Влада вирішила «підчистити» імідж УПЦ МП
Напередодні 1025-річчя Хрещення Русі депутати намагаються втретє злегка переписати історію 20-річної давнини
У середу, 10 квітня, на сайті Верховної Ради з´явився дещо дивний за своїм змістом проект Постанови авторства «регіоналів» Ігоря Мірошниченка та Ганни Герман - про скасування Заяви Президії ВР від 15 червня 1992 року № 2446-XII (відносно Собору Української православної церкви в Харкові). Зараз про ті події пам´ятають хіба що експерти в області релігії: саме Харківський архієрейський собор, скликаний митрополитом Харківським і Богодухівським Никодимом, став тією точкою неповернення, після якої в Україні з´явилося дві найбільші православні церкви - самопроголошеного Київського і (неофіційно) Московського патріархатів.
На момент підготовки матеріалу текст проекту на сайті ВР так і не з´явився. Але з урахуванням законотворчих звичок українських депутатів можна з великою часткою ймовірності очікувати, що він продублює по суті, якщо не повторить дослівно, аналогічну ініціативу 2010 року - іншого депутата від ПР Івана Вернидубова.
«Рішення Архієрейського Собору УПЦ з радістю були сприйняті православним народом, який побачив у них початок ери релігійної свободи в Україні», - запевняє Вернидубов у пояснювальній записці. Однак, продовжує він, позбавлений влади Собором митрополит Філарет звернувся до Президії Верховної Ради з проханням визнати незаконним проведення Харківського собору, чим спровокував державу на втручання в справи церкви і прийняття «антиконституційної» Заяви про незаконність Собору УПЦ.
Вернидубов нагадує, що Священний Синод УПЦ вже звертався до спікера ВР з проханням про скасування Заяви - в 2006-му. Але підступний Комітет з питань культури і духовності підготував відповідь, мовляв, підстав для скасування Заяви немає, «що свідчило про небажання всебічно підійти до розгляду цього питання».
Спроба Вернидубова закінчилася так само, як і старання Священного синоду чотирма роками раніше: у липні 2011-го проект був знятий з розгляду. Що й не дивно: все той же Комітет з питань культури і духовності знову дійшов висновку, що Заява достатньо зважена, не виходить за рамки правового поля і слів про неправомірність Харківського Собору не містить. А тому проект повинен бути відхилений.
Що сподвигло «регіоналів», уже раз обпікшись, повернутися до цієї ініціативи, залишається загадкою. «Не впевнений, що самі народні депутати є ініціаторами, - зазначив у розмові з «Коментарями» секретар Священного Синоду УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря). - Думаю, вони пішли назустріч проханням УПЦ МП. Не так давно проходила інформація, що була зустріч з митрополитом Володимиром та іншими ієрархами Московського Патріархату, і, ймовірно, вони попросили зробити це».
Те, що один із авторів проекту, Ігор Мірошниченко, є прихожанином Московського патріархату - факт загальновідомий. Як і те, що він активно лобіює інтереси цієї церкви (і особливо претензії одного самопроголошеного монастиря) на державному рівні. Хоча, за словами о. Євстратія, і налагоджує контакти з представниками інших конфесій - зокрема, днями мав вельми конструктивну розмову з предстоятелем УПЦ КП Філаретом. Однак звертає на себе увагу те, що обидва автори - і Герман, і Мірошниченко - це люди Президента Віктора Януковича. І не просто «люди», а його радник і представник у ВР. А значить, не можна виключати, що ініціатива йде, як кажуть, «звідти».
На ще одну можливу причину релігійного ентузіазму «регіоналів» вказав глава Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський. Він нагадав, що «неугодна» церкві Заява була прийнята в ті часи, коли в Президії ВР заправляли люди першого Президента України Леоніда Кравчука, підтримуючого митрополита Філарета. Тепер же при владі перебувають бійці протилежного церковного табору. Які напередодні майбутнього святкування 1025-річчя Хрещення Русі вирішили піднести рідному патріархату невеликий подарунок. «Оскільки ініціатива йде від таких одіозних політиків, то це може бути певним заграванням із церквою в рамках підготовки до ювілею», - вважає експерт. Тим більше, що це - не поодинокий випадок за останні кілька років, коли влада намагається підіграти УПЦ МП.
Навіщо прийняття цієї постанови потрібне церкві - невідомо. Звичайно, можна висунути параноїдальну ідею, що Московський патріархат (а ще точніше - його патрон в особі РПЦ), прикриваючись свіжим рішенням ВР на свою користь, спробує обмежити участь патріархату Київського у святкових урочистостях. Тим більше, що в суспільстві, як зазначив глава РІСУ, присутня нездорова за своєю суттю дискусія - мовляв, на урочистостях чекають лідерів православних церков світу, і на них не можуть бути присутніми «розкольники» з України.
Однак все це - лише домисли. Адже нічого кримінального в Заяві, загалом, немає. Президія лише висловлює стурбованість конфліктами , що виникли в результаті Собору і сподівається, що «верховні душпастирі УПЦ прийдуть до миру і злагоди». Однак у документі згадується (але не ставиться основною задачею) думка Ради у справах релігій при Кабміні: Собор був проведений з порушеннями Статуту УПЦ, а тому його рішення не можуть бути визнані. І, можливо, саме ці кілька рядків не дають Церкві спокійно спати навіть через 20 років після згаданих подій.
От тільки ні Ради при Кабміні, ні Президії ВР вже давно немає. Більше того, сама Заява не є нормативним актом і, відповідно, не передбачає ніяких юридичних наслідків. Так само, як не буде мати ніякого значення і її скасування, скільки б постанов не прийняли депутати. Тобто весь їхній запал іде в трубу. І жодним чином не впливає на рішення дійсно важливих для релігійної сфери питань.
«Ніяких практичних наслідків це скасування не матиме. Тому що не від ВР і її постанов залежить законність чи незаконність Харківського собору, - цілком справедливо вважає о. Євстратій. І додає: - Потрібно діяти не в плані відміни якихось заяв, що мали місце в досить далекому минулому. Потрібно шукати точки дотику і працювати на взаєморозуміння».
Між тим, це прагнення позбавитися від цього умовного, відверто несуттєвого «фе» все ж може сколихнути сонний у релігійних питаннях інформаційний простір країни. Адже українці вже звикли жити між двох (і навіть більше) конфесійних вогнів, не особливо переживаючи з приводу їх існування. Кожен вибирає те, що відповідає його переконанням. І така спроба переписати історію - нібито після скасування проблемна Заява припинить існувати - може змусити обивателя згадати про забутий конфлікт. І знову зацікавитися: а що ж тоді, в 1992-му, відбулося насправді? Питання, чи потрібно це церквам і депутатам, залишається відкритим.
