• Головна
  • Моніторинг
  • Як Замойський собор вплинув на подальший розвиток УГКЦ й інших східних церков? – тези з міжнародної конференції в Римі...

Як Замойський собор вплинув на подальший розвиток УГКЦ й інших східних церков? – тези з міжнародної конференції в Римі

16 листопада, 10:02
Зліва на право: д-р Іван Альмес, старший викладач кафедри історії та директор Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса, д-р Андрій Ясіновський, декан Гуманітарного факультету УКУ, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, д-ка Ірина Скочиляс, дружина професора Ігоря Скочиляса, д-р Тарас Шманько, завідувач кафедри літургійних наук Філософсько-богословського факультету УКУ - фото 1
Зліва на право: д-р Іван Альмес, старший викладач кафедри історії та директор Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса, д-р Андрій Ясіновський, декан Гуманітарного факультету УКУ, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, д-ка Ірина Скочиляс, дружина професора Ігоря Скочиляса, д-р Тарас Шманько, завідувач кафедри літургійних наук Філософсько-богословського факультету УКУ
9-10 листопада у Папському східному інституті в Римі відбулася міжнародна наукова конференція до 300-ліття Замойського провінційного собору «Кодифікуючи традицію: Замойський собор Київської митрополії (канонічні джерела, унійне богослов’я та культурно-релігійна програма)». Участь в обговореннях взяли дослідники з України, Австрії, Італії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Росії, США та Угорщини.

Джерело: УКУ

Організаторами події стали Український католицький університет (зокрема Центр релігійної культури імені Ігоря Скочиляса та програма «Київське християнство»), Папський східний інститут та Католицький університет Америки. Захід відбувся за підтримки Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів.

Відкриття конференції учасники розпочали з Архиєрейської Божественної Літургії в соборі Святої Софії, яку очолив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук). Присутні також молитовно згадали натхненника цієї конференції, покійного професора УКУ Ігоря Скочиляса. Ще рік тому, як згадує Блаженніший, під час Синоду єпископів УГКЦ в Римі, Ігор Скочиляс вже анонсував цю подію, однак ніхто тоді не знав, що це була його остання промова.

Блаженніший Святослав під час відкриття академічної частини конференції зазначив, що Замойський синод вплинув на подальшу долю не тільки Української Греко-Католицької Церкви, а й інших східних католицьких церков.

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) - фото 82417
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук)

 

«До цього часу не всі матеріали та джерела Замойського синоду були доступними для науковців. Я радію, що разом із цією науковою конференцією ми презентуємо окремий том із видавничої серії “Київського християнства”, де для сучасного дослідника стають доступні нові матеріали. Вперше, за допомогою цього видання, не тільки дослідники, які мають доступ до архівів, а й навіть студенти можуть прочитати, що тоді відбувалося, що передувало певними постановами чи кроками. Читаючи ці джерела, ми надихаємося відвагою, мужністю, працьовитістю та фаховістю усіх тих, які брали участь у Замойському синоді», сказав Блаженніший Святослав.

Учасники міжнародної наукової конференції - фото 82418
Учасники міжнародної наукової конференції

 

Предстоятель УГКЦ також звернув увагу на те, що Замойський синод був ідеологізований – здебільшого вірні сприймали його як момент латинізації Церкви через зміну канонічної та сакраментальної дисципліни. Тому він закликав присутніх подивитися на цю подію у її реальному контексті, що стане для Церкви історичним досвідом, з якого багато почерпнути.

З вітальним словом до наукової спільноти звернулися також ректор Папського східного інституту о. д-р Давид Назар, який подякував учасникам конференції за те, що допомагають Східному інституту в Римі виконувати його місію. «Нехай через цю конференцію Церква стане знаком примирення для світу, який потребує надії і звільнення від страхів», – додав він.

Ректор Папського східного інституту о. д-р Давид Назар - фото 82419
Ректор Папського східного інституту о. д-р Давид Назар

 

Ректор Українського католицького університету о. Богдан Прах зазначив, що науковці університету продовжують розпочату професором Ігорем Скочилясом дискусію про Займойський синод на академічному рівні. Він пригадав, що два місяці тому у м. Супралі (Польща) історики УКУ взяли участь в міжнародній науковій конференції, під час якої презентували допрацьований том «Замойський провінційний собор Руської Унійної Церкви 1720 року» видавничої серії «Київське християнство» (останнє масштабне дослідження професора Ігоря Скочиляса стало 23-м томом видавничої серії «Київського християнства» – ред.)

«Я переконаний, що натхненник цієї наукової дискусії покійний професор Ігор Скочиляс є сьогодні поміж нас, радіючи, що ми продовжуємо його велику справу», сказав о. Богдан Прах.

Звернення ректора Українського католицького університету о. Богдана Праха - фото 82420
Звернення ректора Українського католицького університету о. Богдана Праха

 

Вітак докторка Ірина Скочиляс зачитала текст доповіді свого покійного чоловіка професора Ігоря Скочиляса на тему «Еклезіальна, історична і культурна памʼять уніатів (греко-католиків) про Замойський провінційний собор (остання чверть XVIII – початок XXI століть)».

Як Замойський собор вплинув на подальший розвиток УГКЦ й інших східних церков? – тези з міжнародної конференції в Римі - фото 82421

Перше засідання «Предтеча Замойського собору: Київська митрополія у Речі Посполитій в епоху конфесіоналізації (культура, релігія і суспільство)»

Модерував старший викладач кафедри історії та директор Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса д-р Іван Альмес.

Подаємо тези дискусантів.

«Київська унійна митрополія в Речі Посполитій у період Замойського собору: на шляху від Сходу до Заходу» доповідач професор Люблінського католицького університету Івана Павла ІІ, багатолітній приятель Ігоря Скочиляса Анджей Ґіль.

У Київській митрополії та поза її межами відбувалися унійні рухи у східнохристиянському світі, який перебуваючи в католицькому та протестантському середовищі, повинен був відповідати на виклики часу. З історичних джерел знаходимо підтвердження щодо співпраці між унійним світом Речі Посполитої та спільнот на землях Угорського королівства, які вже тоді взорувалися на Київську унійну митрополію.

Одним із характерних прикладів існування тісних контактів між унійними церквами по обидва боки Карпат служить рецепція постанов Замойського провінційного собору 1720 року.

Київська унійна митрополія не могла би існувати поза межами Речі Посполитої, на що вплинула вестернізація (європеїзація ред).

Релігія повинна була опиратися не лише на вірних, а також політичні та державні еліти. Так через невдале вписування у візію Речі Посполитої, Київська унійна митрополія у державному утворенні Польщі і Литви стала третім партнером.

«Унійна Церква на шляху збереження традиції давньоруської Київської митрополії» доповідачка докторка Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана Наталія Сінкевич.

Конфесійна полеміка XVII cт. активно оперувала культами власних святих. Так автор «Київської православної митрополії» Димитрій Туптало, та уніат, руський теолог та історик, автор першої історії української церкви Ігнатій Кульчинський вводять у Київську географію велику кількість московських подвижників. Фактично обидва автори переслідували єдину мету максимально розширити пантеон руських святих і створити перед очима західного читача якомога характерний образ «Руської Церкви». З цією ж метою уніати і православні включали святих балканського походження до своїх.

У XVIIІ ст. церковні інтелектуали, розділені не тільки конфесійними, а й державними кордонами, починають відходити від полемічних суперечок довкола культу святих. З цього часу конфесійна приналежність популярних на Русі святих не дискутується. На сьогодні в певній мірі сформувався пантеон святих у двох конфесіях. Пріоритет у цьому пантеоні віддається святим «старої» Русі, мощі, ікони і житія яких шанувалися представниками всіх конфесій.

До поширення культу святих була причетна найперше Унійна Русь. Проте вкорінення цих культів на київському ґрунті є справою пера православних полемістів, для яких важливо було підкреслити не лише «руськість» цих культів, а й їхній зв’язок зі столицею старої неподіленої Київської митрополії.

«Парафіяльне духовенство у постановах Замойського собору (1720) та «Духовному регламенті» (1721): різні конфесійні культури?» доповідач професор Протестантського богословського університету в Амстердамі Альфонс Брюнінґ.

У православних та уніатів внутрішні процеси формування конфесійної культури відбувалися паралельно. Так в уніатів: видаються рекомендації Йосафата Кунцевича для священників (1619), проводиться Кобринський синод (1612), виходить у світ з-під пера Львівського єпископа Йосифа Шумлянського книжка під назвою «Метрика» – поради як себе поводити з паном і парафіянами, на святах і в церкві, навіть як одягатись, зрештою – Замойський собор (1720).

У православних: Публікується праця митрополита Петра Могили «Книга души, нарыцаемая злото» (1628), відтак виходить друком «Требник» Петра Могили (1646), Київський собор 1691 року, «Духовний регламент» (1721) – законодавчий акт Російської імперії, що являв собою новий церковний статут, який регулював функції, склад, розпорядок роботи, форми та методи керування Російською Православною Церквою, а також вихід так званих «прибавлень» до духовного регламенту, в якому йдеться про правила церковного шанування і монаших чинів.

Основні перетини обох конфесій:

  1. Уявляння про те, що священник є пастирем і посередником між Богом і людьми.
  2. Носіння ряс, стиль життя
  3. Базові знання обрядів і Таїнств, проповідування (без теологічного підґрунтя)
  4. Постанова Замойського синоду щодо плати за Таїнства перегукується «доповненнями» до «Духовного регламенту».
 
о. д-р Теодозій Грень, ЧСВВ, протосинкел Апостольського Eкзархату в Італії - фото 82422
о. д-р Теодозій Грень, ЧСВВ, протосинкел Апостольського Eкзархату в Італії

 

Дискутант професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Максим Яременко додав кілька тез до попередніх доповідей:

Крім наголосу контекстів важливо також те, що професор Анджей Ґіль не розглядає Замойський собор, як щось відірване від того, що було раніше. Професор також не згадав інші важливі контексти для розвитку Унійної Церкви в Речі Посполитій, зокрема: православний контекст – до кін. XVII – поч. XVIII ст., крім того, що влада належала Речі Посполитій, це не перешкоджало співіснувати уніатам поряд з православними. Якщо врахувати цей контекст, то те, що було сказано Анджеєм Ґілем може звучати по-іншому. Теза про те, що уніати були вірними підданими польського короля є неповною, бо за тих обставин і православні були його підданими до середини XVII ст. Варто згадати приклад, коли Радзивіл входив до Києва у 1651 році, то київський митрополит служив за нього молебень і посилав гінців, щоб у жодному випадку Київ не боронили.

Багато істориків звертають увагу на те, що набагато коректніше говорити про вестернізацію, а не про ополячення, окатоличення чи інші заідеологізовані теми, які вплинули на процеси розвитку не лише унійної, а й православної церков.

Докторка Наталія Сінкевич сказала, що в уніатів і православних формувався пантеон святих, який був тотожний. Для кого це робилося? Доповідачка зазначила, що це було для західного читача, однак мені здається, що це «вимахування булавою» одне перед одним.

У класичному варіанті конфесіоналізація стимулюється протистоянням з опонентом з Унійною Церквою в Речі Посполитій все зрозуміло – православних стає менше, але є римо-католики, які дивляться на уніатів, як на щось меншовартісне. Це спонукає до певних реформ. Що тоді в Російській імперії було стимулом конфесіоналізації, хто був опонентом Православної Церкви?

Презентація фундаментального дослідження про Замойський собор

Перший том книги «Замойський провінційний собор Руської Унійної Церкви 1720 року», що вийшов у Видавництві Українського католицького університету, за словами, декана Гуманітарного факультету УКУ Андрія Ясіновського, є дітищем покійного професора Ігоря Скочиляса. Цій темі він присвятив кілька десятків років. Для опрацювання документів Замойського провінційного собору Ігореві Скочилясу вдалася зібрати близько тридцяти науковців, він також розробив цілу наукову логістику майбутнього видання. У структурі книги також є історичний нарис Ігоря Скочиляса, який присвячений історичній культурній пам’яті уніатів про Замойський провінційний собор кін. ХVІІІ – поч. ХХІ століття.

Перший том книги «Замойський провінційний собор Руської Унійної Церкви 1720 року» - фото 82423
Перший том книги «Замойський провінційний собор Руської Унійної Церкви 1720 року»

 

Презентували перший том: д-ка Ірина Скочиляс, одна із упорядниць видання, д-р Іван Альмес, старший викладач кафедри історії та директор Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса, д-р Тарас Шманько, завідувач кафедри літургійних наук Філософсько-богословського факультету УКУ.

Докторка Ірина Скочиляс докладно описала наповнення видання, зазначивши, що у п’яти розділах містяться наукові статті-впровадження до історичних матеріалів, які вдалося зібрати. Однак науковці не лише представили події Замойського собору, а і його рецепцію, культурно-історичну та еклезіологічну пам’ять.

«Тексти Замойського собору давно оприлюднені, однак ми працювали над ними для того, щоб розвіяти неоднозначне сприйняття тієї події у нашій Церкві. Щодо цього питання існує дві позиції. Перша з них говорить про те, що Замойський собор був інструментом модернізації Унійної Церкви того часу. Друга засідання було проведене під диригуванням зовнішніх чинників для того, щоб надалі латинізувати Церкву. І якраз докладне ознайомлення з документацією Замойського собору та джерелами, які висвітлюють його рецепцію, впродовж XVIII століття, дозволяє “визволитися” від усталених стереотипів та запропонувати більш аргументовану оцінку тих подій», зазначив д-р. Тарас Шманько.

Зліва на право: Ірина Скочиляс, Андрій Ясіновський, Тарас Шманько, Іван Альмес - фото 82424
Зліва на право: Ірина Скочиляс, Андрій Ясіновський, Тарас Шманько, Іван Альмес

 

Іван Альмес, один із авторів, які писали коментарі до видання, додав, що дослідження буде цікаве, зокрема монахам чину Святого Василія Великого: «У книзі зібрані особисті свідчення протоархимандрита Василіянського чину Конгрегації Пресвятої Тройці Антонія Завадського. Він був одним із головних дійових осіб Замойського собору і зберіг чимало джерел, написаних латинською мовою. Відповідно у книзі ми подаємо не лише оригінал документу, але і його переклад та інтерпретацію, яку ще встиг написати професор Ігор Скочиляс».

Зазначимо, що перший том дослідження про Замойський синод побачив світ завдяки підтримці фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів, а також українських меценатів.

Реформи у східних католицьких церквах та канонічне право Замойського собору: історія та сучасність

«Замойський собор в контексті реформування Східних Католицьких Церков XVIII ст.» доповідач отець-доктор Католицького університету Америки Марко Морозович.

Святий Престол справді був «адвокатом» східних католицьких церков, незважаючи чимало змін і тодішню політичну ситуацію.

Я хочу пригадати вам про остаточно невдалі обговорення сейму 1717 року щодо повної ліквідації грецьких «правих». Ці складні політичні обставини в поєднанні з теологічною програмою контрреформації, яка починає зміцнювати Католицьку Церкву, допомагають нам повніше зрозуміти братський літургійний контекст собору в Замості.

Залишається зробити ще багато роботи, щоб забезпечити термінологічний аналіз літургійних приписів, і щоб ми могли слідувати їхнім намірам, забезпечити процвітаючу спільноту віри навіть сьогодні в ХІХ столітті.

Владика Теодор Мартинюк, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський - фото 82425
Владика Теодор Мартинюк, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський

 

«Постанови Замойського синоду як джерело для Кодексу канонів східних церков» доповідач владика Теодор Мартинюк, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський.

Канони ККСЦ відносяться до всіх східних католицьких церков. Тому найважливіші канонічні джерела кожної Східної Католицької Церкви були взяті до уваги під час східної канонічної кодифікації, як у першій її фазі, так і в другій. Зокрема до джерел були віднесені канони соборів східних католицьких церков, які були апробовані Апостольським престолом.

Замойські постанови стали джерелом для ККСЦ , проголошеного у 1990 році, адже він був одним із соборів Руської Унійної Церкви. На час проголошення кодексу постановам Замойського собору вже було 270 років.

У 1948 році Папі Пію ХІІ було представлено проєкт 2666 канонів. Згодом він проголосив 4 Motu proprio (документ, найчастіше папський рескрипт, що виданий Папою з власної ініціативи, ред), в основі яких були постанови Замойського собору

Найбільше посилань є на третій титул постанов Замойського собору, їх є аж 82. Крім того, деякі титули чи фрагменти титулів собору є джерелом для двох, трьох і більше канонів ККСЦ.

У деяких канонах ККСЦ точно віддзеркалюється зміст повної постанови собору. Інші ККСЦ хоч не у прямий спосіб, але посилання на Замойський собор відповідають або бодай частково відповідають змісту канону. Є канони, в яких порушується подібна тематика, однак їхній зміст не зовсім точно збігається зі змістом постанови Замойського собору. Також в деяких канонах ККСЦ є посилання на декрет Замойського собору, який говорить протилежне, ніж мовиться в каноні, тощо.

Хоч Замойський собор впорядкував і утвердив певні організаційні норми церковно-літургійного життя і канонічної дисципліни, однак він відійшов від основоположних принципів східної канонічної традиції, закладеної у І тисячолітті. Ми не хочемо однозначно чи однобоко оцінювати цей факт, адже ми свідомі того, що намагаючись дати оцінку минулому, не можемо допустити класичної помилки: оцінювати документи минулого, застосовуючи сучасні погляди.

о. д-р Андрій Танасійчук - фото 82426
о. д-р Андрій Танасійчук

 

«Замойський синод як джерело партикулярного права УГКЦ» доповідач о. д-р Андрій Танасійчук (канонічний відділ Патріаршої курії УГКЦ, Товариство українських каноністів).

Постанови Замойського собору є джерелом партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви з точки зору систематичного підходу до опрацювання юридичного матеріалу, оскільки його рішення були першим систематичним кодифікованим збірником власного церковного законодавства. Рішення Замойського собору були зобов’язуючими в УГКЦ майже 170 років аж до Львівського провінційного синоду (1891).

Рішення Замойського собору стали одним із джерел ККСЦ, що свідчить про їхню юридичну вагу не лише для української, а й для всієї Вселенської Церкви

Замойський собор має важливе значення для розвитку партикулярного права УГКЦ. Він був скликаний митрополитом Левом Кишкою з метою унормування різних сфер церковного життя Унійної Церкви, яка за період від Кобринського синоду (1626) переживала багато випробувань і потрясінь, які мали різко негативний вплив. Серед таких подій є Хмельниччина і приєднання Київської православної митрополії до Московського патріархату. Остання подія стала причиною прийняття унії зі Вселенської Церквою в Перемишльській, Львівській і Волинській єпархіях. Внаслідок цього Унійна Церква потребувала однорідності своєї літургійної, пасторальної і канонічної традиції. З цією проблемою успішно впоралися отці Замойського собору.

У своїй роботі Замойський синод базувався на постановах Тридентського вселенського собору та декретах римських архиєреїв, тобто на тодішньому загальному праві Католицької Церкви, що дало йому загальну католицьку канонічну вартість, яка згодом була використана в процесі кодифікації східного канонічного права.

Українській Греко-Католицькій Церкві Замойський собор дав перший повноцінний досвід кодифікації партикулярного права, що збільшило ефективність його використання.

Подальший розвиток партикулярного права на основі рішень, прийнятих на Замойському соборі, відобразився в тому, що були прийняті важливі документи, які врегульовують канонічні правові питання церковного життя, а саме «Правильник протопресвітера» та «Інструкція щодо Причастя немовлят і дітей в УГКЦ».

Далі розвинулась дискусія щодо зміни дисципліни уділення Тайни Євхаристії в Унійній Церкві в контексті рішень Замойського собору. Блаженніший Святослав зазначив, що без усвідомлення богословського змісту своїх літургійних обрядів і канонічного права до кінця неможливо усвідомити весь процес, над яким триває дискусія.

«Я вдячний за те, що ми маємо сьогодні вільну, широку і глибоку наукову дискусію, бо вона заставляє нас дивитися у майбутнє», підсумував Глава УГКЦ.

Постанови Замойського собору: Літургія, святі таїнства, догматика та душпастирство

д-р Українського католицького університету Тарас Шманько - фото 82427
д-р Українського католицького університету Тарас Шманько

 

«Пастирське послання київського митрополита Атанасія (Шептицького) «Про виправлення богослужбових книг» 1738 року» доповідач д-р Українського католицького університету Тарас Шманько.

На кінець XVІІ століття сильно відчувалося намагання Риму остаточно закріпити за собою право вирішувати, якими мають бути літургійні видання для Унійної Церкви, щоб впорядкувати обрядово-літургійне життя. Однак виникали проблеми з уніфікацією богослужбових текстів та виданням книг, серед них такі:

  1. Уживання православних текстів у богослужінні: єдність у вірі та молитві
  2. Незначне поширення друкованих, варіятивність рукописів
  3. Ставропігійська монополія та кириличні друки
  4. Відсутність унійних друкарень.

Пастирське послання київського митрополита Атанасія (Шептицького) «Про виправлення богослужбових книг» 1738 року було адресовано ігуменам, пресвітерам тодішньої Унійної Церкви. У ньому подано список книг, які потрібно було виправити протягом 8-ми тижнів. Тематика виправлень у богослужбових книгах:

  1. Догматичні зміни (додаток Filioque у «Символі віри», есхатологія і чистилище, очікувана дата кінця світу)
  2. Зміни у звершенні таїнств і обрядів
  3. Дисциплінарно-конфесійні зміни
  4. Змін в культі святих
  5. Вилучення текстів апокрифічно-легендарного характеру.

«Собрание припадков краткое» 1722 р.: етапи формування тексту та його джерела» доповідачка д-рка Інституту філософії Російської академії наук Маргарита Корзо.

«Собрание припадков краткое» називають катехизмом Замойського собору, що не відповідає дійсності. Відомо, що собор доручив підготувати два віроповчальних документи: одне для духовенства, інше для вірних. У тексті для духовенства спочатку розглядаються церковні Таїнства, у другій частині цензури та духовні покарання, а відтак аналізуються Заповіді Декалогу і 5 заповідей церковних. Там є також посилання на церковні собори, грецьких отців і представників середньовічної католицької думки. Все це складає враження, що для упорядкування цього видання був використаний серйозний бібліотечний ресурс. Хоч насправді всі посилання взяті з одного джерела, автором яких є один із провідників церковних реформ Мартін Боначино, який написав ряд трактатів з морального богослов’я.

За своїм статусом в Унійній Церкві «Собрание припадков краткое» співставне з Тридентським римським катехизмом (1566 р). Ці два документи не були затверджені собором, і, більше того, вже на стадії підготовки «Собрание припадков » викликало невдоволення зі сторони василіян, а його латинський переклад двічі проходив цензуру в Конгрегації щодо пропаганди віри.

Як Замойський собор вплинув на подальший розвиток УГКЦ й інших східних церков? – тези з міжнародної конференції в Римі - фото 82428

«Догматичні аспекти постанов Замойського собору 1720 року» доповідач д-р Василіянського Інституту філософсько-богословських студій ім. Йосифа Велямина Рутського о. Пантелеймон Трофімов, ЧСВВ

Сесія Замойського собору розпочалась з виступу Апостольського нунція, який спочатку звернувся з двома Папськими листами (Папи Климента ХІ ред.), а також зачитав окремі декрети Тридентського собору про реформування та складання ісповідання віри. Посилаючись на цей декрет, Апостольський нунцій закликав усіх присутніх скласти ісповідання віри за формулою Папи Урбана VІІІ, що і було зроблено в усній та письмовій формі.

З діарію Замойського синоду василіанського протоархимандрита дізнаємося, що сум’яття щодо складання ісповідання віри викликало лише одне питання: в якій послідовності мають підписуватися ті, хто його складають. Зокрема хто має бути перший: василіанський протоархимандрит чи архимандрити? Так протоархимандрит і василіяни, які були йому підвладні, підписали окреме ісповідання віри. Натомість архимандрити підписалися разом з митрополитом Левом Кишкою і єпископами.

Новим і реформаторським з боку Замойського собору було приведення у відповідність церковної дисципліни Київської митрополії з постановами Тридентського собору, а також приведення «закону» молитви представників церкви у відповідності до «закону» віри. Тобто у відповідності до того в що вони вірили, що проповідували і чого навчали.

«Рецепція постанов Замойського собору в Мукачівській єпархії XVIII ст.» доповідач Томас Немет професор Греко-католицького богословського інституту св. Атанасія у Ньїредьгазі (Угорщина)

Впродовж всієї історії Мукачівської єпархії, Замойський синод мав безпосередній вплив лише один раз на єпископа Егера (1726 р)

Деякі канони в Замойсті були прийняті pro experimento

Як тільки Мукачівська єпархія стала незалежною від єпископа Егера в 1771 році, греко-католицькі єпископи більше не звертали уваги на рішення Замойськогоий синоду.

Рим неодноразово заявляв про те, що в Угорському королівстві не діють укази Замойського собору.

Замойський синод лише опосередковано мав вплив на Мукачівську єпархію.