Єдиний вітраж Дам’яна Горняткевича
Дам’ян Горняткевич належить до тої нечисельної когорти українських художників першої половини ХХ ст., що займалися проектуванням вітражів. Масове захоплення кольоровими вікнами наприкінці ХІХ поч. ХХ ст., яке відбувалося у країнах Європи, призвело до повернення та творчого переосмислення цього виду монументального мистецтва. У другій половині ХІХ ст. класичний вітраж досягнув надзвичайно високого художнього рівня. Він отримав широку популярність та прихильність митців, що сприяло появі великих та доволі потужних закладів (майстерень, фабрик, невеликих підприємств та ін.), які, застосовуючи найсучасніші техніко-технологічні досягнення, якісно та професійно втілювали в матеріалі творчі задуми художників-монументалістів.
М.Сосенко. Вітраж із церкви с. Підберізці. 1910
На зламі ХІХ-ХХ ст. відбулося не тільки відродження та розвиток, але й модерне, якісно нове бачення, розуміння та техніко-технологічне виготовлення класичного вітражу.
В українській образотворчій культурі взагалі, а в церковному мистецтві зокрема, заповнення віконних отворів листовим склом практикувалося здавна. У ХVІ-ХVІІІ ст. в інтер’єрі культових споруд Східного обряду використовувалися вікна, густо вкриті орнаментальними композиціями. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. на теренах західних областей України в декор інтер’єру новозбудованих церков архітектори також вводили різної конфігурації (звичайні, круглі, арочні, трапецевидні та ін.) вікна, які доповнювали загальну образно-художню структуру внутрішнього оздоблення храму, проте мали дещо інше призначення – максимально заповнювати інтер’єр церкви денним світлом.
На початку ХХ ст. на теренах західних областей України (найбільше у Галичині та Буковині) в церковній архітектурі з’являється й сюжетний класичний вітраж, який у міжвоєнні часи став одним із важливих художніх елементів у інтер’єрах храмових споруд Східної обрядовості. Інтенсивний розвиток вітражу в Європі у перших десятиліттях ХХ ст., масове заповнення сюжетними кольоровими вікнами римо-католицьких храмів, поява вітражів в архітектурі адміністративного чи житлового призначення, модернізація скловиробництва та ін. сприяли підвищеному запиту цього виду мистецтва і в церквах.
На зламі ХІХ – ХХ ст. для західноукраїнських храмових та адміністративних споруд (костьолів, банків, великих торгівельних закладів, житлових приміщень та ін.) кольорові вікна проектували відомі митці: Я. Матейко, С. Виспянський, С. Дембіцький, К. Сихульський, Я. Розен та б. ін. В церковне мистецтво початку ХХ ст. класичний вітраж увійшов із творчими напрацюваннями Модеста Сосенка, Петра Холодного-старшого, Юліана Буцманюка та Дам’яна Горняткевича.
Із появою галицького церковного вітражу пов’язуємо надзвичайно інтенсивну та плідну роботу кількох відомих європейських вітражних фірм-реалізаторів кінця ХІХ ст. із Німеччини та Австрії, зокрема: мюнхенською Mayer’ische Hofkunstanstalt, австрійською Tirol Glasmalerei und Mosaikanstalt з Інсбруку та «Glasmalerei von Garl Geyling Erben» з Відня. Європейські заклади активно працювали на західноукраїнських теренах, якісно та на високопрофесійному рівні реалізовували в матеріалі проекти відомих митців. Без участі цих вітражних фірм не могли б відбутися події, що спричинили появу сюжетних класичних кольорових вікон у храмах Східного обряду. І це не безпідставне твердження – воно ґрунтується на конкретних історичних фактах.
Австрійська фірма Tiroler Glasmalerei und Mosaikanstalt з Інсбургу (заснована 1861 р. початкова назва закладу – Kathedralglashutte [церковні гутні скла – Г.І.]) була добре відомою в Європі, мала великий ринок збуту готової продукції. Вона на високому рівні та дуже успішно проводила реставраційні роботи в давніх сакральних спорудах, якісно та професійно реалізовувала замовлення на виготовлення нових вікон із кольоровими класичними вітражами. Із середини ХІХ ст. до майстрів-вітражистів фірми Tiroler Glasmalerei зверталися художники, які проектували кольорові вікна в архітектурі не лише Західної, але й Східної традиції. Це підтверджено матеріалами ілюстованого проспекта-католога «Tiroler Glasmalerei und Mosaik-Аnstalt» (1910), де поряд із доволі широким георгафічним переліком відомих робіт, виконаних для храмів Швейцарії, Німеччини, Англії, Італії, Іспанії та ін., представлено проект вітражу для греко-католицької церкви (griech. rath. Pfarrkirche) села Руда (Галичина), який виразно різниться з поміж інших трактуванням постаті св. Володимира, де переконливо представлено східно християнську іконографію. У цьому каталозі перераховано й найбільші вітражні проекти, які були реалізованими в матеріалі майстрами австрійської фірми, зокрема для архітектурних споруд Львова, де згадуються костьоли Ієзуїтів та Сакраменток, каплиця на Личаківському кладовищі та б. ін.
Промовистим є й лист відомого львівського архітектора Юліяна Захарєвича – автора проектів кольорових сюжетних вікон для церкви Марії Сніжної в Львові, адресований адміністрації фірми Tiroler Glasmalerei, в якому художник-проектант чітко обумовив вимоги трактування сюжетів вікон цієї споруди. Ю. Захарєвич наполягав на «модернізованій» та «стилізованій» подачі в техніці класичного вітражу образів святих, що успішно реалізували в матеріалі майстри фірми Tiroler Glasmalere 1896-1898 роках.
Маємо також інформацію, що австрійська фірма співпрацювала з львівським художником Антоном Пелеховським, який виконав проекти дев’яти вітражів для новозведеної 1878-98 роках церкви Преображення Господнього у Львові. Протягом 1896-98 рр. Tiroler Glasmalerei встановила в інтер’єр храму кольорові сюжетні вікна із зображенням найбільш шанованих українських святих: благословляючого Спасителя, Юрія, Параскевію, Димитрія, Варвару, Володимира та Ольгу, Антонія та Феодосія, Борися та Глібя, Кирилям та Мефодія, які на сьогоднішній день є втраченими.
Посилаючись на згадані історичні дані, можемо з певністю стверджувати, що в останніх десятиліттях ХІХ ст. із появою сюжетних кольорових вікон в церковній архітектурі на Галичині розпочинається історія розвитку класичної вітражної культури в українському монументальному мистецтві.
Із початком ХХ ст. кольорові сюжетні вікна, призначені для церковних споруд виготовлялись краківською майстернею С. Ґ. Желенського (Krakowski Zaklad Witrazow i Mozaiki S.G. Zelenski), яка доволі швидко «витіснила» австрійські та німецькі вітражні фірми із території західних областей України (найбільше Галичини та Буковини), отримавши першість в реалізації власних виробів у найбільших та найцікавіших архітектурних комплексів, однаково якісно проектованих для сакральних споруд Західної і Східної християнських релігійно-культурних традицій.
Мистецтво проектування та виготовлення класичних вітражів на початках ХХ ст. вивчали у вищих мистецьких учбових закладах Європи, зокрема і у Краківській академії мистецтв.
У перших десятиліттях ХХ ст. причетність студентів Академії до мистецтва вітражу не можемо вважати випадковою. До навчально-виробничої програми Академії мистецтв в Кракові, крім основних предметів: рисунку, живопису, композиції, анатомії, історії мистецтва та ін., входили і практичні заняття по вивченню реставраційної справи, які здійснювалися «на об’єктах» – у давніх сакральних спорудах. Загальноєвропейська програма оновлення та реставрації архітектури культового призначення, що відбувалась в європейських країнах з середини ХІХ – на початку ХХ ст. першочергово спрямовувалась на відновлення інтер’єрів, реставрації стінописів, вітражів та ін. До таких робіт активно залучалися студенти Краківської академії, інтереси яких були пов’язані з дослідженням, виготовленням або реставрацією давніх класичних сюжетних вікон. Таким чином молоді люди проходили свого роду виробничу практику, яка давала змогу не тільки краще вивчати давню вітражну культуру, але й глибше запізнати її сутність, специфіку проектування та творення, техніко-технологічні засади та б. ін.
Вітражна фірма С. Ґ. Желенського доволі активно співпрацювала із Академією мистецтв, що уможливлювало активне проходження студентами практичних занять із поглибленим вивченням мистецтва проектування та творення вітражу. Молоді люди, розпочинаючи творчу діяльність, отримували відповідні фахові навики в напрямку проектування та виготовлення в матеріалі класичних вітражів в одному із найпотужніших вітражних підприємств центральної Європи, яким з перших десятиліть ХХ ст. стала Краківська фірма вітражів та мозаїки С. Ґ. Желенського.
Дам’ян Горняткевич, який цікавився усім, що було пов’язано із монументальним мистецтвом не міг оминути вітраж. Ще студентом, він брав активну участь в реставраційних роботах, які проводились в Маріяцькому костьолі, «зблизька» запізнав старі кольорові вікна періоду Середньовіччя, що збереглися у храмовій споруді з давніх часі. Реставраційно-пізнавальна праця уможливила «близьке знайомство» із класичними вітражами, встановленими у вікна Маріацького костьолу на зламі ХІХ-ХХ ст., що були створені відомими польськими художниками, викладачами Краківської академії: Яном Матейком, Станіславом Виспянським і Юзефом Мехоффером. Відповідно, практично на прикладі однієї архітектурної споруди Горняткевич мав можливість запізнати і давній – середньовічний вітраж, і, поряд – сучасний – проектований викладачами Академії, заняття яких відвідував.
Після повернення на Галичину, отримавши фахово-практичні навики в мистецтві класичного вітражу, Д. Горняткевич при першій слушній нагоді спробував себе в ролі художника-вітражиста, адже, працюючи над замовленнями для церковних споруд Галичини у 1930-х рр., мав можливість попередньо ознайомитися із сюжетними кольоровими вікнами, проектованими українськими художниками, які у тому часі вже були присутніми в церковних інтер’єрах. Вікна церкви св. Миколая в селі Підбезізці (1910-1911) – авторства М. Сосенка, каплиці жовківської церкви оо. Василіан (1910-1911) – Ю. Буцманюка, успішно реалізовані фірмою Ґ. Желенського. Особливе надхнення молодий митець отримав від віражної творчості ще одного українського художника-монуиенталіста, в якого високо оцінив «модерновий» підхід до трактування церковних сюжетних вікон: « …цікавий композиційний задум провадив великий український мистець проф.. Петро Ів. Холодний у своїх чудових вітражах церкви Успення у Львові», - писав Горняткевич про розкішний вітражний ансамбль у церкві Успення Пресвятої Богородиці.
На початку 1930-х Дам’ян Горняткевич, у творчій співпраці із Андрієм Наконечним, Андрієм Лепким і Михайлом Зорієм, приступив до стінопису в с. Настасів. В інтер’єрі церкви Вознесіння Господнього було спроектовано чотири вікна круглої форми. На нашу думку вітражі, якими заповнені вікна настасівської церкви, були творчою ініціативою Горняткевича. 
Д. Горняткевич. Орнаментальний вітраж. 1930-ті рр.
Три яскраві «палаючі» хрести, що знаходяться у вікнах центральної частини храму, є виразною світловою домінантою інтер’єру і влучно доповнюють стінопис церкви. Трилисне закінчення ремен хрестів обумовлено теологічним трактуванням символів Христа і Трійці, було цільово впроваджене художником: потрійне листя конюшини, яке завершує рамена хреста за церковними канонами також використовується для позначення Воскресіння Христового.
Виокремлені орнаментальні фрагменти настасівських кольорових вікон зустрічаємо у великому сюжетному віражному вікні мурованої церкви села Озеряни (зараз Борщівський р-н, Тернопільської обл.), проектоване Дам’яном Горняткевичем та реалізоване в матеріалі та встановлене 1937-му році краківською фірмою С. Ґ. Желенського.
Інтер'єр церкви в Угневі, стінопис до якої виконав Д.Горняткевич. 1937-39 рр.
Церква Христа-Царя була споруджена 1937 року за проектом Олександра Пежанського. Отже, вітраж із зображенням Ісуса Христа був вмонтований у віконний отвір Святилища під час викінчення будівельних робіт, чи, одразу по їх завершенні.
Саме у тих роках Горняткевич працював над іконостасом до пустомитіської церкви св. Миколая, до якого, традиційно як для третього ряду, художник ввів Деісусний чин із центральним образом Спасителя. Співставляючи зображення Ісуса Христа Вседержителя, виконаного Горняткевичем у проекті для віражного вікна із центральною іконою Деісусного чину церкви св. Миколая у Пустомитах, бачимо практично однакове іконографічне трактування центрального образу.
На превеликий жаль, це єдиний сюжетний класичний вітраж Дам’яна Горняткевича, який зберігся в церковній архітектурі. У власному творчому доробку художник більше не звертався до цього напрямку монументальної церковної культури, але цим єдиним твором увійшов у перелік українських митців, які у першій третині ХХ ст. заклали підвалини становлення класичного сюжетного вітражу в національну образотворчу культуру. 
Д.Горняткевич. Вітраж церкви с. Озеряни (Борщівський р-н, Тернопільська обл.). 1936-37 рр.
Ірина Гах
