Війна в Україні – провал євангелізації Церкви?
Конфлікт на Сході України з квітня минулого року триває між владою України і проросійськими сепаратистами, підтримуваними Росією. Дехто вважає, що хаос в країні є наслідком провалу євангелізації Церкви.
О.Войцех Сурувка, домініканець, директор Інституту релігійних наук св.Томи Аквінського у Києві вважає, що «діалог примирення між українцями і росіянами має початися з Церкви. Якщо ми цього не почнемо, політики ніколи цього не зроблять. Було б добре, якби формула «прощаю і прошу прощення» звучала б від українських і російських єпископів одночасно».
«Ця війна – це провал нашої євангелізації. Якщо християни з обох сторін вбивають один одного – значить ми не так їм пояснили, хто такий Христос. Вони зовсім нічого не зрозуміли про суть християнства. Це наша вина. В конфлікті в Руанді минулого століття єпископи це визнали – я чекаю такого кроку від конфесій і в Україні», - каже о.Сурувка для CNA.
За даними ООН через конфлікт в Україні вже більше мільйона внутрішніх переселенців і близько 6 тисяч загиблих.
Частина цих загиблих – це мирні жителі, не втягнуті у військовий конфлікт: проросійські бойовики обстріляли житлові квартали в Маріуполі і Краматорську, автобусні зупинки, лікарні. Підрахувати кількість полонених з обох сторін важко. В неділю під час панахиди за жертвами подій на Майдані вибухівка зірвалася у Харкові, що у центральній Україні, тобто далеко від зони конфлікту – 2 загиблих і 10 поранених.
Бої на Сході України між сепаратистами – багато хто вважає, що за підтримки російських військ і озброєнь і українського уряду – посилився з квітня минулого року. Місяць до цього Росія анексувала Крим від озброєнь.
На територіях контрольованих сепаратистами, таких як Донецьк і Луганськ, Українська Православна Церква Московського Патріархату, яка є частиною РПЦ, має прихильність про-російських сепаратистів, на відміну від решти християнських конфесій.
Михайло Черенков виріс в Донецьку, народився в родині баптистів: його батько росіянин і мати українка. Після закінчення навчання в місцевому університеті він був ректором Донецького християнського університету, протестантський навчальний заклад. Зараз його університет – військова база проросійських сепаратистів – там розташовано близько 400 бойовиків.
Михайло тепер живе у Києві.
«В грудні я поїхав в Донецьк. Потрапити всередину мого університету не зміг. Надто багато охорони. Місце стало чужим», - каже він.
На окупованих територіях «законною» є лише одна конфесія – Українська православна Церква Московського Патріархату. Інші Церкви не мають можливість здійснювати служіння.
«Протестантські пастори мусять або іти в підпілля, або покинути Донбас. Храми і школи, усі інфраструктура конфісковані. Вони можуть продовжувати молитися, але не брати участь в публічному житті», - пояснює колишній ректор Донецького християнського університету.
Римо-католицькі священики, поляки, були змушені покинути Донбас: польський уряд разом з іншими своїми громадянами евакуював їх із зони конфлікту. Тепер парафіяни Луганська служать месу зі священиком через скайп: він в Польщі, а вони в зоні конфлікту. . В Донецьку залишився один римо-католицький священик, бо у нього місцева прописка. Решта священиків служать на контрольованій української владою територіях. В Донецьку системою град пошкоджена каплиця римо-католицької Церкви.
Єпископ УГКЦ Борис Ґудзяк розповідає: «З липня греко-католицький єпископ змушений був покинути свій осідок в Донецьку. Він досі на території екзархату на не окупованій території, але його резиденція, канцелярія і усі документи під контролем терористів. Більшість священиків покинули зону конфлікту. Багато римо та греко-католицьких священиків були полоненими. Ті ж, які залишились є зазнають постійних прямих і непрямих погроз».
Минулого літа греко-католицький священик Тихон Кульбака був в 10-денному полоні в Руській Православній армії – радикальному , що діють на Донбасі і використовують православну ідеологію.
Черенков, баптист з Донецька, коментує: «Православна армія – може бути так само небезпечною як і Ісламська держава, адже використовує засоби терору в ім’я православ’я!»
Але в центральному офісі Української православної Церкви (Московського Патріархату), заперечують будь-який стосунок до цих груп.
«Якщо людина бере зброю і йде вбивати в ім’я Ісуса Христа, то це шизофренія, а не християнство. Ті групи не мають нічого спільного з Православною Церквою», - коментує отець Микола Данилевич, заступник голови департаменту зовнішніх відносин УПЦ.
«Вони використовують ці псевдо-православні гасла, щоби створити ідеологію для своїх квазі-держав. Але насправді вони просто використали Церкву, а не мають до неї жодного стосунку».
Владика Борис Ґудзяк, який також відповідає за зовнішні відносини УГКЦ вважає: «Той факт, що Московська патріархія виступила в якості апологета для анексії Криму і вторгнення Путіна в Східну Україну зовсім не сприяє розвитку екуменізму».
«Що є більш серйозним для Московського Патріархату, - продовжив він, - є те, що його керівництво, яке не тільки не говорить критично проти політики уряду, але й виступає як апологет та ідеолог для підвищення агресивного російського націоналізму. Це керівництво вже втратило довіру в самій Росії. Російська Православна Церква в значній мірі фінансується урядом РФ. Ціна - тиша перед розпалюванням війни свого президента і його агресивної ідеології. Сьогодні населення Росії загіпнотизоване в транс агресії. На жаль, Російська Православна Церква не виступає проти пропаганди, ба більше - часто виступає в якості його агента»
Окрім Української православної Церкви Московського Патріархату, в Україні є ще дві православні Церкви, які є автокефальними, але не визнані православним світом: Київський Патріархат і Українська автокефальна Церква.
О. Микола Данилевич, УПЦ (МП) каже: «Будь-які спроби автокефалії приведуть до нового розколу. На жаль, конфлікт на Донбасі тільки посилив ці лінії розколу,які вже існували до цього. Ми як Церква дуже відчуваємо ці різні ідентичності України – українську і російську, східну і західну. Ми намагаємось знайти баланс».
«Якщо людина визнає Бога – Христа і православну Церкву – вона наша. Ідеології нас розділяють, а нам ще жити в одній Церкві».
Михайло Черенков зауважує: «Церква має зберігати єдність – не жертвуючи моральністю. Той хто прийшов зі зброєю на територію свого брата – став йому одночасно ворогом. Ми можемо йому простити, але якщо він пройде покаяння. Інакше – це намарне. Наша єдність порушується не тоді, коли ми не спілкуємось, а тоді коли робимо неправду щодо один одного. Питання єдності християнської не в тому, щоб вдавати, що між нами нічого не сталося, а шукати причини – чому це сталося і чесно їх визнавати. Визнати агресію – це не політика, а елементарна християнська етика, тому що таким чином ми встаємо на захист проти антигуманних актів, братовбивчої війни і захоплення чужих територій, які підривають мир у цілому світі».
Отець Войцех Сурувка, який вивчав екуменізм в Папському Орієнтальному Інститутів Римі, каже: «Не відмовляючись від діалогу з Московським Патріархатом, Ватикан міг би більш прямо сказати, що він про це думає. Католицька Церква має сказати «так, ми би хотіли вести з вами діалог примирення, але те, що ви підтримуєте терористів для нас є неприйнятним». Цей крок повернув би нас назад в екуменічній співпраці, але це б стало виявом нашої людяності».
Під час візиту українських єпископів в Рим минулого тижня, Папа Франциск нагадав їм про їх обов'язки істини і справедливості в умовах кризи своєї країни.
Черенков зазначив, що під час кризи в Україні, що «церковна дипломатія повинна сказати своє авторитетне слово. Всесвітня Рада Церков є єдиним місцем, де керівники українських і російських православних церков можуть зустрічатися. Патріарх Кирил може вплинути на політику Путіна».
Текст був опублікований в американському виданні Catholic News Agency 25 лютого 2015. Переклад автора. Публікується з дозволу видання.
Софія КОЧМАР
