Як на «Часослова» іменини: перша друкована православна книга Київщини святкує 400-річчя

«Слов’янські друки починаються майже одночасно із винайденням друкарства у Європі», — каже доктор богословських наук, доктор мистецтвознавства, професор історії культури Українського вільного університету у Мюнхені Дмитро Степовик.

«Особливістю «Часослова» 1616 року є те, що там вміщені також окремі богослужбові тексти українським святим», — розповів Олександр Мирончук, декан богословського факультету та доцент кафедри біблістики Київської православної богословської академії, заступник голови та редактор Видавничого управління УПЦ Київського патріархату. «Часослов» є також пам’яткою історії української мови, зокрема релігійного стилю. Книга містить тексти із Біблії та Псалтиря. Також є історичні свідчення, що «Часо­слов» довгий час виконував функції підручника.

Важливою для роботи лаврської друкарні стала папірня у Радомишлі — одна з перших в Україні фабрика з виробництва паперу для потреб православного книгодрукарства. Вона була заснована у 1612 році відомим релігійним та громадським діячем того часу, просвітителем архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. До того подібні фабрики існували в Україні лише в Острозі та Львові, але обслуговували переважно католицьке книгодрукування.

«Часослов» надруковано на папері Радомишльської папірні, яка поставляла папір для Києво-Печерської лаври», — розповіла на нещодавніх урочистостях з нагоди 400-річчя першої православної книги Київщини у замку-музеї «Радомисль» його фундатор Ольга Богомолець. Друк книги до­зволяв, по-перше, стандартизувати рівень освіти, по-друге — зробити її масовим явищем. За словами Ольги Богомолець, 100 примірників на той час (а саме таким  накладом вийшов «Часослов») — це велика цифра, адже книги були рукописними, і друк «Часослова» став проривом у просвітництво і культуру. «Часослов» був головною книгою для священно­служителів того часу.

Через часті набіги татар монахи збудували папірню у ви­гляді фортеці на підземній скелі. Місце було обране таким чином, щоб вона з усіх боків була оточена водою — монахи потурбувались про повну безпеку виробничого процесу. Першим керівником радомишльської папірні став лаврський економ, ієромонах Пантелеймон Кохановський. Про нього відомо тільки те, що в нього була добра освіта, що він редагував збірку історичних хронік «Синопсис», а в 1654 році відмовився присягати на вірність московському царю.

Нині, через понад три століття, Радомишль знову стає одним з осередків духовності, який поширює знання про історію віри українців по всьому світу. За 5 років понад 120 тисяч туристів як з України, так і з країн близького та далекого зарубіжжя відвідали Музей української домашньої ікони.

Папір для «Часослова» та наступних книг до Києва спеціально доставляли водним шляхом із Радомишля. У XVII—XVIII століттях, у часи Руїни, папірня була зруйнована, а на її фундаменті наприкінці XIX століття збудовано млин. Завдяки старанням фундатора комплексу Ольги Богомолець зруйнована свого часу папірня відновила свою діяльність у 2012 році.

Тепер кожен, хто приїздить до замку-музею «Радомисль» і його папірні, може власноруч виготовити листочок паперу і надрукувати на ньому молитву. Ще можна оглянути музейну експозицію ікон, яка складається iз понад п’яти тисяч ікон XVII—ХХІ століть з усіх регіонів України.

У день відзначення 400-річчя «Часлослова» предстоятель Кивського патріархату Філарет в «Радомислі» сказав: «Історію можна викладати фальшиво, і нам таку історію придумали.

Але ми повинні знати свою правдиву історію України. І саме музеї нам дають підґрунтя для правдивої історії. І люди, які відвідують музеї, повинні знати, чим жили наші предки, що вони робили і що вони нам залишили».