Про спільність християн та мусульман, про взаємну роботу над примиренням та допомоги говорили під час круглого столу «Майбутнє християнсько-мусульманських відносин у Європі в контексті сучасних міграційних процесів» у четвер, 3 грудня, у Києві.
Події останніх років та міграційна криза у Європі поставили нові виклики перед релігійним середовищем. І саме від відповіді духовних лідерів залежить, яким чином може змінитись суспільство. Про спільність християн та мусульман, про взаємну роботу над примиренням та допомоги говорили під час круглого столу «Майбутнє християнсько-мусульманських відносин у Європі в контексті сучасних міграційних процесів» у четвер, 3 грудня, у Києві.
«Гостре питання перетину міжнаціонального та міжрелігійного миру неможливо уявити без діалогу. А він сам по собі потребує пізнання один одного, глибшого знання. Дискусії, подібні до цієї, сприятимуть розвитку взаємоповаги та досконалості», — йшлося у вітання від голови Департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту Андрія Юраша, яке зачитав працівник департаменту Іван Папаяні.
Організатори зустрічі Тарас Дзюбанський (Центр міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас»), Саїд Ісмагілов (муфтій ДУМУ «Умма») та професор Людмила Филипович (Українська асоціація релігієзнавців) наголосили на спільності впровадження змін, що можливе тільки за умов єдності. На зустрічі були присутні мусульмани, православні від УПЦ КП та УПЦ (МП), протестанти, представники УГКЦ та РКЦ та інші.
«Науковці від самого початку включені у міжрелігійний діалог, — підкреслила Людмила Олександрівна. – Ми активно підтримуємо ініціативи на шляху до взаєморозуміння. Рада, що мусульмани сьогодні зробили крок до практичного виміру діалогу. Це неприпустимо, коли за нашого часу ми відчуваємо утиски за релігійними ознаками, як це нещодавно сталось у селі Княжичі (коли представники УПЦ МП не дозволили священикам УГКЦ взяти участь у заході пам’яті жертв Голодомору – прим. автора). Головне – це відчувати близькість і солідарність, утверджувати моральні цінності та обговорювати гострі проблеми».
Заради майбутнього розвитку співпраці, фокус має зміщатись на спільні риси релігій. Священик Ігор Шабан (УГКЦ) нагадав, що іслам та християнство мають спільні корені, а відмінності віровчення не стають на заваді служіння людству. Треба лише не повторювати помилок минулого та бачити спільні перспективи, продовжив його думку священик Віталій Клос (УПЦ КП): «Якби всі дотримувались заповідей, то ми б не зайшли прецедентів для розділення. Однак люди використовують релігію, на жаль, для власних цілей та інтересів». Отець Георгій Коваленко (УПЦ) зробив акцент на пошуках мети подібного діалогу. За його словами, це спільні цілі поширення добра, успішного спільного життя та розвитку суспільства, зокрема й освітніх програм.
«Протиріч не було б, якби їх не підігрівали та не використовували у політичних цілях, — додав професор Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України Юрій Кочубей. – Глибші знання один про одного – от істинне бажання християн та мусульман. Бо без цього не буде діалогу. Спільні знання відкривають перед нами цілі миру, а не війни чи протистояння. Ворожнеча служить інтересам лише тих, хто не розуміє суті життя, яке дав нам Господь».
Практику діалогу потрібно робити традицією не лише на всеукраїнському рівні, а й на рівні місцевих, регіональних громад, акцентує професор Олександр Саган. Він переконаний, що якщо ми матимемо 25 подібних конференцій про діалог та спільну діяльність, то тоді ми зможемо побачити хвилю змін у суспільстві. «Європа переживає нову хвилю стереотипів, хоча там і раніше були присутні мусульмани. Дослідження, які проводились 1,5 роки тому, показали негативне ставлення більшості до ісламу (Франція 62%, Німеччина 61%, Іспанія 52%, Великобританія 48% і т.д.). Тому вже сьогодні Україна має звертати особливу увагу на подібний діалог», — підсумував науковець.
Представник Ісламського центру у Мюнхені, перекладач Ахмад фон Денффер нагадав, що у світі досі панує великий стереотип: що мешканці Західної Європи та США у більшості своїй християни. Багато хто з європейців номінально називають себе християнами, однак не відвідують церкву та не підпадають під вплив християнської культури. «Можливо, нам варто відійти від старої парадигми аналізу стосунків між християнами та мусульманами, звернувши увагу на дві групи – тих, хто вірить та не вірить у Бога. Найсерйозніша проблема, яка постає перед усіма нами – це питання миру та співпраці заради добра», — додав дослідник.
На його думку, час теологічних диспутів лишився позаду. Зараз важливо сприймати будь-кого з його цінностями та вірою без оцінки чи засудження. Тому, замість підтримки абстрактних диспутів, треба жити реальним життям. Ахмад фон Денффер підкреслює, що у Східній Німеччині більше присутні ісламофобські настрої через відсутність продуктивного досвіду життя з меншинами, де, разом з тим, були набагато слабші церковні інституції.
Лютеранський єпископ Ганс Ульріх Шафер порівняв стан Європи та інших країн з відкритими ранами, які терміново потребують лікування: «Європа зараз виглядає як відкрита рана. Але варто пам’ятати, що ЄС – це ще не вся Європа. Ран також зазнали інші країни, навіть внутрішньо християнські відносини, відносини між мусульманами. Однак ми всі, разом з юдеями, знаходимось у єдиному полі діяльності. Ми близькі один з одним, попри всі відмінності. І ми разом маємо починати заліковувати наші рани. Але треба визнати, що вони можуть остаточно не зцілитись, попри наше прощення та каяття».
Прикладом інтеграції мусульман у європейську країну служать Нідерланди. Чисельні громади мусульман розселені у багатьох містах (Амстердам, Гаага, Утрехт, Роттердам), розповів докторант Тілбургзького університету Роман Назаренко. Зараз в Нідерландах функціонують близько 380 мечетей, окрім культурних ісламських центрів та приватних шкіл.
Активна інтеграція мусульман у країну почалась 50 років тому, коли держава потребувала кваліфікованих працівників. Мусульмани з Туреччини, Марокко та колонії у Південній Америці Суринам отримали освіту та залишились у Нідерландах. На тлі закриття християнських церков через відсутність вірян, влада видавала субсидії на будівництво мечетей та дозволила відкривати приватні медресе.
Перші серйозні проблеми почались у 2003 році, коли уряд Нідерландів дозволив діяльність Європейської арабської ліги. Риторика лідера Джаміля Джавада викликала насторогу серед мешканців. Резонансу набуло й вбивство відомого режисера Тео Ван Гога у 2004-му, коли його застрелив мусульманин за фільм про становище жінок в ісламських країнах. Це викликало хвилю нападів на мусульман та ісламські школи. Тоді на політичній арені почала активно діяти партія Свобода, чий лідер закликав «зупинити мусульман біля кордону, бо ми втратимо країну через політкорректність». Лунали й звинувачення в тому, що всі мусульмани є терористами.
На тлі непорозумінь, існує успішний досвід примирення. У місті Утрехт, де 30% населення складають мігранти, впровадили експеримент з поліцією. П’ять років тому поліцейських та мігрантів почали знайомити та налагоджувати діалог між ними у спеціальній академії. Більше того, кожен дільничий мав відвідувати мечеті, знайомитись з вірянами та імамом. У приміщенні, де збираються учасники діалогу, є кімната для молитов. Результатом стало зменшення конфліктів, а також поява мусульман-поліцейських.
За словами Романа Назаренка, релігійність у Європі падає на тлі активного розвитку ісламу. Однак навіть до 2050 року, за даними Pew Research Center, мусульмани складатимуть усього 10% європейського населення (сьогодні близько 5%). При цьому справжнім ворогом міжрелігійного діалогу є фундаменталісти та радикалісти, які створюють напругу через хибні уявлення про релігію.
Присутність мусульман у Європі стала великим міфом масової ісламізації Європи, звернув увагу співробітник Інституту Сходу історичного факультету університету Познані Маріуш Маршевський. Тому що секуляризація торкається як християн у Європі, так і нових поколінь мусульман. Вже зараз фактично відсутня практика колективних намазів, зовнішніх елементів релігійності, мусульманські організації стають світсько-волонтерськими. Хустка на голові юної дівчини може вважатись даниною традиції або навіть молодіжним бунтом проти атеїстичних батьків. Дослідник підкреслив, що всі рахують мусульман серед біженців, але ніхто не звертає увагу на відсоток атеїстів, агностиків, представників інших релігій. Існують чотири виміри дослідження релігії: культурний, політичний, етнічний та духовний. Натомість науковці зазвичай піднімають пласт лише двох з них – етнічного та політичного, забуваючи про суттєві аспекти.
Маріуш Маршевський звертається до прикладу Папи Римського Франциска, який став для нього «Папою нового покоління». Через своє походження з Південної Америки та зростання у соціально-неблагополучній родині, він розпочав новий етап та став прикладом у роботі. Його візити до Африки стали показовими, де він акцентував увагу на допомозі мусульманам, що страждають від міжконфесійних конфліктів.
«Хрестоносці стали елементом гри правих сил у Європі. Вони виступають не як християнська цінність, а як втілення європейської цінності у боротьбі з ісламом. Це чиста політична гра за умов великої хвилі секуляризації. Натомість Папу Франциска називають представником лівих сил, за що його критикують у рідній Церкві, попри гнучку політику впровадження діалогу та толерантності. Він намагається налагодити мости та казати правду, коли релігія відходить у минуле для Європи», — поділився науковець.
У цьому матеріалі представлені далеко не всі доповіді та цікаві моменти з дискусій. Перспективою першою зустрічі має стати підписання спільної Резолюції заради поширення діалогу та традиційні щорічні круглі столи, які будуть покликані працювати заради спільного примирення.
Світлини Лесі Скубко і ДУМУ "Умма"