Є ризик, що закон про заборону УПЦ МП стане мертвим. Інтерв’ю з представником Держслужби з етнополітики
- Із січня минулого року у Раді лежить законопроект №8371 про унеможливлення діяльності релігійних організацій, пов’язаних з РФ. Днями була невдала спроба розглянути його у другому читанні. Чому, на вашу думку, нардепи зволікають?
- Той проект, який готувався на виконання указу президента про впровадження рішення РНБО, відповідав чіткому завданню: розробити закон, який би враховував міжнародні зобов’язання України. Ці угоди мають не меншу силу, ніж наші закони. Було сподівання, що закон буде доволі швидко прийнятий і було дивно, що навіть у першому читанні затягнувся процес. Однак [до другого читання] було подано шалену кількість правок.
- Вони доречні? Чи мають за мету затягування часу?
- Справді було багато спаму, спрямованого на те, щоб цей процес затягнути. Деякі правки були занадто радикальними і не враховували міжнародні зобов’язання. Зараз Україна в процесі євроінтеграції, відбувається скринінг українського законодавства на відповідність європейським нормам.
Той закон, який розроблявся урядом, який був проголосований у першому читанні, пропонував конкретний механізм втілення. Більше того - ті норми, які були запропоновані, відповідали міжнародним стандартам, відбувалися численні комунікації із закордонними сторонами, було розуміння з їхнього боку. Правки, подані до другого читання, містять положення, які суперечать міжнародним зобов’язанням. Ми не уявляємо, якщо ці правки будуть проголосовані, як ми зможемо цей закон захистити. Крім того, як цей закон буде виконуватись? Чи не перетвориться він на мертвий закон?
Інший момент - якщо цей закон не відповідає міжнародним зобов’язанням України, обов’язково будуть позови до Європейського суду з прав людини. Чи не буде це ганьбою для України, коли люди виграватимуть позови і українській державі треба буде компенсувати це грошима?
- Наступне, що розглядатимуть депутати в сесійній залі, буде цей законопроект. Які ваші очікування?
- Ми не втрачаємо надію, що прийде розуміння до наших депутатів, що не треба приймати закон, від якого проблем буде більше, ніж рішень. Крім того, варто враховувати не тільки міжнародні норми, під яким підписалася Україна, а й чинне законодавство, бо там теж, треба розуміти, що релігійні громади можуть існувати без реєстрації, без інформування місцевих чи державних органів влади про своє існування.
- І як тоді прослідкувати їх зв’язок з РФ…
- От власне питання… Тобто є певні моменти, через які може зав’язнути. Воно на рівні декларацій може виглядати красиво, але як це реалізувати?
- У законопроекті йдеться про те, що має проводитися релігієзнавча експертиза, яка має встановити зв’язок з РФ. Що є базою для неї?
- Можна дослідити церковні документи, не лише статути. Наприклад, хтось може наполягати на тому, що УПЦ кардинально розірвала зв’язок з Москвою. Але як інші православні церкви до неї ставляться? Для інших православних автокефальних церков немає такої церкви, як Українська православна. Є сукупність єпархій Російської православної церкви на території України. Ми не можемо зараз вплинути на позицію Російської церкви. Але Українська православна церква може свою позицію відповідно задекларувати.
- Згідно з урядовим законопроектом, якщо організація усуне правопорушення, то вона продовжить діяти. Що є свідченням усунення правопорушення?
- Виконання припису, який їй надійде. Той закон, який готував уряд, стосується не лише Української православної церкви, яка має зв’язок з Московським патріархатом, а всіх релігійних організацій, які можуть мати центр в країні-агресорі. Тобто не лише зв’язок з РПЦ.
У нас був дуже цікавий кейс. Це кейс Київської єпархії Російської старообрядницької церкви. Коли їх митрополит, який у Москві, підтримав “спеціальну військову операцію”, то наші старообрядці білокриницької згоди зібралися, написали йому дуже коректного листа, де вказано, що з огляду на вашу політику, ми не можемо бути під вашим підпорядкуванням і проголошуємо курс на автокефалію. Вони подали документи до нашої служби на створення нового об’єднання. Тепер в нас в Україні немає єпархії Російської старообрядницької церкви - є Древлеправославна церква України, яка не має жодного зв’язку з Москвою. Дуже конкретний крок.
- Законопроект передбачає, що якщо порушення не будуть усунені, справу розглядатиме суд. Проте судова тяганина - доволі тривалий процес…
- Якщо будуть враховані всі правки, з якими ми не погоджуємось, буде набагато більше судової тяганини. Бо будуть позови до міжнародних судів, в яких нам важко буде виправдатись.
- Серед правок була ідея, щоб рішення про припинення діяльності релігійних організацій приймала незалежна від уряду комісія. Ви підтримуєте її?
- Складно сказати. Загалом ми за те, щоб цей закон прийняли в тому вигляді, який був проголосований у першому читанні або в дуже близькій редакції.
- Чи треба комунікувати з вірянами, зокрема МП, щодо заборони УПЦ МП?
- Певна праця відбувалася, вона мала позитивний вплив на формування, збереження, розвиток української ідентичності. Потрібно ще працювати. Потрібно розуміти, що ми довгий час були в тоталітарній совєтській імперії, були під окупацією.
Мені свого часу було непросто усвідомити, що я народився під окупацією, в родині, яка була зросійщена тощо. Простіше вийти з Радянського Союзу, ніж щоб він вийшов з тебе.
Тобто у нас є спокуса, обумовлена минулим негативний досвідом, приймати прості рішення. Але вони не будуть ефективними. Щоб мати ефективні рішення, треба вивчити церковну історію. Жодна швидка церковна реформа не спрацювала. Чому Петру І вдалася свого часу церковна реформа? Він її розтягнув на 25 років. Якщо ми хочемо серйозних змін, незворотній результат, треба налаштовуватись на довготривалу роботу - на десятиліття. Тоді матимемо результат, який не соромно залишити наступним поколінням.
