Єпископ Борис (Ґудзяк): Зустріч Папи і Патріарха РПЦ не варто перебільшувати чи недооцінювати

Зустріч між Папою Франциском та Патріархом Кирилом, що має відбутися 12 лютого, є важливою з багатьох сторін, тому нам слід молитися, щоб її провадив Святий Дух. Для християн та усіх людей доброї волі завжди є хорошим знаком, коли брати, що віддалилися один від одного, роблять перший крок назустріч. Поділ між Церквами є найбільшим згіршенням серед послідовників Христа та підриває саму суть християнського свідчення. Бо він показує нехтування Христовою молитвою перед Його страстями: «щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі» (Ів. 17,21)  

Значення цієї зустрічі не варто перебільшувати чи недооцінювати. Вона є справді історичною: зустрічаються церковні лідери, що є символічними особами асиметричного зв’язку з багатьма парадоксами та нюансами. Жодна Церква не має монополії на чесноти і пороки. У Божих очах церковна «якість» не є питанням кількості. Однак герої цієї драми мають за собою різні спадщини. Франциск є лідером мільярда католиків та найбільш визнаним моральним авторитетом у світі. Кирил є главою Російської Православної Церкви, яка все ще кульгає після століття радянського переслідування та ще шукає як має зазвучати її моральний голос у пострадянському російському суспільстві.

Російські оглядачі зазначають, що за часи Путіна, керівництво РПЦ, що ставало все ближчим до влади, пожертвувало своєю свободою та підірвало своє пророче покликання, взамін отримуючи фінансову допомогу від держави. Сьогодні позиція Патріарха Кирила в російському суспільстві значно поступається позиції Путіна, та роль РПЦ в суспільному просторі доволі маргінальна. У недільних богослужіннях бере участь менше 2% росіян, що менше, ніж навіть у найбільш секуляризованих країнах заходу, а рівень абортів, розлучень та алкоголізму є одним з найвищих в світі. Корупція пронизує усі рівні російського суспільства. Жорстко критикуючи моральні проблеми заходу, Патріарх Кирил, РПЦ та Володимир Путін не досягли значних успіхів у пропаганді християнського світогляду чи способу життя в самій Росії.   

Церковні повноваження Папи Франциска у католицькій спільноті та його глобальна роль дуже чіткі, а от Патріарх Кирил репрезентує лише частину світового православ’я, яке прагне до єдності. Навіть більше, він перебуває у постійній діалектиці у стосунках з Вселенським Патріархатом щодо впливу у світовому православ’ї, що в свою чергу творить труднощі, які применшують можливості реальних досягнень першого за багато століть Всеправославного собору, що має відбутися на Криті в червні.

РПЦ презентує себе і вважається найбільшою Православною Церквою. Проте слід зауважити, що майже половина пастви, яку вона вважає своєю, є в Україні. Дедалі голосніше православні українці висловлюють бажання бути церковно незалежними від Москви, з якої проти них ведеться війна. І справді в Україні більше практикуючих православних вірних, ніж в Росії. Автокефальна та єдина Українська Православна Церква мабуть була б найчисельнішою в православному світі, а тому і Путін, і Кирил намагаються цьому завадити. Необхідно розуміти асиметричність зустрічі між Папою і Патріархом – те, що вони репрезентують – щоб правильно інтерпретувати природу на наслідок такої зустрічі.

Їх зустріч справді має серйозну екуменічну важливість та потенціал. Проте варто пам’ятати, що ще важливіші та істотніші зустрічі між Римськими Архиєреями та православними патріархами відбулися більше півстоліття тому. Проривна зустріч між Папою Павлом VI та Константинопольським Патріархом Атенагором в 1964 році призвела до скасування  взаємних екскомунік, накладених 900 років тому. Протягом останніх чотирьох десятиліть святий Папа Іван Павло ІІ, Папа Бенедикт XVI і Папа Франциск регулярно зустрічаються з першим серед рівних серед православних Патріархів – Патріархом Константинополя – у Римі, Стамбулі та Єрусалимі, не лише на Кубі.   

Це веде нас до значення місця обраного для зустрічі між Франциском і Кирилом – Гавани. Папа показує смирення: він йде на територію іншого. У очах багатьох росіян, що ностальгують за радянським минулим, Куба є наче рідним місцем, останнім форпостом радянської імперії, яку Путін відкрито намагається відбудувати ціною політичних втрат і людських життів. Папа летить до Мексики, де має відбутися його душпастирський візит, та робить зупинку на Кубі, де його чекатиме патріарх: у прямому сенсі Папа їде до Патріарха. В листопаді 2014 року Папа Франциск відкрито заявив про свою безумовну готовність зустрітися з Кирилом. «Я поїду туди, куди ви хочете. Ви покличте, і я прийду». Зупинкою на Кубі, лише п’ять місяців після попереднього візиту, Франциск виконує свою обіцянку.

Під час ювілейного року Божого Милосердя, Папа Франциск несе вістку про Господню милість, солідарність та безконечну любов по всіх усюдах. Його візит до Мексики має стати дуже емоційною пасторальною поїздкою та заклик до милосердя знайде відгук по всій Латинській Америці. Перед тим, як обійняти та відчути обійми мільйонів, він вирушає на зустріч один-на-один.

Мабуть Франциск не говоритиме багато. Його понтифікат позначений символічними жестами та простими словами, які знаходять відгук та повагу у світі. Понтифік має особливу харизму та місію, що стосується на лише католиків чи християн – він говорить про надії та страждання всього людства. Його солідарність з убогими, бажання творити мир та простота привертають увагу всієї людської спільноти. Ці пріоритети папи -  прямо чи опосередковано – контрастують з пріоритетами Кирила, чия національно-церковна ідеологія «русского мира» підтримує путінську військову агресію, чиє служіння спрямоване на політику близького поєднання між церквою і державою   

Зустріч є символічним проривом, що може призвести до ще значніших кроків в майбутньому. Протягом останніх 25 років керівники УПЦ постійно відкидали римські пропозиції про зустріч папи і патріарха, та ґрунтували ці відмови з огляду на незручності, що їх створює відновлення та активність східних католицьких церков, особливо Української Греко-Католицької Церкви, що зберегли візантійський обряд та урядування, проте перебувають у повній єдності з Римом. Якими б не були ці заперечення, нарешті зрозуміло, що вони не такі обґрунтовані, як стверджувалося. Факт зустрічі Франциска і Кирила передбачає, що останній визнає, що греко-католики в Україні вже так просто не зникнуть.  

Врешті, можна сподіватися, що зустріч з Папою Франциском, який є людиною миру, може призвести до того, що патріарх Кирил займе більш пророчу позицію стосовно російської військової агресії в Україні. Роль Росії у руйнуваннях та насиллі в східній Україні, як і грубе порушення міжнародного права у російській анексії Криму не є секретом для світової громадськості. Зустрічаючись з патріархом Кирилом, папа Франциск відкриває нове вікно можливостей для УПЦ, щоб артикулювати нову поставу, відійти від традиційної ролі скріплення російського колоніального панування. Україна виразно заявила, що більше не є колонією. Тепер важливо, щоб РПЦ визнала право українців на політичне та церковне самовизначення та самовираження. 

Напевно теми, що обговорюватимуть Франциск та Кирил не будуть явно політичними. Навпаки, їх зустріч буде зустріччю церковних лідерів, що мають дуже різний досвід, стиль, порядок денний та духовність лідерства. Не варто очікувати революційних результатів. Однак, саме через зустрічі відбувається духовна переміна. То ми можемо лише молитися за добрий духовний плід зустрічі в Гавані. 

Владика Борис Ґудзяк управляє єпархією святого Володимира Великого в Парижі, що служить українцям греко-католикам в Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу. Крім того, він очолює Відділ зовнішніх церковних зв’язків Української Греко-Католицької Церкви та є президентом Українського католицького університету у Львові

Фото прес-служби Українського католицького університету. Стаття опублікована англійською на сайті First Things

єпископ Борис (Ґудзяк)