“Я прочитав Біблію, молився і вірив, що все буде добре” – Дмитро Козацький

04 жовтня, 09:30
“Я прочитав Біблію, молився і вірив, що все буде добре” – Дмитро Козацький - фото 1
Дмитро Козацький… Його фотографії облетіли весь світ, а сам він за місяці виснажливого полону не втратив щирості душі… Вже пройшло понад тиждень, коли українці радісно постили в соцмережах й особистих переписках «Вони вже вдома. Живі». Й кожен мимоволі усміхався, дякуючи Богу й відчуваючи непідробне щастя від новини. Звільнених азовців чекає ще довгий і важкий процес реабілітації, знаємо і віримо, що вони впораються з цим. Бо хоч минуле залишає шрами, надія і віра з часом їх залікують.

Тетяна Дорош

Сьогодні ми хочемо віртуозно зобразити життєвий досвід одного героя, щоби зрозуміти: а в чому же сила? Що допомагає стояти твердо й не відрікатися сили духу? Звідки береться ця душевна міць і віра?

«Орест» з Азовсталі

Дмитро Козацький - фото 100228
Дмитро Козацький

 

…або ж Дмитро Козацький із Житомирщини. Бо перед тим, як Дмитро потрапив у «Азов», йому довелося пройти довгий шлях. Напевно, йому не раз довелося стояти перед вибором. І тоді, коли він залишив навчання у Польщі, вибираючи Майдан і згодом Нацгвардію. І тоді, коли цілеспрямовано вступив до полку «Азов». Проте Дмитро завжди чітко знав і відчував, що його вибір має бути не на особисту вигоду, а на користь Україні.

Про «Ореста» світ заговорив після спеціальної нагороди престижної польської фотопремії Grand Press Photo 2022. У Дмитра з дитинства хист до фотографування. Саме він, вміло відображаючи на плівці дійсність, зробив серію високоякісних фотографій з Азовсталі. Й символічно підкреслюючи пережите, підписав «місце моєї смерті й мого життя». Благо, вийшло на життя.

“Я прочитав Біблію, молився і вірив, що все буде добре” – Дмитро Козацький - фото 100227

Дмитро разом з побратимами тримав оборону Азовсталі з березня 2022. Попри важкі дні обстрілів, втрати побратимів та проблеми з харчуванням, Дмитрові все ж таки вдавалось зберігати стійкість духу. Й це видно навіть по техніці фотографування. Він вміло зафіксовував мужність в очах поранених побратимів, а фото з воїном, який стоїть у променях травневого сонця, які вперто пробиваються крізь шпарину від снаряда, є ще більшим доказом того, що світло переможе.

Після важких днів на заводі, для Дмитра почалися виснажливі дні полону. А для його рідних такі ж самі тривожні дні невідомості й очікування. І тут ми знаходимо важливу відповідь, звідки ж бралася та сила, яка підтримувала й давала надію. Найперше — у підтримці рідних. Справжньою утіхою для мами стала улюблена робота провідницею та молитва за сина.

Крім того, Ірина Юрченко стала своєрідним символом жіночої віри та стійкості, яка відкрито ділилася переживаннями з суспільством і при тому закликала не втрачати надії. Бо тільки надія і віра живила рідних, тоді коли було дуже важко й незрозуміло. Фотографію ж усміхненого сина на фоні розквітлих квітів пані Ірина завжди мала з собою. А на звороті написала від руки 90 псалом. «Я його постійно читала. Це така молитва-оберіг», — зворушливо ділилася жінка спогадами із журналістами Житомир.info. Слова підкріплення та весняна усмішка сина утішали її та полегшували біль. А ще розмови та спільні проєкти з такими як вона — дітьми, жінками, сестрами й друзями, які жили вірою в диво.

“Я прочитав Біблію, молився і вірив, що все буде добре” – Дмитро Козацький - фото 100226

Вдома

І сталося диво… Хоч 4 місяці полону залишили на Дмитрові фізіологічний та психологічний слід, вони його не зламали. Бо на першій зустрічі з мамою та сестрою жінок чекав, хоч і схудлий і втомлений, але все ж такий усміхнений і чуйний Дмитро. Хлопець, який після всього пережитого, не забув придбати найдорожчим квіти. Й хоч розповіді про пережите все ще відлунювалися болем, рідні були раді просто бачити й чути Діму. Й разом мріяти про сімейну зустріч за столом.

У полоні було важко фізично й морально, не раз довелося ділити скибку хліба, щоби мати що їсти впродовж дня. А на питання, що ж давало сили триматися, пані Ірина в етері «Новини. LIVE» відповіла: «Він сказав: “Мам, я прочитав Біблію, я багато з цього взяв. Я прочитав Новий Завіт, я молився і вірив, що все буде добре”». А вже в етері «Сніданку 1+1» зауважила: «З допомогою Всевишнього, з допомогою наших людей вони вижили й ми переможемо».

Проте боротьба ще триває і хоча пані Ірина твердо переконана, що її син та інші «будуть жити» у повному значенні цього слова, шлях ще важкий. «Я хочу, щоб такі емоції відчула кожна мама, кожна родина з нашої України, щоб ми дочекалися всіх з полону, з війни, живими й цілими. І щоб ми перемогли», — висловила мрію Ірина.

Самого ж Дмитра чекає ще довгий процес реабілітації, хоча він уже з нетерпінням думає про вдосконалення навичок фотографування. У своєму першому пості після полону «Орест» подякував за підтримку та написав, що «завжди був впевнений, що українці про нас не забувають і кричать на весь світ, навіть без зв‘язку і новин відчувалась підтримка найсміливішого, найкращого народу у світі». Щастя повною мірою він відчує, коли всі полонені повернуться додому, а поки що наголошує на важливості боротися далі.

У чому ж сила?

Повертаємося до поставлених вище питань та зі всією ясністю розуміємо, що сила полягає у підтримці. У молитовній підтримці тисяч небайдужих людей. У молитвах матері. У вірі в те, що все буде добре. У явній Божій милості та охороні згідно зі словами 90 псалма. У тому, що ми знаємо за що і за кого боремося. У тому, що ми єдині. В тому, що віримо і надіємося на те, що прийде час і додому повернуться інші незламні й мужні герої. У тому, що й надалі будемо молитися про Божу милість над нашою країною. І щоб ось таку світлу історію можна було написати про кожного українця, який повернеться додому.