Як працює благодійний швейний цех у Шаргороді, де виготовляють речі для захисників
Крім того, вирішили віддати на допомогу українським військовим гроші, які зібрали на будівництво нового храму, розповідає настоятель Іван Ваврик. Купили три автівки. За два роки надали допомоги на мільйон гривень.
"Ключовими словами нашої допомоги були слова людей, наших громадян, що в нас зараз війна, що ми можемо допомогти, і що будемо зараз ставити правильні пріоритети. Одна жіночка каже: “Якщо ми сьогодні будуємо храм і в цей храм новозбудований не повернуться усі наші воїни, не повернуться ті люди, які проживають в цьому місці, то, напевно, ми його даремно будемо будувати, тому що не буде кому молитися”. Після цих слів ми вирішили стати на шлях волонтерства", — розповідає настоятель храму Іван Ваврик.
А ще — зорганізували швейний цех. Спершу працювали у приміщенні школи, згодом місцевий підприємець безкоштовно віддав приміщення колишнього магазину, каже Василь Ваврик. Свій волонтерський центр назвали “Покров”.
"Ми не воюємо. Наше призначення — захист і потреба цього захисту. Ми не виготовляємо зброї та з неї не стріляємо без потреби. Але це є нашою “зброєю”: ми можемо одягнути тепло, відшити що треба, допомогти продуктами. Як приходять хлопці, тут одягаються, то люди плачуть. Питають: "Чому ви плачете?". "Від того, що ми потрібні, що ми можемо щось дати, що можемо їх переодягнути", — розповідає священник.
За його словами, спершу хотіли купувати одяг та амуніцію, але побачили, що дешевше шити самим. Забезпечили у п’ять разів більше запитів, аніж якби купували. Речі захисникам віддають безкоштовно.
"Нам треба пояс РПГ. А ми ж не знаємо, що таке пояс. Хлопці були на ротаціях, принесли один. Дівчата бігом виміряли його, скільки має мати сантиметрів, як закладається, що там є, зробили розміри. Ми вже пошили один, зручний. Там треба поправити, там треба більшу защібку дати. Процес іде", — розповідає Іван Ваврик.
За два роки навчилися відшивати наколінники, аби військові не травмували коліна. Для бойових медиків відшивають м’які ноші. Також відшивають пояси РПГ та плитоноски. Враховують побажання військових. Оскільки амуніція швидко зношується, мають постійні замовлення. Також шиють спальники, використовують водовідштовхувальну тканину.
"Теплі, з подушечкою навіть. Наші дівчата дуже дбають, щоб було комфортно. Який матеріал був на підкладку, такий давали. Він нагадує дім. На замку хорошому, розсувається з двох сторін, щоб було зручно", — каже Іван Ваврик.
Матеріал на одяг та амуніцію купують, або торочать вживані пальта, які приносять місцеві. Цим займається Катерина Басіста. Розповідає, що залишає великі шматки, з яких можна викроїти заготовки, обрізає ґудзики, які потім пришиють до жилеток.
Закрійницею працює пенсіонерка Людмила Мазур. Жінка 32 роки попрацювала на крані. Шити навчалася саме в цьому цеху. Розповідає, що з лекалами для викрійки допомогла місцева жителька, швачка за освітою. Тож тепер їм працювати легше.
"Даю дівчатам роботу, щоб вони шили, щоб одягали наших хлопців. Кроїти не вміла, одна була, прийшла, показали мені, як це робити. Слава Богу, другий рік вже, трохи навчилися", — говорить Людмила Мазур.
Викрійки жінка віддає швачкам. Одна із них — Поліна Андрієць, кондитер за професію. Розповіла, що голку брала хіба підшити щось для домашніх, але задля допомоги українським військовим опанували нову професію. Зараз разом з іншими волонтерками відшиває теплі жилети.
"Максимально хочемо їм допомогти, зараз така погода на вулиці, холодно. Ще потрібно чимось утеплити. Відшиваємо жилетки, хомути, які замовляють нам. Усе, чим можемо допомогти, допомагаємо", — каже Поліна Андрієць.
Далі будуть відшивати термобілизну. Наразі віддали 300 комплектів. За технічне обслуговування швейних машинок відповідає Надія Ваврик. Жінка швачка за освітою, каже, що спершу працювали на ручних, і на педальних. Згодом отримали професійні.
Вчилися, як розповідає Надія, на власних помилках. До прикладу спальники треба шити з прогумованої тканини. Щоб її не зажовувало, треба на машинку одягати спеціальну лапку.
"Вона має ось таке коліщатко, яке підбирає нам на машинці й воно проштовхує тканину, вона з легкістю йде під голку і нам можна вже з таким справитися", — пояснює Надія Ваврик.
Василь Ваврик каже, що у цьому швейному цеху не діляться на віросповідання. Почали шити прихожанки церкви Покрови Богородиці. Тепер долучаються представниці різних конфесій. Хочуть, аби їхній приклад перейняли й інші парафії. Допомогти волонтерам з матеріалами або ж фінансово можна за посиланням.
