Вступна

Християнські празники повного річного кола творилися поступово, формуючи певний жанровий репертуар, який об’єднувався у літургійних збірниках – Мінеях і Тріодях, а тексти вибраних гимнів нотувалися. Із запровадженням в Україні наприкінці XVI ст. п’ятилінійної нотації важливіші богослужебні співи увійшли до окремого літургійного збірника – нотолінійного Ірмологіона.

Автор: Наталя СИРОТИНСЬКА^*

ристиянські празники повного річного кола творилися поступово, формуючи певний жанровий репертуар, який об’єднувався у літургійних збірниках – Мінеях і Тріодях, а тексти вибраних гимнів нотувалися. Із запровадженням в Україні наприкінці XVI ст. п’ятилінійної нотації важливіші богослужебні співи увійшли до окремого літургійного збірника – нотолінійного Ірмологіона.

Гимнографічні тексти відображають, з одного боку, етапи засвоєння богословських догматів християнства, а з іншого – є свідченням адаптації візантійської поетики, лексичного багатства церковнослов’янської мови, а також принципів їх музичної організації. Розглядаючи гимнографічні тексти, слід враховувати також матеріяли середньовічного візуального мистецтва, оскільки визначальною рисою сакрального мистецтва є синкретизм, що відбивається у спрямуванні різних мистецьких форм до втілення світоглядних ідей християнства. Якщо візуальне мистецтво передбачає досить велику конкретність в передачі просторових характеристик зображуваного світу, але одночасно допускає повну невизначеність у відношенні до характеристик часу, то літературні тексти пов’язані насамперед з часом: словесний опис просторових співвідношень передається у вигляді часових послідовностей [1].

Зображення є не стільки копією певного реального об’єкту, скільки знаком дійсності, а окремі його фрагменти сприймаються через відношення до цілого. В іконописі конкретний об’єкт передається через співвідношення від цілого до частин, що є визначальним у зворотній перспективі, ще однією ознакою якої є скорочення розмірів зображення у напрямку наближення до переднього плану, тобто глядача.

Християнські празники є не лише історичною пам’яттю про події священної історії, про святих, вони не щезли й існують у вічному світі і продовжують існувати у часовому, повторюючись у християнському календарі, використовуючи у викладі подій форми теперішнього часу, наповнюючи гимнографічні тексти парафразами Старого і Нового Завітів, античної поетики, гомілетики і патристики. Так творилися яскраві образи, передані у барвистих поетичних та мелодичних формах, що закарбовувалось у пам’яті, хвилювало і ушляхетнювало душу людини.

1 Б.Успенский. Семиотика искусства. Москва 1995.

^* Автор теми:
Наталя СИРОТИНСЬКА, кандидат мистецтвознавства, науковий співробітник Інституту Літургіки Українського католицького університету