Владика Лостен: діалогуючи, Церква сприяє згуртованості суспільства
Тарас Дзюбанський
«Діалог – це можливість по-справжньому пізнати серце свого ближнього», – на цьому наголосив владика Василь Лостен, єпископ-емерит Стемфордської єпархії УГКЦ в США, в інтерв’ю, яке для української редакції Радіо Ватикану записав Тарас Дзюбанський, Директор Інституту релігії та суспільства УКУ. Ця розмова була записана з нагоди започаткування при цьому інституті міжконфесійної/міжрелігійної програми «Діалог», в рамках якої представники різних сфер (релігії, науки, культури та медіа) відвідуватимуть тренінги та лекцій на такі теми як розуміння релігії, спадщина митрополита Андрея Шептицького, релігійне різноманіття та діалог в Україні, стереотипи і упередження, аудіо та візуальна дидактика діалогу та інші.
Зміцнювати згуртованість суспільства
Ініціатори програми «Діалог» присвятили її владиці Василю Лостену, який цього року відзначив 50 років своїх єпископських свячень. Розповідаючи про цю програму, єпископ-емерит зазначив, що вона спрямована на будування мостів між релігійними спільнотами, громадами, церквами, а також між мирянами, що живуть і трудяться у різних сферах суспільства, що є нелегким завданням на цьому історичному етапі. Зміцнити згуртованість українського суспільства – такою, за словами єпископа, є суть програми «Діалог». «Пізнання світогляду один одного дасть змогу уникнути різного роду непорозумінь, жити у злагоді», – підкреслив він.
Відповідаючи на запитання, що для нього означає діалог, владика Лостен сказав: «Це надзвичайно просто: це розмова, спілкування віч-на-віч з людьми та можливість їх пізнати. Це діалог, який ми усі намагаємось впровадити у суспільстві. Людям, як соціальним істотам, він надзвичайно необхідний для того, щоб по-справжньому пізнати свого ближнього».
Коріння віри
Василь Гаррі Лостен народився 1930 року в містечку Чесапік-сіті (штат Меріленд, США) у християнській сім’ї, де було дев’ять дітей. «Мама завжди стежила за тим, щоб ми молилися, – пригадує він. – Ми, зазвичай, мали катехизацію на парафії, але кожного дня моя мама молилась на вервиці. Вона спонукала нас молитися разом з нею різні щоденні молитви. Особливо, у неділю, бо це був так званий день відпочинку для фермерів, і цього дня мама завжди запалювала свічку після того, як ми приходили з церкви. Вона включала платівки із релігійними записами, які багато років перед отримала тим з України. Наприклад, там були записи: «Христос між нами» та інші духовні пісні українською мовою. Ми слухали ці записи, а потім мама молилася молебень. Це все мало великий вплив на мене. Кожного разу, коли я йшов до церкви, я бачив там священника у фелоні. Потім приходив додому, брав рушник, накривався ним і намагався імітувати священника, а мій брат «прислуговував» мені».
Цінувати дар віри й передавати його іншим
Єпископ-емерит Стемфордської єпархії УГКЦ в США поділився своїми думками про найбільші виклики, що стоять перед Української Греко-Католицькою Церквою сьогодні. «Саме в цей період нашими основними викликами можна вважати євангелізацію та катехизацію, – зауважив він. – Під час моїх подорожей до України впродовж років, я зауважив, наскільки релігійними є люди. Цю релігійність вони, швидше за все, успадкували від своїх бабусь та дідусів, оскільки наша Церква була у підпіллі, “катакомбною”.
Тепер ми живемо у новому суспільстві вільної демократичної України, і наша Церква також є вільною. Ми можемо практикувати свою християнську віру так, як бажаємо, незалежно від конфесійної приналежності. Проте, з нашого боку, ми також повинні докласти зусиль і працювати, втілюючи у життя принципи Євангелія. Ісус Христос сказав нам, що робити. Ми повинні не лише втілювати ці принципи, але й пояснювати людям їхню важливість».
Пошана до кожної людини як Божого сотворіння
Ділячись думками на тему морального лідерства в суспільстві, владика Василь Лостен наголосив: «Передусім, ми повинні розуміти, що єпископ є пастирем своєї пастви, він веде цю паству, скеровує її. Куди б він не покликав паству, вона повинна йти за ним. Проте, в сучасному суспільстві все трохи по-іншому: кожен хоче бути індивідуумом, що належить самому собі. Але в такий спосіб ми не можемо повноцінно жити, адже ми – соціальні істоти. Ми повинні любити та поважати одні одних, мати віру, надію на майбутнє. І насамперед, ми мусимо розуміти, що кожна людина створена за образом та подобою Божою, саме тому заслуговує поваги до своєї гідності. Такий світогляд є частиною лідерства – ми повинні до кінця використовувати увесь невичерпний потенціал Євангелія».
Трудитися задля єдності
Якою Ви бачите Українську Греко-Католицьку Церкву в майбутньому? Відповідаючи на це запитання, єпископ-емерит вказав на важливість єдності Церкви. «Наша Церква в Україні та поза її межами повинна дуже пишатися своєю історією, – наголосив він, – адже ми є Церквою мучеників. І передусім, через кров наших мучеників наша Церква сьогодні існує. Так багато ворогів намагалися знищити нашу віру, єдність, любов до Голови нашої Церкви святого Петра, до Папи. Моє щире бажання, – додав він, – щоб наша Церква була єдиною. Це непросте завдання, але Ісус сказав, що нічого не буде простим для нас. Саме тому, через любов та діалог насамперед, через нашу програму, яку ми тепер започатковуємо в Українському Католицькому Університеті, я думаю, що ми досягнемо великого успіху. Але ми повинні молитися так багато і так віддано, наскільки це можливо, щоб досягнути справжньої єдності. Бо єдність зміцнює наш дух, робить нас сильними, і Бог нас поблагословить».
