З історії всеукраїнського журналу «Баптист Украины»
Поява друкованого органу завжди була ознакою життєздатності церкви і водночас — достатньо сприятливої політичної атмосфери в суспільстві. Прикладом може бути нетривала, але досить насичена історія журналу «Баптист Украины» – органу Всеукраїнського союзу об’єднань баптистів (ВСОБ, за іншою, більш поширеною абревіатурою — ВСХБ), який виходив з 1926 по 1928 р. Отже, перегорнемо його сторінки.
Ідею видання журналу було сформульовано ще на І Всеукраїнському з’їзді баптистів у Києві в 1918 р. Його передбачалось видавати під назвою «Український баптист». Обрали й відповідального редактора, але політичні колізії українського життя були явно несприятливі для здійснення цього наміру.
До питання видання друкованого органу повернулися лише після IV Всеукраїнського з’їзду баптистів (травень 1925 р.), який став вирішальним в організаційному оформленні баптистського руху в Україні. На з’їзді було вирішено організувати Всеукраїнський союз об’єднань баптистів. Складність створення Союзу характеризують слова голови його правління А. П. Костюкова: «Лише на 5-й день з’їзду при важких потугах народилося немовля...» До вересня 1925 р. правлінню вдалося затвердити статут Союзу та його печатку, організувати канцелярський і бухгалтерський апарат. На вересневому засіданні Ради ВСХБ було ухвалено видавати в Україні журнал під назвою «Баптист Украины», обрано відповідального редактора та редакційну колегію.
Журнал виходив щомісяця стабільним тиражем 5 тис. примірників, і лише за два останніх місяці 1928 р, як пояснила редакція — «у зв’язку із фінансовою скрутою», наклад було зменшено до 3 тис.
Поява свого видання стала справді видатною подією в житті Союзу. До редакції надходили привітання з різних регіонів України, Росії, Азербайджану, навіть з-за кордону — з Німеччини, Америки. Масові відгуки й запити з місць свідчили про зацікавлення та підтримку. Редакція налагодила й зворотний зв’язок.
Перше число журналу з великими труднощами побачило світ наприкінці лютого 1926 р. Тут було чітко обгрунтовано як внутрішньоконфесійні, так і політичні причини, що «породили» нове видання. Головними серед них називалися недостатність тиражу всесоюзного журналу «Баптист» та брак уваги до запитів українських громад на його сторінках, нагальна потреба у друкуванні проповідей, матеріалів про досвід церковного життя, статей з церковної історії, рекомендацій щодо боротьби з невір’ям, необхідність подолання організаційної та канонічної розрізненості громад і згуртування баптистського руху.
Були й політичні підстави. Свобода совісті, проголошена радянським урядом, у середині 20-х рр. ще не стала остаточно порожнім гаслом, особливо щодо релігійних меншин. Баптисти особливо цінували відносно ліберальне ставлення властей до церкви в порівнянні з утисками часів імперії та свіжими спогадами про переслідування офіційним православ’ям. Тому радянську свободу совісті редакція називала серед провідних чинників створення журналу. Політична кон’юнктура таких висловлювань була очевидною. Без реверансів у бік влади тоді не обходилась жодна акція будь-якої з церков, чи то протестантських, чи православних, чи католицьких. Декларації з підкресленням політичної лояльності, схваленням державної політики й політичного курсу в релігійній сфері були чимось на зразок індульгенції, яка гарантувала тимчасову безпеку церкви.
Водночас необхідно було уважно стежити за особливостями релігійного (а по суті — антирелігійного) законодавства, аби не ускладнювати й без того важкі умови існування церкви.
У журналі з’явилася «Юридична сторінка» з роз’ясненнями державної регламентації дій релігійних громад. Вона заповнювалась передруками з офіційних видань: «Адміністративного вісника» НКВС, нової збірки декретів та циркулярів центральних органів про відокремлення церкви від держави, виданої в Харкові 1926 р. Зокрема, регламентувалися дозвіл на проведення релігійних обрядів у публічних місцях, реєстрація статутів громад, друкувались правила користування молитовними будинками тощо.
У контексті специфіки церковно-державних відносин журнал висвітлював і ставлення баптистів до державної військової служби. Редакція намагалася уникати гострих кутів у питанні про військовий обов’язок. Факти негативного ставлення частини баптистів до ідеї загальної військової повинності (крім протокольних повідомлень про роботу всесоюзних та всеукраїнських з’їздів) на сторінках журналу не друкувались. Якщо в 1926 р. ще йшлося про можливість звільнення від служби за релігійними переконаннями, то після тривалих дебатів у 1928 р. зі сторінок журналу було ясно заявлено про визнання баптистами військової служби в Червоній Армії як в мирний, так і воєнний час нарівні з усіма громадянами.
Орган ВСХБ ЧІТКО окреслював перспективи й пріоритети, визначені його правлінням: благовістя, підготовка кадрів, видавнича справа.
Обставини для благовісницької діяльності були відносно сприятливими. У 1925 р. в НКВС зареєстрували статутні документи Всеукраїнського союзу об’єднань баптистів і п’ятнадцяти регіональних об’єднань. У 1927 р., за даними правління ВСХБ, в Україні діяло 33 місіонерські ділянки (в кожній 25-30 громад). До Всеукраїнського союзу входило близько тисячі громад та груп. Згідно з опублікованими в журналі рішеннями Ради ВСХБ (1926 р.), всі голови обласних комітетів баптистів вважались постійними працівниками Союзу і знаходилися на повному його утриманні. Ті голови, що одночасно були пресвітерами у громадах, одержували від Союзу половину платні. Відповідно до кількості місіонерських ділянок призначалось 33 союзних благовісники. Регламентувався й розклад їхньої діяльності — два місяці в роз’їздах, два тижні вдома — і так з осені до весняних польових робіт.
З третього числа в журналі починає формуватися рубрика «Українське слово». Згодом проповіді, настанови, листи з місць, оповідання, вірші, написані українською мовою, посідають чільне місце серед матеріалів видання протягом усього часу його існування. За словами члена правління Союзу П. Я. Дацька, необхідно було рахуватися з фактом пробудження національної самосвідомості українського народу, яке позначалося на житті братства. Врешті питання українізації діла Божого було категорично поставлено у статті І. А. Кмети-Єфимовича «Неодкладна справа», опублікованій у першому номері журналу за 1927 р.; на неї йшли численні схвальні відгуки читачів протягом усього року.
Журнал постійно підкреслював: головне завдання баптистів усього світу — йти і проповідувати Євангеліє. Тому журнал надавав надзвичайно важливого значення місіонерству.
Але ця справа була пов’язана із серйозними труднощами. У рубриці «Вісті з місць» читаємо про вороже ставлення земляків, переслідування, погроми, зіткнення з православними священиками, навіть про вбивства місіонерів.
Для істориків євангельського руху в Україні особливий інтерес становитимуть матеріали до шістдесятилітньої історії українського баптизму: спогади діячів церкви, біографічні статті про ветеранів, історія баптистських з’їздів в Україні.
Журнал також намагався скеровувати духовне й культурне життя членів церкви, зокрема підвищити рівень культури хорового співу, якому в українському баптизмі відводилося особливе місце, оскільки вважалося, що хор — це другий проповідник. Постійно друкувалися тексти й ноти духовних гімнів. Не менша увага приділялася й поетичному слову, яке б звеличувало Бога, оспівувало гармонію світу, спонукало читача до духовних роздумів, пошуків і переживань.
«Баптист Украины» замислювався як універсальний журнал для сімейного читання. В ньому друкували кросворди, шаради, ребуси, загадки на біблійну тематику та знання внутрішнього устрою церкви. Автори прагнули урізноманітнити матеріал, позбавити його менторства, унаочнити пропоновані істини. Так, в одному з матеріалів подавався дуже цікавий алегоричний образ віри як корабля Спасіння на хвилях часу. Кожний атрибут мореплавства — вітрила, компас, маяк, капітан, команда та ін. порівнювався із філософсько-містичними поняттями.
Звичайно, значне місце в журналі надавалося важливій для будь-якої церкви справі — тлумаченню та поясненню Святого Письма, друкуванню уривків Євангелія з коментарями. Цьому був присвячений окремий розділ для колективного читання — «Тихі хвилини». Отож баптистська церква в Україні у 20-х рр. послідовно дотримувалась основної протестантської традиції: підтриманню свідомого ставлення людини до релігійної віри, її приписів і принципів.
У сповненому драматичних колізій поліконфесійному суспільстві, яким була Україна 20-х рр. XX ст., кожна конфесія шукала власне місце, визначала власні пріоритети, прокладаючи свій шлях до умів і сердець людей. Цей пошук не міг не відбуватися без агітації, популяризації власного віровчення й зазначення розбіжностей з іншими церквами в поглядах, а відтак — і без полеміки з ними, взаємних звинувачень у неправоті, які виливалися в конфронтацію, а то й відкриту війну з опонентами. Зі сторінок «Баптиста Украины» найчастіше критикувались і викривались близькі протестантські напрямки: молокани, штундисти, єговісти, духобори, п’ятидесятники. Було навіть проведено своєрідний «круглий стіл» на тему «Про душу» між провідними благовісниками баптизму (Б. Зюбанов) і адвентизму (Ф. Дудко).
Гострою була й полеміка з православними, яка часом переходила допустимі межі.
Піддавалась критиці й Українська греко-католицька церква в Галичині та Канаді. (Одна зі статей у журналі за 1927 р. називалася «Християнські вчинки» католицьких єпископів».)
Виховання пресвітерів, жіноче питання, створення благодійних гуртків, видавнича справа, одновірці за кордоном, життя громад — жодне з цих питань не лишалося поза увагою «Баптиста Украины». Він мав величезні плани на майбутнє.
Але їм не судилось здійснитися. Починався рік «великого перелому», рік прискореної індустріалізації та примусового кооперування села, рік згортання політики українізації і масованого наступу на релігію. 1928 р. виявився останнім роком існування журналу «Баптист Украины». Те, що було намічено у 20-ті, здійснилося тільки через 60 років. Причому якщо стежити за розвитком баптистського братства в кінці 80-х — у 90-х рр., стає зрозумілим: «Баптист Украины» 1926-1928 рр. був для нього дороговказом, а не архівним раритетом.
Людина і світ. — 1999. — №11-12. — С. 38-40