З монастиря на Тернопіллі роками не можуть забрати божевільню
Виконати відповідні рекомендації депутатів облради і задовольнити звернення василіан та прихожан монастирської церкви влада не спромоглася через офіційну причину — брак коштів. Таким чином не тільки не повернули майно Церкві, а й повною мірою не відреагували на зауваження щодо необхідності покращення умов проживання підопічних.
Повернення Чину святого Василія Великого будівлі монастиря у Краснопущі — пам’ятки архітектури XVIII-початку ХХ ст — відкладають через вказану перешкоду уже впродовж майже 20 років. Ще 17 червня 1993 р. монастирю ЧСВВ повернули храм, а 6 жовтня 1998 р. — частину приміщень з келіями. Однак на цьому реституція зупинилася. Тільки 2010 р., після наполегливих звернень віруючих і публікацій у місцевих ЗМІ та на РІСУ, розпорядженням голови Тернопільської облдержадміністрації створили комісію облради та обладміністрації для вивчення умов проживання підопічних у будинку-інтернаті.
Психоневрологічний заклад, головним корпусом якого наразі є монастир, відвідали депутати облради, посадовці обладміністрації і голова облради Олексій Кайда. Зрештою, дві комісії Тернопільської обласної ради — з питань соціальної політики та праці, у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; з питань бюджету — прийняли рішення, в яких рекомендують облдержадміністрації виділити кошти на ремонт корпусів психоневрологічного закладу. Таким чином питання про переселення підопічних у нові порівняно з монастирською спорудою корпуси постало і під час незалежного вивчення умов проживання підопічних, а не тільки через скарги вірян.
“Якщо умови, в яких утримують підпічних, оприлюднити на міжнародному рівні, то виникне скандал”, — зазначив протоігумен Чину святого Василія Великого отець Іоаникій (Чверенчук). За підрахунками фахівців, на ремонт трьох корпусів, у які мали б відселити підопічних із головного корпусу, станом на літо минулого року потрібно було 1,27 млн грн. Однак у бюджеті Тернопільської області на 2011 р. грошей для цього не знайшли.
“Комісія, яку я очолюю, зробила висновок, що кошти потрібно виділити. Бюджетна комісія це рішення підтримала. Більше того, голова цієї комісії Олександр Стадник, як можливий варіант, запропонував виділити кошти, які можуть з’явитися за підсумками перевиконання бюджету. Пропозиція зумовлена тим, що обладміністрація не врахувала нашого рішення і не подала у проекті бюджету відповідних видатків”, — розповіла РІСУ депутат Тернопільської облради, голова комісії облради з питань соціальної політики та праці, у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Марія Чашка.
Посадовці з обладміністрації, за її словами, у розмовах стверджують, що вони аж ніяк не проти того, щоб Церкві повернули майно. “Тож я готую депутатське звернення на ім’я голови обладміністрації із запитом на цю тему. Коли нададуть відповідь, стане відомо, чи ці наміри втілять”, — продовжив депутат.
Утім, досвід 2010 р., коли бюджет області не перевиконали, і додаткових коштів для перерозподілу просто не існувало, демонструє умовність пропозиції депутатів. Найкращу можливість для виділення коштів — прийняття річного регіонального бюджету — втратили. Тепер небайдужим до питання повернення монастиря доведеться чекати щонайменше ще півроку. Але й тоді гроші для ремонтів у корпусах психоневрологічного закладу можуть не виділити — усе залежить від того, як пояснили в управлінні фінансів Тернопільської обладміністрації, чи перевиконають бюджет області.
“Кошти бюджету розподіляють за формулою, затвердженою Кабміном. Це, зокрема, означає, що у першу чергу їх виділяють на зарплати і медикаменти тощо. Я була на розгляді відповідного проекту. Можливостей виділити кошти на капітальні видатки немає. Додати щось на подібні цілі можна тільки за результатами виконання бюджету за шість місяців. Можна говорити також про вільні кошти, які з’являються наприкінці року. Це кошти, які головні розпорядники не використали, і їх обласна рада та обласна державна адміністрація можуть їх розподілити”, — пояснив заступник начальника управління фінансів облдержадміністрації Тетяна Чурілова.
Вільні кошти спрямувати на потреби підопічних будинку-інтернату і, відповідно до цього — на повернення Церкві її майна, теж поки що не можуть. Адже в управлінні фінансів ще не мають звітів про використання коштів. Ці документи розпорядники коштів повинні подати у лютому.
У той же час віруючі не покладають рук і продовжують писати звернення не тільки в облраду, облдержадміністрацію, але й у Кабмін, Верховну Раду та Президенту України. Із Києва подібні запити традиційно “спускають” на регіональний рівень — прикладів подібних дій посадовців назбиралося близько десятка. А от у листах-відповідях посадовців Тернопільської облдержадміністрації на прохання повернути монастир і відпустове місце Церкві традиційним стало переказування історії цього місця.Наприклад, чиновники, не повідомляючи, коли і яким чином повернуть обитель ЧСВВ, розповідають, що його заснували ще у XVII ст., що його меценатами були представники родини Собєських, що в монастирській бібліотеці працювали Іван Франко та Богдан Лепкий. Однак віряни та отці-василіани констатують, що звертаються до влади не за цим — для історичних довідок є книги, буклети та архіви, фонди яких історики ще досі цілковито не вивчили. Тому вони не планують зупинятися і готують звернення в Організацію Об’єднаних Націй. Їх дивує, що коштів на ремонти у психоневрологічному закладі та реституцію майна Церкві немає, а в той же час у державі чиновники їздять на дорогих службових машинах, літають у літаках та гелікоптерах, часто їздять у відрядження за кордон, мають службові дачі, а, окрім того, — ще й із коштів платників податків виділяють десятки мільйонів гривень на будівництво храмів однієї з конфесій.
На утримування Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату, що в Краснопущі, 2009 р. з обласного бюджету виділили 1 млн 802 тис 623 грн. Натомість, на 2011 р., як констатував директор закладу Володимир Боянович, у головному кошторисі області для цього передбачили на 320 тис. грн менше, аніж у 2010 р. У будинку-інтернаті наразі проживають 90 підопічних і працюють 70 робітників. Директор підтверджує, що впродовж 2010 р. коштів на капітальні видатки заклад не отримував. «“Своїми силами” вдалося зробити нові покрівлі у трьох корпусах, куди планують відселити підопічних», — розповів В. Боянович.
«В одному з них — тому, що на 20 осіб, ремонт потрібно тільки завершити. Нам потрібні для цього міжкімнатні двері, санвузол, душова, умивальники. Якщо хтось може допомогти, нехай телефонує», — додав він.
Проте директор закладу не надав прямої відповіді на запитання про те, чи готовий він поетапно відселяти підопічних у корпуси, тобто не тоді, коли відремонтують усі три, а хоча б один із них. Адже саме поетапне, хоча б часткове, відселення підопічних віряни та настоятель монастиря отець Степан Романик вважають свідченням доброї волі влади.
Зрештою, настоятель монастиря до обіцянки вирішити проблему через виділення коштів ставиться скептично.
“Було б добре, але обіцянок давали дуже багато і не виконували. І підопічних тримають у непристосованих приміщеннях, і монастир не може діяти”, — зазначив о. Степан.
Докласти усіх зусиль до вирішення питання обіцяє перший заступник начальника управління праці та соціальної політики облдержадміністрації Богданна Олексишина.
“Ми зробили подання про виділення коштів. Ми не можемо назвати конкретну дату, але всі ми ходимо під Богом, і я думаю, що, з Божою поміччю, ми впродовж року здійснимо ці ремонти”, — сказала посадовець.
Отож, якщо підсумувати, то від часу першої публікації РІСУ про звернення вірян і ЧСВВ із запитами щодо відселення психоневрологічного закладу із монастиря — 14 грудня 2009 р. — вдалося добитися одного — визнання того, що психоневрологічному закладу не місце у чернечій обителі.
З іншої сторони, окрім словесних запевнень представників влади у цьому, справа далі не зрушила з місця.
Щобільше: як з’ясувала РІСУ під час вивчення проблеми реституції церковного майна у Краснопущі, окремі питання викликає система нарахування пенсій та допомог підопічним. Гроші вони отримують на банківські картки, а до найближчих банкоматів від закладу — більше 20 км: у Бережани чи Золочів. Можливості їздити туди підопічні не мають і тому просять зняти гроші чи купити щось у санітарів. В. Боянович запевняє, що особисто дбає, аби при цьому не виникало порушень.
“Ми це суворо контролюємо”, — наголосив директор закладу.
Разом із тим, підопічні часто скаржаться на свій побут.
Втім, оприлюднений був і ще один факт, що стосується подій довкола монастирської споруди і корпусу психоневрологічного закладу. Туди після смерті матері і бабусі відправив свого племінника, Андрія Ракіцьких, зі Зборова Геннадій Мазур, житель Закарпаття. Дядько, ставши опікуном хлопця з легкою розумовою відсталістю, продав його квартиру і залишив на опіку держави. Захищати Андрія Ракіцьких взялися його друзі-однолітки. Г. Мазур обіцяв придбати для племінника нове житло до весни 2010 р., але не зробив цього, і Андрія всиновила родина зі Зборова. В. Боянович як директор будинку-інтернату оголосив, що виступає тільки “за”. Однак факт, що коли до експропріації церковного майна у 1946 р. обитель була місцем, де служили Богу, то тепер довкола неї відбуваються речі, які християнська етика однозначно засуджує, хоч вони часто перебувають поза полем законодавчого регулювання.
