“Євроінтеграція ставить перед Церквою нові завдання”, – о. Степан Батрух
З черговим витком переговорів із Європейським союзом в українському суспільстві розпочалась дискусія щодо євроінтеграції. Чи не найсильніший негативний посил у цій полеміці у сторону Європи йде з боку фундаменталістських представників певних конфесій. Європейський союз звинувачують у викривлених цінностях, які несуть із собою занепад моралі в суспільстві, пропаганду одностатевих стосунків тощо. На фоні тотальної корумпованості нашої держави, лідерства за абортами, алкоголізмом, наркоманією, безправності «маленької людини», соціальної незахищеності різних верств суспільства, тотальної неповаги у стосунках між людьми виникає справедливе запитання: «А чи може взагалі мораль в нашому соціумі погіршитись ще більше?».
Сусідня Польща, яка вже здолала шлях євроінтеграції та з 2004 року є повноправним членом ЄС, також проходила період розмов та полеміки навколо європейських цінностей та загроз, які постають перед християнами Європи. Тому досвід польських християн може неабияк допомогти українцям в їхній зустрічі з Європою. Про загрози, виклики та позитиви євроінтеграції для християн України та Польщі розповідає в інтерв’ю РІСУ о. Стефан БАТРУХ, парох греко-католицької парафії у Любліні (Польща).
– Отче Стефане, чи в Польщі напередодні вступу до Європейського Союзу звучала критика певних явищ з життя країн членів ЄС? Якщо так, то в чому вона полягала?
– Польща вступила до ЄС у 2004 році. У 2014 році буде десятилітній ювілей з часу, коли Польща стала повноправним членом Європейського Союзу. Очевидно, що перед 2004 роком в польському суспільстві відбувались різні дискусії щодо вступу. Було дуже багато скептиків, особливо в католицьких середовищах. Вони вважали ,що це не піде на добро для Католицької Церкви в Польщі та нестиме загрозу християнським, католицьким цінностям, а також, що воно нестиме загрозу національній ідентичності.
– Які саме загрози непокоїли польських католиків?
– Перш за все серед загроз називали глобалізацію, яку несе зі собою Європейський союз. Тобто те, що в ЄС Польща буде підлягати тискові ззовні і буде втрачатись все те, що творить спадщину Польщі: традиції, історія, думка. Боялись, що місцеві традиції будуть витіснені ідеологіями, які приходять ззовні. Говорилось також про те, що польські продукти є менш конкурентними і будуть програвати продуктам західноєвропейських корпорацій. Очевидно, що на той час Польща вже була свідома, що ЄС ставить певні вимоги щодо питань сім’ї, абортів, евтаназії, одностатевих шлюбів. І звісно, це все викликало велике занепокоєння і тривогу, що все це дуже сильно ослабить позицію Церкви в польському суспільстві.
— Як реагувало на євроінтеграційні процеси керівництво Церкви в Польщі, зокрема Римо-Католицької, яка охоплює переважну більшість поляків? Чи вони підтримували цей шлях, чи ні?
– Позиції в єпископаті були поділені. Були єпископи, які дуже скептично ставились. Більш консервативні єрархи побоювались цих процесів. Але були відкриті єпископи, особливо молодшого покоління, а також ті, які мали більший досвід у контактах з Європейським Союзом. Неабияку роль відіграв Папа Іван Павло ІІ, який був прихильником євроінтеграції. Очевидно, що він вказував на певні негативи, загрози та виклики, які несе Євросоюз, але в цілому вважав, що Польща повинна стати повноправним членом ЄС і що вона може дуже багато внести в європейську спільноту.
— Ми говорили про ті загрози, які вбачали в євроінтеграційних процесах польські католики. А які сильні і позитивні аргументи звучали з іншого боку, від прихильників вступу Польщі до ЄС?
– Так, звучало багато й позитивного в тих дискусіях. Перш за все, прихильники вказували на те, що членство в Євросоюзі буде гарантувати безпеку Польщі, а це для поляків є дуже важливим чинником. Польща дуже багато і довго боролась за свободу, свободу слова, за права людини, тому гарантія зовнішньої безпеки з боку ЄС була дуже важливим аргументом для поляків. Другим важливим моментом було те, що ЄС пропагує солідарність. Ця цінність для поляків є дуже важливою. В Польщі термін солідарність набрав дуже символічного значення, бо це пов’язано з боротьбою із комуністичною тоталітарною системою. А в цьому випадку цей термін вже має міжнародне значення і йдеться про солідарність економічну, політичну, міжнаціональну і міждержавну. Для поляків це була можливість розширити значення цього терміну на міжнародний вимір.
Черговим важливим аспектом була можливість вільних контактів урізних площинах, які пропонує Євросоюз. Студенти можуть їздити на навчання в різні вищі учбові заклади, набиратись інтелектуального досвіду, переймати напрацювання західних університетів. Також важливою для поляків була відсутність бар’єрів на кордонах.
Були також позитивні сигнали, хоч вони й не були переконливими тоді, що польська економіка виграє від цього. Йшлося про те, що будуть додаткові інвестиції в польське господарство, особливо в аграрному секторі. Важливим також було відновлення історичних пам’яток, польських містечок і сіл. Хоч тут голоси були поділені, але досвід показав, що Польща в цьому випадку також виграла. І зараз сума грошей, які вона передає до каси Євросоюзу, як мінімум на половину менша, ніж вона отримує на розвиток різних сфер життя суспільства. Це і дороги, і гуманітарна сфера, аграрний сектор, розвиток міст, відновлення міст і містечок. Цим всім завдячуємо тим коштам, що надходять з Європейського Союзу.
Ще одним плюсом, який може не був таким яскравим для цілого суспільства, але був таким для національних і релігійних меншин, було те, що ЄС давав більшу гарантію толеранції до різних меншин. Тому, що ці цінності є дуже важливими для Європейського Союзу.
Ще один важливий позитив, на який вказували прихильники євроінтеграції, це була екологія. Європейський Союз звертає велику увагу на те, щоб розвиток економіки не йшов проти екології і не нищив довкілля. Це було важливо, хоч розуміння для цього тоді було недостатнім.
І ще одна перевага, яку хочу відзначити, це більша увага до неповносправних осіб: людей з фізичними чи розумовими обмеженнями. До того часу в Польщі трошки звертали на це увагу, але з часу входження Польщі до ЄС увага до цих людей, гарантування їхнього доступу до публічного життя дуже різко пішли вгору.
— Отче Стефане, а які думки були серед вірних Української Греко-Католицької Церкви в Польщі? Чи були дискусії з цього приводу? Які переваги у вступі Польщі до ЄС бачили греко-католики?
— Греко-католики вступ до ЄС добре відчули на собі. Перше за все, ставлення до УГКЦ різко помінялось. Воно почало змінюватись від початку 90-хроків, але в момент, коли Польща стала повноправним членом Європейського Союзу, це ставлення до УГКЦ і української національної меншини в Польщі дуже різко змінилось. Воно стало більш толерантним, більш справедливим. І це було для нас дуже важливим і відчутним. З іншого боку, греко-католики отримали ширший доступ до фінансів Євросоюзу, тобто змогли виступати як партнери в проектах, які фінансувались з ЄС. Це дуже допомогли в розвитку і національної, і церковної ідентичності. В цій ситуації той потенціал, який мають греко-католики завдяки залученим ресурсам, зміг проявити себе ззовні. Цей потенціал є великим, але з огляду на обмеженість ресурсів і обмеженість доступу до додаткових фінансів він не міг проявити себе на зовні. Це дуже помітний позитив.
— Ми вже говорили про загрози, які поляки вбачали у вступі своєї країни до Європейського союзу. А чи підтвердились вони? Чи підтвердились ті страхи щодо небезпеки для моральних цінностей в польському суспільстві? Чи дійсно відбувається тиск на Католицьку Церкву з боку так званих «ліберальних кіл» Європи?
– На рівні державному — так. Євросоюз ставить певні вимоги до Польщі, як члена європейської спільноти, щоб вона також змінювала свої закони до європейських стандартів. Але це перш за все стосується законодавчого аспекту. І очевидно Церква мусить віднайти себе в новій ситуації. Церква бажає, щоб це законодавство віддзеркалювало християнські цінності, католицькі, тому що домінуючою конфесією в Польщі є Католицька Церква. Але відбувається відокремлення держави від Церкви і на початку для Римо-Католицької Церкви в Польщі це було дуже дивно і незрозуміло.
Зараз вона пробує себе віднайти в нових обставинах. Віднайти свою позицію, своє місце. І я думаю, це нормально. Це є своєрідний виклик для Церкви в Польщі. В тих нових реаліях, в яких опинилась Польща, Церква мусить себе наново віднайти. Це є внутрішня проблема, новий виклик, з яким Церква справиться або не справиться. В чомусь їй це вдається, в чомусь ні.
Якщо ж говорити про наступ ліберальних кіл, то вони пробують звертати увагу Церкви на певні явища, про які раніше замовчувалось. Наприклад, дуже жвава дискусія останніх днів, тижнів і місяців в Польщі точилась навколо проблеми педофілії. Ця дискусія стала продовженням тих розмов, які велися в інших частинах світу, але це явище є також присутнім в польській Церкві і ці ліберальні кола, критикуючи Церкви, роблять своєрідний наступ, але тим самим спонукають Церкву зробити внутрішній іспит самої себе. Перед цим Церква боронилась, сприймала це негативно, справді як наступ ліберальних середовищ, а зараз поступово пробує розібратись з цим питанням, щоб дати на нього відповідь і вирішити його. Я думаю, це є корисно для Церкви. Яким би це не було неприємним, але в перспективі воно принесе користь.
– Отче Стефане, а чи змінилось саме суспільство після вступу до ЄС? Чи помінялись його цінності, вподобання? Бо в Україні є певні кола, які вважають, що Євросоюз – це майже «царство морального беззаконня»?
– Неправда, що Євросоюз – це «царство беззаконня». Навпаки, в ЄС є пріоритет закону. Наприклад, рівень корупції в Євросоюзі є набагато нижчим в порівнянні з країнами, які вважають себе дуже християнськими, а корупція в них процвітає. Безпека життя в країнах, які належать до ЄС, є дуже високою. Відсоток крадіжок, вбивств є меншим в порівнянні з іншими країнами. Відчуття внутрішньої безпеки є вищим. Очевидно, це пов’язано із рівнем життя, стандартами життя, ставленням державної адміністрації до громадян. Це все впливає на те, що суспільство відчуває себе захищеним, більш комфортним.
Чи виправдались побоювання щодо загрози моральним цінностям та чи змінилось суспільство? Цей процес, мабуть, триває. Суспільство стає більш конформістським, тобто біжить за вигодами і приємністю. Суспільство стало більш споживацьким. Але це виклики для Церкви. Церква повинна сприймати це як завдання для себе. Це нові реалії, в яких Церква опинилась, і ця ситуація вимагає від неї більше праці. Напевно треба змінити наголос від дуже традиційного, обрядового підходу в душпастирстві –до більш динамічної діяльності, більш євангелізаційної. До праці від основи, від фундаменту – до праці над вірою. Церква мусить себе переформатувати. Якщо вона цього не зробить, то, очевидно, її позиція в суспільстві буде набагато слабшою. Це вже відчутно в тому, що в Польщі зменшилась кількість покликань до священства і духовного стану.
– Отче, Ви буваєте час від часу в Україні і, мабуть, добре розумієте нашу ситуацію, знаєте стан Церкви. Які загрози для Церкви в Україні може нести зближення з Євросоюзом? Ви знаєте, що Україна – це поліконфесійна держава. Як євроінтеграція може вплинути на цю сферу релігійного життя України?
– Однозначно, що членство в Європейському Союзі спонукає шукати порозуміння між різними Церквами. Церкви починають усвідомлювати, що, якщо вони не будуть діяти як одне ціле, якщо не будуть мінімалізувати різниці, які є між ними, то, очевидно, вони будуть на програшних позиціях. Вони будуть слабкими супроти того, що несе з собою ідеологія ЄС: глобалізацію, споживацтво. Якщо Церкви це швидко зрозуміють, це буде для них позитивом. Якщо ж ні, якщо вони будуть далі сперечатись між собою за дрібниці, то будуть дуже ослаблені. І в тому прискореному розвитку, який несе ЄС, вони будуть на програшних позиціях.
Очевидно, євроінтеграція буде по різному впливати на окремі конфесії. Наприклад, Церквам, які не звикли розраховувати на допомогу з боку держави, буде легше в реаліях Європейського Союзу, тому що в ЄС є чітке розділення між Церквою і державою. Церкви не можуть розраховувати на підтримку з боку Євросоюзу в прямий спосіб. Вони змушені віднаходити себе в соціальній діяльності, в суспільній активності. Тому для Церков, які звикли на підтримку з боку держави, буде важко знайти себе в нових реаліях.
Для українських Церков є певні небезпеки, якщо вони будуть і далі підтримувати протистояння, але з іншого боку відкриються й нові позитивні перспективи. Як наприклад,в Польщі немає, скажімо, спільної Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, яка існує в Україні. Активність цієї Ради в Україні є дуже відчутною. Якщо вона буде розвиватись й далі, якщо члени цієї Ради будуть усвідомлювати, який вони мають великий капітал будучи разом, діючи разом і висловлюючись разом, то це піде тільки на користь для Церков і релігійних спільнот.
– Отче Стефане, що б Ви відповіли тим людям, які побоюються євроінтеграції. Багато людей переконані, що євроінтеграція супроводжуватиметься занепадом рівня моралі в суспільстві. Хоч він і так не є високим в нашій державі, однак люди говорять про нові загрози, які пов’язують з ліберальними колами ЄС.
– Я думаю, що проблема не в цьому. Європейський Союз не несе занепаду моралі. Він тільки показує ті явища, які є прихованими. Євросоюз не придумав явища гомосексуалізму. Це явище існувало і раніше. ЄС тільки вказав, що таке явище є і воно не може бути прихованим. Обставини вимагають, що йому треба дати якусь форму існування. Очевидно, що це є викликом для християнських спільнот: вони дбатимуть про сім’ю чи боротимуться з гомосексуалізмом.
Давайте подивимось, скільки зараз відбувається розлучень у християнських сім’ях. Ці шлюби були укладені в Церкві! Це ненормально. Церкви дуже слабо обговорюють ці питання: чому так діється і що робити? В центрі християнської моралі стоїть хрест, терпіння, тобто вміння переживати труднощі і терпіння. А європейські світські цінності говорять про добробут і комфорт. І якщо християнство не відкриє наново значення Хреста і не навчить християн переживати терпіння, то ми будемо програвати. Я зацитую слова блаженного Омеляна Ковча з концтабору Майданек: «В Майданеку, в пеклі, на землі бачу Бога». Ось це є містичним переживанням терпіння і Хреста.
Якщо християни не будуть вміти ось так переживати щоденні труднощі, різниці в характерах, що стає причиною розлучень, якщо люди будуть ставати індивідуалістами, не вмітимуть йти на компроміси, то будуть проблеми. Це є причиною кризи подружніх стосунків і розпаду сім’ї. Якщо християнство не навчить своїх вірних переживати труднощі, то питання християнської сім’ї буде скомпрометованим. Замало лише полеміки і апологетики щодо гомосексуалізму. Треба окрім теорії, показати на практиці, що християнська сім’я має більшу вартість, ніж якесь інше буття людей разом. Так само в інших питаннях. Бо проблема евтаназії – це також проблема терпіння і Хреста. Тобто старші люди не навчені переживати свою старість у мирний спосіб. Вони не мають сили ні духовної, ні психологічної прийняти це терпіння. І якщо християни будуть тільки казати: «Ми не погоджуємось з евтаназією», але не будуть допомагати людям переносити терпіння, пов’язані зі старістю, то це буде тільки апологетикою, але не більше.
– На останок нашої розмови маю ще запитання щодо стосунків між польським і українським народами в контексті євроінтеграції України. Ці стосунки не були простими в минулому і багато в чому формують сьогодення. Не прості стосунки були між німцями і поляками в минулому, але тепер в рамках ЄС, здається, конфліктів майже немає. Як євроінтеграція України вплине на стосунки двох сусідніх народів, на їх примирення?
– Я вірю, що євроінтеграція на стосунки вплине позитивно. Для того, щоб відбувся ще один крок до наближення, необхідні спільні дослідження. Потрібні спільні проекти українських і польських істориків, дослідників. Вони повинні на рівних і справедливих умовах досліджуватимуть важкі моменти в стосунках між поляками і українцями. Зараз цього не робиться. Українська держава не знаходить на це ресурсів і коштів, польська ж держава фінансує дослідження тільки своїх науковців, своїх істориків. Тому є велика диспропорція між дослідженнями, які роблять польські історики і які зроблені з українського боку. Спільних проектів майже не ведеться. І я надіюсь, що євроінтеграція України буде сприяти покращенню в цій сфері. Буде легше знайти на це кошти, а Євросоюз буде зацікавлений дофінансовувати дослідження складних польсько-українських питань.
Євросоюз зі свого боку буде заохочувати польську і українську сторони до того, щоб вони через діалог вирішували спірні питання. Звичайно, це не дуже просто. Достатньо поглянути на стосунки між Польщею і Литвою. Хоч і Польща, і Литва є в Євросоюзі, але стосунки між ними є найгіршими за останні десятиліття. Існує певна диспропорція у стосунках, бо Польща є більшою країною і довгі роки мала можливість досліджувати польсько-литовські питання однобоко. Литовці ж мають свою позицію. Поляки тепер змушені до цього звикати. Але потрібен час, щоб вони змогли сприйняти литовську позицію.
Щодо України, то тут такої диспропорції немає, бо Україна – це велика держава, яка є серйозним гравцем в глобальному контексті, як європейському, так і світовому. Тому, можливо, поляки будуть обурюватись на деякі українські позиції, але усвідомлення того, що Україна є серйозним економічним і політичним партнером, буде змушувати польську сторону корегувати свої позиції.
Розмовляв Анатолій Бабинський (Львів-Люблін)
О. мітрат д-р Стефан Батрух – народився у 1963 у М`ястку в Польщі. Дитинство й молодість провів у Білому Борі, де закінчив Початкову школу ім. Тараса Шевченка. Навчався у Загальноосвітньому Ліцеї. Люблінську Духовну Семінарію закінчив у 1989 році. Протягом одного року перебував у м. Маріно, в монастирі св. Теодора Студит. Згодом Митрополит Іван (Мартиняк) висвятив його на священика. Від 1991 до 1993 року відбув ліценціятські студії у Люблінському Католицькому Університеті в галузі богослов’я духовності та психологічного й психотерапевтичного порадництва. У грудні 2001 року захистив докторську дисертацію на тему: “Модель християнського життя у світлі аскетичних творів св. Василія Великого”.
О. д-р Стефан Батрух організовує міжнародні наукові конференції, проводить реколекції, пише наукові і публіцистичні статті, готує коментарі для телебачення з релігійних заходів, читає лекції у Люблінському Католицькому Університеті, активно співпрацює з Митрополичою Духовною Семінарією, виконує обов’язки пароха у Любліні, душпастирює серед студентської молоді. Він очолює Фундацію духовної культури пограниччя, діє в секретаріаті Капітули польсько-українського примирення, є членом Комісії українсько-польських культурних зв’язків Польської Академії Наук. За ініціативою о. мітрата д-ра Стефана Батруха відбуваються численні заходи зі вшанування пам’яті блаженного свщмч. Омеляна Ковча – в’язня Майданека. Він також займається порятунком історичних церковних пам’яток архітектури, є членом Програмової Ради Люблінського Музею. За діяльність на полі польсько-українського примирення нагороджений орденами Президента України та Польщі, відзнаками Львівської обласної адміністрації і ради та воєводи і маршалка Люблінського воєводства.
