Єретичка або Як українка в XVII столітті шукала шлях до Бога
Ганна Гороженко
Однак, атеїсткою її назвати не можна. Навпаки, вона приклад пані, яка шукала шлях до Всевишнього. Свій шлях.
Кінець XVI — початок XVII століття, на українських землях це час розквіту теологічних диспутів та полемічної літератури. До цього клір підштовхнула церковна реформа короля Сигізмунда III Вази і заснування Унійної церкви.
Православна релігія стала втрачати свої позиції — через слабкість Вселенського партіарха, який знаходився під контролем Османського султана. Однак православні полемісти попри політичну реальність намагались переламати ситуацію.
З’являються твори Мелетія Смотрицького (який після відвідин Близького Сходу розчарується в православ’ї і перейде в Унію), Івана Вишенського, Захарія Копистенського. Всі вони намагались надати відповіді — який шлях до Бога ширший і рівніший.
Цими питаннями від початку апостольського вчення могли цікавитись лише чоловіки. Жінкам розмірковувати про Бога було гріховно і неприпустимо.
Саме тому релігійні пошуки Анни Корецької вражали тогочасний люд. Та що там, людей XVII століття – вражає ця жінка і нині. Інакше я б не написала б про неї роман-дилогію «У вогні плавильника».
Ця пані була спершу православною, з уведенням Унійної церкви вона з чоловіком Юхимом Корецьким підтримує цей королівський проєкт і стає уніаткою. При цьому в її володіннях, як і в більшості шляхетних обійсть на українських теренах – релігійна свобода.
Протеже Корецьких – православний богослов Лаврентій Зизаній, який зі скандалом полишив братську школу. Він отримує парафію в маєтках Корецьких. Проте надовго там не затримується і рушає в Московію, де намагається зробити церковну кар’єру при царі.
Ось цей зв’язок православних діячів українських терен і Московії муляє королю, який врешті й поведе армію на Кремль.
Невідомо, чи муляло це Анну. Але вона несподівано для всіх... з Унії переходить в аріанство. Причому чинить самовільно – їй не потрібні жодні дозволи родини. Аріани вважались єретиками як в очах православних, так і католиків.
Це вчення розвинулось з IV століття завдяки послідовникам священника Арії, який виступав проти догмату Трійці. Його ідеї були засуджені Собором 381 року. Однак в модерний час вони набули другого дихання і їх підхопили социніани, протестанти, яких на наших землях теж почали називати аріанами.
Послідовники італійця Фаусто Паоло Соццині також вважали, що ніякого Бога-отця, Сина і Святого Духа немає, а Всевишній існує лише в одному лику, заперечували першородний гріх, не визнавали таїнств та стверджували – не важливо, до якої церкви ти належиш, головне бути християнином.
«Аріани»-социніани не були, однак дивовижою на наших землях. Місцева шляхта на початку 1600-х нерідко переходить у цю Церкву.
Польський історик Генрик Литвин порахував, що на Київщині, де й жила Анна Корецька, всередині XVII століття серед 179 шляхетських родин, 111 були православними, у 62 випадках конфесію важко встановити, 7 були католиками, 2 родини – уніатами, 2–- кальвіністами і 4 родини – «аріанами».
На українських теренах була потужна социніанська академія – в Кисилині на Волині вона почала діяти 1614 року, однак козаки Хмельницького наприкінці 1640-х її зруйнували.
Тож Анна Корецька приймає аріанство, яке було поширене, зокрема, в Османській імперії. І це збігається з полоном османами її первенця — Самійла Корецького в молдовській компанії, його везуть в Стамбул і звідти він тріумфально тікає.
Самійло Корецький був єдиною людиною в світі, якому вдалось живим утекти з «В’язниці Семи Веж» — Єдикуле, де утримувались найбільш важливі османські полонені та зберігалась скарбниця. Ще сучасники Самійла Корецького вважали, що організація втечі була можлива завдяки зв’язкам родини і саме матері князя.
Ми ж можемо лише припускати, що «аріанство» Анни зіграло в цьому їй на руку.
Сучасники залишили не так багато згадок про княгиню Корецьку, як наприклад про її первенця. Про Самійла Корецького в 1621 році в Парижі вийшла ціла книга – з його листами до дружини і авантюрними пригодами.
Однак, Михайло Грушевський у своїх роботах цитує одну з ранніх проповідей Петра Могили, в якій той стверджував, що Анна Корецька... «суботствувала з юдеями». Ми справді не можемо цього ані підтвердити, ані спростувати.
Сучасні історики стверджують, що такого просто не могло бути – адже це був би скандал і чорна пляма на репутації всієї родини. Та з іншого боку, чи боялась би скандалів жінка, яка привласнювала монастирські землі?
Петро Могила був родичем дружини первенця Анни Корецької, Самійла – Катерини Могилянки. Сама Катерина донька молдовського правителя Єремії Могили у маєтках Корецьких довго не прожила.
Після народження першої дитини, королівна померла за дивних обставин – чим не привід Петру Могилі помстись за це її свекрусі навіть хоч би й таким витонченим способом – проповіддю про чудесне навернення княгині Корецької? Врешті, святих людей не буває — чи не так?
Петро Могила в другій половині XVII століття вірянам розповідав:
«княгиня Анна Корецька, Ходкевичева, по смерті свого чоловіка відставши від православної віри, переходила через різні єресі: з кальвіністської до аріанської і інших — навіть з юдеями суботствувала, і сильно докучала священникам і ченцям, як православним, так і католицьким. Року 16... промислом Божим почувши про Єзекіїла, скитського старця, запросила приїхати на розмову. Він обіцяв і три дні відправляв збільшені пости, молитви, богослуження, потім визначив усій братії піст і всеночну службу за повернення княгині, аж до свого повороту і з тим поїхав до неї.
Коли дали знати їй про нього, вона сама вийшла йому назустріч і коли побачила, напав на неї страх, дрожі, потекли їй сльози з очей і з усього тіла, від голови до ніг, потік смердючий піт так з півгодини. Тоді став старець її навчати і вона, вислухавши впала на землю і обіцяла все виконати, що він їй накаже. Висповідалась перед ним , хоч він не хотів, бо не мав ієрейського чину, але на її прохання вислухав і закликавши священника, засвідчив перед ним її сповідь і той розгрішив її, і, пробувши у неї по цім кілька день, повернувся до скиту. Княгиня ж стала ревною православною, побудувала багато монастирів і для прочан в своїм городі (Корці), в Межиріччі, в Білилівці, і Білогородці багато роздавала милостині, а перед смертю захорувавши, постриглася сама в черниці і так віддійшла».
І хоч Петро Могила звинувачує Корецьку у єресях — але визнає її цікавість до пошуків Бога і ревного спілкування зі священниками різних релігій. Дивовижа для того часу — жінка, яка шукає свій шлях і ставить питання, на які не так вже просто знайти відповіді. Анна Корецька – не свята, а грішна. Однак жива та унікальна українська княгиня.
Далі я розповім про те, як Анна Корецька повела армію проти ще однієї української княгині — Софії Ружинської. Жіночі війни в Україні початку XVII століття.
