З Ірода приводу лили кров, мов воду,

Діти убивали, за Христом шукали.

(Колядка “Не плач, Рахиле”, XVII-XVIII ст.)

Вояка Ірода – один із найпохмуріших персонажів другої дії вертепу. Це бездумний виконавець наказів царя-тирана, втілення механічного зла, що діє без співчуття й без власної волі. Його постать підкреслює прірву між совістю людини та сліпим підкоренням владі.

У Сокиринському вертепі XVIII ст. вояку називають “тілоохоронцем” Ірода. Обоє вони грубо й зневажливо, на московський манер, звертаються до Рахилі – згорьованої матері з Вифлеєму, немовля якої вбивають на її руках, – просто “бабо”. Ця деталь підсилює атмосферу духовної сліпоти й бездушності, у якій зло стає буденністю.

У вертепах XIX ст. воїнів Ірода називали “зброєносцями” або “солдатами”. Їх поведінка сувора, різка, позбавлена емоцій – вони лише тло трагедії, люди, що вбивають без роздумів.

Найчастіше вояка Ірода зображають як римського легіонера – у чешуйчатих бронзових латах, із круглим щитом і шоломом із червоним гребенем. Але на відміну від історичного короткого меча-гладіуса, він тримає довгий меч – символ “різні немовлят” у Вифлеємі. Його рухи грубі, обличчя закрите металом: не людина, а сама кара, що не думає, а лише вбиває. Це персоніфікація воєнної машини, позбавленої людського обличчя.

У деяких вертепах фінал для вояка трагічний: Смерть забирає не лише Ірода, а й його вояків. Це акт небесної справедливості – кара не минає ні володаря, ні того, хто послужив його злочину.

Вояка Ірода у вертепі – образ людини без внутрішнього світу, яка втратила здатність розрізняти добро і зло. Він нагадує, що зло починається не з наказу, а зі сліпої покори. І що найстрашніший злочин – не меч, а мовчання перед неправдою.