроения среди верующих автокефалистов, путем распространения слухов о передаче Софии легализованным тихоновцам. Этим маневром мы добьемся того, что новая пятидесятка будет создана из лиц, лояльно настроенных к власти, сочувственно относящихся к ВПЦР. С другой стороны, этим самым мы ослабим Киевскую оппозицию, значительно обезвредив ее к предстоящему Всеукраинскому собору.
С целью воздействия персонально на ЧЕХОВСКОГО мы привлекаем его к уголовной ответственности за выступление в Софии, которое расценивается нами, как знак солидарности с антисоветской деятельностью ЛИПКОВСКОГО».
Сводка № 37/47 за время с 11 по 18 сентября 1927 г.
«...В октябре в г. Киеве должен состояться Всеукраинский Покровский Собор УАПЦ ...органами ГПУ поставлена серьезная задача добиться на Покровском съезде переизбрания митрополита, заменив ЛИПКОВСКОГО более приемлемым для нас кандидатом».
Сводка № 40/50 за время с 1 по 8 октября 1927 г.
«В настоящее время автокефалисты проводят по Украине окружные съезды, на которых обсуждают вопрос об отношении к митрополиту ЛИПКОВСКОМУ и выбирают делегатов на собор...
...В г. Киеве из 9-ти приходов только в двух сторонники ВПЦРады одержали победу и вынесли резолюцию против ЛИПКОВСКОГО. Остальные 7 приходов находятся под руководством липковцев, прошедших и в делегаты съезда... Окружной съезд состоялся без участия представителей города (приходов. — К.Л.), под руководством сторонников ВПЦРады выбрали епархиальным епископом вместо ЛИПКОВСКОГО МАЛЮШКЕВИЧА. ...Делегатами избраны сторонники ВПЦРады, наши с(екретные) /с(от рудники). Городским приходам разрешено созвать собрания вторично. Меры к тому, чтобы они прошли под руководством ВПЦР, приняты».
Сводка №43/53 за время с 22 по 29 октября 27 г.
«С 17 по 27-е октября в Киеве проходил великий собор украинской автокефальной православной церкви (УАПЦ). На соборе присутствовало, с правом решающего голоса, 243 делегата со всех округов Украины...
Поставленные пред собой задачи, а именно:
1) утверждение постановлений сентябрьского совещания и Покровского съезда УАПЦ об осуждении ВПЦРады, митрополита ЛИПКОВСКОГО, архиепископа ЕРЕЩЕНКО и ПОТИЕНКО;
2) низложение митрополита ЛИПКОВСКОГО и
3) выбор нового митрополита и ВПЦРады,
нами полностью выполнены. Собор прошел под полным нашим руководством.
Митрополит низложен большинством 137 голосов при 45 против и 10 воздержавшихся (к моменту голосования делегатов присутствовало 192 человека).
Новым митрополитом избран епископ Николай БОРЕЦКИЙ, находящийся под полным нашим руководством. Президиум ВПЦРады избран в составе: председатель — протоиерей ЮНАКОВ, первый заместитель — МАЛЮШКЕВИЧ, второй — будет кооптирован, секретарь — прот. МИЗЕЦКИЙ, казначей — мирянин КОБЗАРЬ.
Все члены президиума полностью нами использовались — МИЗЕЦКИЙ и КОБЗАРЬ, как секретные сотрудники (сексоты. — К.Л.), ЮНАКОВ и МАЛЮШКЕВИЧ, как обработанные нами. В дальнейшем, через вновь избранные руководящие органы УАПЦ и лиц, входящих в них, будет проведена борьба с бывшим митрополитом ЛИПКОВСКИМ и его сторонниками».
Тут все ж таки доведеться дати певні коментарі щодо тактики ГПУ із залякування делегатів Собору, створення атмосфери непевності й безвиході. На Собор прийшли «гості» з ГПУ, які, розштовхуючи усіх, демонстративно намагались розміститися серед учасників Собору й тільки після наполегливих вимог (умовлянь) піднялися на хори Святої Софії.
Академік Єфремов у своєму щоденнику про ті події записав:
«В.Липківського таки не обрано на митрополита. ГПУ заявило Соборові, що коли його оберуть, то зараз же він поїде на заслання до Наримського краю, а якщо не оберуть, то зможе спокійно жити в Києві. Те ж самісіньке було заявлено і щодо Оксіюка... І Собор послухався... Взагалі було два собори, не один. Перший засідав у св. Софії внизу, був численний і багато говорив. Другий був на хорах, складався з трьох ГПУ-шпиків і мовчки слухав. Але ухвалював, власне, цей другий «собор». У відповідний момент з хор кивали пальцем, голова нижнього собору слухняно дибав на хори, там йому нашіптували, що треба, і потому внизу дружно голосували так, як всепотужний палець накивував. Це називається «святая соборная и апостольская церков»... Більшого знущання над вірою ще, здається, не бувало...».
Собор перед голосуванням щодо подальшої долі митрополита Липківського вирішив порадитись з «представником уряду» (хто це? які його функції і права?), відрядивши до нього спеціальну делегацію. Делегація поставила перед «представником уряду» кілька запитань, зокрема:
— Коли б Церква на Соборі залишила о. митрополіта Василя Липківського на дальніше митрополітанське служіння, які б наслідки були для самого о. митрополіта?
Відповідь: — Повне слідство й самі жорсткі репресивні міри.
— Які наслідки залишення о. митрополіта на дальше митрополітанське служіння були б для Церкви?
Відповідь: — До Церкви було б ставлення як до антирадянської організації, статут було б анульовано.
Про яку свободу вибору могла йти після цього мова? Проте...
По-перше, згадуване голосування відбувалося практично відкрито — і все ж знайшлось 55 сміливців, що були проти або утрималися. А може, їх було навіть і більше — ми ж не знаємо, хто були «рахівники» , які підбивали підсумки голосування, і на що вони були налаштовані.
По-друге, напередодні голосування, яке проходило 20 жовтня, ввечері 19 жовтня на Соборі були присутні 242 делегати. Участь у голосуванні взяли 192 делегати, тобто можна припустити, що 40—50 осіб свідомо уникли цієї процедури і, вочевидь, це були не ті, хто бажав би усунення митрополита Липківського.
По-третє, резолюція щодо митрополита Липківського була хоч однозначною (на вимогу ГПУ), але коректною і стриманою: «Приймаючи на увагу неможливість продовження митрополітанського керівництва УАПЦерквою Найпочеснішого о. Митрополіта Василя Липківського — 2-й Всеукраїнський Православний Церковний Собор визволяє Найпочеснішого о. Митрополіта Василя Липківського від тягаря митрополітанського керівництва Українською Автокефальною Православною Церквою».
По-четверте, делегати переважною більшістю продовжували з повагою ставитися до «Найпочеснішого о. Митрополіта Василя Липківського» , залишивши за ним звання митрополита, і навіть після голосування наполягли на тому, щоб він залишався у президії Собору...
Зі «сводки» можна зробити висновок, що ГПУ святкувало перемогу. Передача керівництва УАПЦ «находящемуся под полным нашим руководством» новому митрополиту Миколі Борецькому та новим керівникам ВПРЦ — «обработанным нами» Юнакову й Малюшкевичу і «сексотам» Мизецькому й Кобзарю фактично констатувало смерть УАПЦ як духовного керманича православної людності України.
Але ГПУ хотіло більшого — морально зламати, підкорити митрополита Василя Липківського та його прихильників і продовжувало свою брудну роботу.
Сводка №52/62 за время с 25.12 по 31.12 1927 г.
«...БОРЕЦКИЙ имел беседу с нами. Во время разговора он указал, что обязуется проводить линию в интересах Соввласти. Касаясь вопроса о чистке духовенства и сворачивания соборноправности в интересах представления духовенству больших прав в церкви, БОРЕЦКИЙ также обещал проводить нужную линию».
Сводка №5/67 за время с 29/1 по 4/11 1928 г.
«Мы имели беседу с митр. БОРЕЦКИМ о выполнении им желательной для нас линии. В этом разговоре БОРЕЦКИЙ еще раз указал, что он будет выполнять наши указания. Однако просил не нажимать на него, пока он не захватил в свои руки «вожжей церкви».
Сводка №11/73 за время с 11/III по 17/III 1928 г.
«6 — 8 марта в городе Киеве состоялся Пленум ВЦПРады (відсутні були дві третини єпископів! — К.Л.). Еще задолго до него мы поставили на вид Председателю ВЦПР ЮНАКОВУ бездеятельность Рады в вопросе воздействия на липковцев и проведения чистки. Это воздействие сделано было нами в целях активации теперешних руководителей УАПЦ в их борьбе с липковцами, так как после второго собора эти руководители действовали весьма осторожно и осмотрительно...
Вообще м. БОРЕЦКИЙ ведет пока соглашательскую с липковцами политику. В разговоре с нами, когда мы ему это поставили в вину, он ответил:
«Дайте мне возможность вести такую тактику, хотя бы до следующего в 1928 году Покровcкого Собора, пока я оперюсь. Тогда я покажу, кто я и для чего я в церкви».
Однако, очень заметна была в выступлениях боязнь суда над ЛИПКОВСКИМ. Многие считают, что осудить ЛИПКОВСКОГО, значит сделать из него второго патриарха ТИХОНА...».
Сводка №21/83 за время с 20/5 по 26/5 1928 г.
«ВПЦРада автокефалистов получила разрешение на созыв «Никольского Собора» («Микільські Збори». — К.Л.), который состоится с 29 мая по 1 июня в г. Киеве.
Не исключена возможность, что в процессе работ собора может произойти схватка между представителями лояльного курса и сторонниками ЛИПКОВСКОГО. Учитывая возможность возникновения этой борьбы, мы дали всем Окротделам директиву о линии поведения делегатов-сексотов, которая должна сводиться к всемерной поддержке всех предложений представителей теперешнего состава ВЦПРады».
Сводка №37/99 за время с 9/9 по 15/9 1928 г.
«...значительно оживилась и активность антисоветской части автокефалистов — сторонников ЛИПКОВСКОГО. Это оживление было заметно настолько, что лояльная часть во главе с ВПЦР и митрополитом БОРЕЦКИМ в УАПЦ почти совсем притихла. Такое положение не давало нам возможности провести чистку антисоветского элемента в УАПЦ, в частности исключить из церкви ЧЕХОВСКОГО, ЯРЕЩЕНКО, ОРЛИКА и др.
В связи с этим, нами выработан целый ряд мероприятий, направленных к парализации антисоветской деятельности липковцев и активизации ВПЦРады и митрополита БОРЕЦКОГО...
В результате последними постановлениями ВПЦРады:
1. Исключен из церкви арх. ЯРЕЩЕНКО и ОРЛИК. ЧЕХОВСКИЙ В.М. исключен из руководства органов за вредную деятельность.
2. Экс-митрополиту ЛИПКОВСКОМУ запрещено служить вообще в церкви.
3. Выработана специальная инструкция о борьбе с нецерковными элементами в УАПЦ, которая будет разослана всем окррадам с предположением провести чистку до Покровского в октябре-месяце собора.
Центр липковщины — Софиевский приход ликвидирован и передан ВПЦР, которая распустила причт, состоявший из липковцев».
Сводка №43/105 за время с 21/10 по 27/10 1928 г.
«...Созыв Покровского суда (над митрополитом Липківським. — К.Л.) мы предполагаем оттянуть до весны».
Але суд так і не вдалось «організувати». Проте Радвладу не влаштовувала навіть «нова» практично повністю приборкана УАПЦ. І незабаром відбувся той «ліквідаційний» Собор, що з нього починалась стаття. Це вже був «контрольний» постріл у тіло української Церкви, у справу релігійно-духовного відродження України. А потім були й «персональні» постріли. 27 листопада 1937 року було розстріляно першого митрополита УАПЦ Василя Липківського. Саме цей день Церквою визнано «Днем пам’яті мучеників і сповідників Христової віри, загиблих в Україні від безбожницької влади протягом 1917—1937 рр.».
