Як переселені з Галичини бойки заснували греко-католицьку громаду на Донбасі
Монастир отців-василіян Серця Христового, с. Званівка, Бахмутський район Донецької області
На Донбасі є села переселенців з Галичини. Кілька сіл поблизу Бахмута півстоліття тому прийняли примусово депортованих з Польщі бойків. У 1991-му в Званівці Донецької області люди, які приїхали сюди у далекому 1951-му, та їхні нащадки, заснували греко-католицьку парафію. Отець Павло Федусів, настоятель єдиного на Донеччині монастиря УГКЦ, у 2014 році привіз з Луцька до Званівки копію ікони Богородиця Замилування. Чим вона особлива, та як живе зараз ця греко-католицька громада?
У 1951 році у Бахмутський район на Донеччині переселили жителів села Ліскувате на Галичині – після Другої світової це село опинилося на території Польщі. Понад 32 тисячі осіб переселили у три села: Званівку, Роздолівку та Верхньокам'янське. Причиною депортації була угода 1944 року між Польщею та Радянським Союзом «про взаємний обмін населенням» – примусово виселяли українців із Польщі, а поляків з України.На цьому етапі переселення розпочалися у травні-червні 1951-го, і потім людей трьома ешелонами поступово перевозили на Схід. У Званівці і досі є живі свідки депортації 1951 року з Ліскуватого. Найстаршим з них на момент виселення було близько трьох років. У 1991 році, коли УГКЦ вийшла з підпілля, переселенці, які досі вважають себе греко-католиками, вирішили збудувати у селі храм і запросити священика. Отець Павло Федусів розповідає про історію заснування греко-католицької громади у Званівці.
«Першим священиком був Мирон Семків. Владика, вже покійний Софрон Дмитерко, направив сюди отців Василіян (монаший чин УГКЦ – ред.). Cпочатку служили по хатах, потім спорудили невелику каплицю, церковцю, яка за кілька років згоріла за невідомих обставин. В той час вже будувалася мурована церква, своїми силами і за допомогою меценатів: Йосиф і Марія де Вольф, допомагали спорудити церкву. Отці їздили по цій місцевості і шукали своїх людей, які чекали. Були в Донецьку, Макіївці, Горлівці. Так засновували громаду», – розповідає отець.Коли отець Павло приїхав на Донеччину вперше у 2011 році, то зацікавився історією переселенців. Він знайшов кілька ікон, які у 1930–их роках вивезли з Ліскуватого у музей Андрея Шептицького у Львові на реставрацію та зберігання. Там ікони зберігаються і досі. Найбільше отцю сподобалася ікона Богородиця Замилування, яку він вирішив повернути на Донеччину.
«Я розпитував про цю ікону людей, вони вже не пам'ятали, ту ікону швидше вивезли. Виникло бажання, щоб щось було рідне в людей з тих країв. Я попросив, щоб в Луцьку Катерина Ганейчук написала копію цієї ікони. Ця ікона рік перебувала в Луцькому монастирі не було часу її перевезти. У 2014 році коли ми їхали сюди, то привезли цю ікону», – каже отець.
Ікона Богородиця Замилування
У 2018 році Римська церковна влада дозволила організовувати прощі до ікони. Отець Павло розповідає, що перед іконою часто моляться про мир в Україні і світі.
«До кожної ікони є важливі прохання, як до неї можна молитися. І до цієї було – прохання про мир. Це символічно, що ікона саме в час війни попала назад на Донеччину», – розповідає отець.
Олена Лаущенко
