Яким є сьогодення й майбутнє семінарій в Україні, — говорили на Екуменічному соціальному тижні
Модерував розмову Едуард Бердник, молодший науковий співробітник Інституту екуменічних студій УКУ.
Що таке семінарія сьогодні? Саме з цього питання розпочалась дискусія. Як зазначив о. д-р Михайло Сивак, виконувач обов'язків ректора Львівської православної богословської академії ПЦУ, це питання важке.
«Чому важке? Тому що коли ми говоримо про духовний навчальний заклад, то присутній термін «духовний». Тобто це такий заклад, де навчаються студенти і здобувають богословську освіту. Але головне завдання цього закладу — не лише людину збагатити знаннями, а, перш за все, збагатити духовно, щоб людина отримала певні духовні орієнтири в житті», – поділився отець Михайло.
Він нагадав, що сам термін «семінарія» перекладається як «розсадник». Подібно до того, як є якісь гарні рослини, яких господар дбайливо поливає, так само і семінарія повинна бути розсадником духовності
Отець Михайло також зауважив, що духовні навчальні заклади останні століття в радянський період були або понищені зовсім, або заборонені, або під жорстким контролем безбожної радянської влади. І, відповідно, весь радянський період і роки незалежності України йшов такий шлейф, як повне відмежування класичної освіти університетської і духовної. Те, що духовні заклади були, так би мовити, в стороні — це наслідки цього радянського шлейфу.
«Відтак, з однієї сторони навчальний процес і система духовного закладу повинна бути інтегрована в освітній процес, наприклад, України — для того, щоб студенти мали можливість здобувати ті знання, які здобувають їхні друзі там, в державних вузах. Але водночас у духовному закладі важлива умова — це виховання духовності, зростання. Це і духовний вишкіл. Тому маємо таке унікальне явище, як духовні навчальні заклади, і процес формації їх триває і до цього часу», – зазначив отець Михайло.
На думку отця доктора Романа Островського, ректора Київської Трьохсвятительської семінарії УГКЦ, семінарія в Україні часто недооцінена як у суспільстві, так і в самій Церкві, хоча саме тут збираються молоді люди, які вірять, що можуть змінювати суспільство. Основою доброї семінарії він називає сильний навчальний цикл — філософські, богословські, історичні дисципліни, які дають розуміння власної віри й традиції, — у поєднанні з реальною формацією чеснот, літургійним життям і молитвою.
«Звичайно, без формації — ніяк. Тому що формація — це те, що будує характер, це те, що робить з людини пізніше того, хто зможе прийняти, власне, і продовжувати служіння — чи в ролі священика, чи просто навіть християнина, який буде мати ці цінності», – поділився отець Роман.
Доктор Ярослав Пиж, ректор Української баптистської теологічної семінарії у Львові, який здобував семінарську освіту поза Україною, звернув увагу на іншу важливу рису — на відсутність бар’єрів між викладачами й студентами та на цілісну формацію особистості. Для нього семінарія — це передусім не «про знання», а про формування світогляду й чеснот. Вимір ефективності роботи семінарій він бачить у благополуччі спільнот, а не в кількості студентів або розмірі кампусу.
«Основне питання, яке, мабуть, допомагає думати про цю річ — це: хто є кінцевим споживачем того, що продукує семінарія? Якщо подивитися на це зі сторони, то, звичайно, кінцевим споживачем є церква — насамперед. І якщо ми говоримо про те, чим має семінарія займатися, що вона робить, то вона має готувати людей, які будуть служити в церкві. Дуже часто, коли ми говоримо про навчальні заклади, ефективність навчального закладу вимірюється тим, скільки є студентів, скільки викладачів, який розмір кампусу і так далі, і тому подібне. Але в нашому випадку, мабуть, трошки по-іншому. Якщо церква — основний споживач того, що продукує семінарія, тоді благополуччя цієї церкви — це і є вимір діяльності семінарії», — зазначив доктор Ярослав Пиж.
У фінальній частині розмови учасники торкнулися кадрового питання. Отець Михайло згадав про економічну реальність: у духовних закладах заробітні плати низькі, більшість інституцій живуть завдяки самофінансуванню й благодійникам, тож викладачі нерідко працюють на ентузіазмі. Отець Роман додав, що викладачів для широкого академічного спектра знайти легше, а от вузькі богословські дисципліни потребують довгої підготовки й власних кадрів. Ідеальним є шлях, коли випускники повертаються до альма-матер як викладачі, хоча війна перекреслила багато планів. Пан Ярослав визнав, що в протестантському середовищі запас «своїх» викладачів невеликий через відносну молодість інституцій і міграцію вчених; співпраця з іноземними професорами допомагає, але їх стримує безпековий фактор.
Попри це, всі троє сходяться в головному: семінарія має готувати людей для Церкви й суспільства, де знання, духовність і відповідальність стають не абстрактними поняттями, а життєвою практикою у реальних громадах.
Переглянути повний запис панелі можна на YouTube-каналі Інституту екуменічних студій.
Більше про події Екуменічного соціального тижня на Фейсбук-сторінці.
