Жах Голодомору такий страхітливий, що він породжує в нашій душі апокаліптичні, біблійні асоціації: «І сказав Каїн до Авеля, свого брата: ‘Ходімо-но в поле’. І коли вони були в полі, Каїн напав на Авеля, свого брата, й убив його. Тоді Господь сказав до Каїна: ‘Де Авель, брат твій?’» (Бут. 4:8-9).

Сьогодні вся Україна запитує комуністичного Каїна: «Де Авель, невинно убієнне українське селянство? Де одна п’ята брата твого, українського народу, у дружбі до якого ти клявся?»

На цьому біблійні асоціації не закінчуються. І даруйте, що повторюю одну думку ледь не кожного року:

«А Ісус Своїх учнів покликав і сказав: Жаль Мені цих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, але їсти не мають чого; відпустити їх без їжі не хочу, щоб вони не ослабли в дорозі. А учні Йому відказали: Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки народу? А Ісус запитав їх: Скільки маєте хліба? Вони ж відказали: Семеро, та трохи рибок. І Він ізвелів на землі посідати народові. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав учням Своїм, а учні народові. І всі їли й наситилися, а з позосталих кусків назбирали сім кошиків повних... Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей». (Мт. 15:32-38).

Є ще друга євангельська оповідь про помноження хлібів, яка різниться з тільки-що процитованою хіба кількістю хлібин. Але головний висновок такий: Ісус вчинив чудо, нагодувавши тисячі людей лише кількома хлібинами.

Так-от, порівняння моє таке: у 1933 році комуністичний диявол зробив чудо навпаки: землю, яка могла прогодувати мільйони, він вкрив скоцюрбленими тілами умерлих від страхітливого голоду. І це не був природний голод – його зробили своїми руками ті, що у той час населяли владні кабінети, а сьогодні, без сумніву, населяють геєну вогненну.

Чому ми згадуємо про Голодомор? Може, не слід повертати старі болі у народну свідомість? Може, праві були наші предки, які мовчали страшним мовчанням?

Передусім знання про Голодомор нам важливе тому, що нарешті ми всім народом можемо відкрито за всіх жертв помолитися. Минув час, коли люди змушені були пошепки передавати одне одному пам'ять про цю трагедію. Тепер ми можемо це робити публічно і сміливо, і за це ми завжди будемо вдячні Президенту Ющенкові.

Час показав, що ми також мусимо знати, хто ж насправді завинив. Якщо ми цього не зробимо, комуністи й далі будуть рядитися в тогу невинності, баламутячи народ своїм позірним людинолюбством. За злочин Голодомору комуністичного Каїна має бути публічно засуджено.

Проте, кажучи це, я не закликаю вас до ненависті й помсти. Ми маємо вжахнутися не від бездонності людського злочину, а від глибини затемнення людського духу. Як сонячне затемнення означає, що між Сонцем і Землею опиняється планетарне тіло, яке перекриває доступ світлові, так і в «смутні» епохи людської історії між людиною і Богом опиняється перешкода – класова, національна, релігійна чи будь-яка інша ідеологічна ненависть. Це вона перекриває доступ Божої благодаті й перетворює людину на звіра.

Тому рефреном наших вшанувань жертв Голодомору має бути одна й та сама думка: молімося, щоб ми ніколи поміж собою і Богом не поставили сатану, нашіптування якого чомусь завжди, на відміну від нібито «недосяжних» Божих заповідей, видаються такими тверезими й реалістичними.

Якщо ми хочемо, щоб ота страхітлива жертва України була недаремною й мала бодай якийсь сенс, то пам’ятаймо про небезпеку затемнення духу й не затуляймо Бога в своїй душі!

УКУ, 25 листопада 2010 року