Захисники релігійної свободи позитивно оцінюють співпрацю В. Ющенка з Всеукраїнською Радою Церков
Інтерв’ю з Петром ГАНУЛИЧЕМ, генеральним секретарем Української асоціації релігійної свободи.
— Прошу розповісти про Українську асоціацію релігійної свободи, коли вона створена і чим Ви займаєтесь?
— Українська асоціація релігійної свободи створена на установчій конференції 25 квітня 2001 року. Ініціатором її створення була Міжнародна асоціація релігійної свободи, яка діє з 1891 року і має своє представництво, філіали в багатьох країнах світу. З 1991 року існують її філіали в Росії. Вони вже мали великий досвід, про який я чув, і про президента Російського відділення асоціації релігійної свободи Анатолія Анатолійовича Красикова та генерального секретаря Віктора Петровича Крушеницького. Ми з В П Крушенницьким в січні 2001року мали зустріч з Віктором Дмитровичем Бондаренком (головою Держкомрелігій), і поділилися планами про те, що хочемо зробити установчу конференцію в Києві, запросити представників релігійних конфесій, наукових кіл, різних громадських організацій, щоб запропонувати створення такої асоціації в Україні. Отож, ми провели цю установчу конференцію, на якій, в цілому, всі учасники підтримали ідею її створення. Тоді було створено Раду Директорів УАРС, яка є робочим органом діяльності асоціації між конференціями. Підтримав її і Віктор Бондаренко, який навіть заявив про своє бажання ввійти до Ради Директорів. Так розпочалася її діяльність.
Ми запропонували на установчій конференції проект статуту цієї асоціації, назву, яка спочатку була така: „Українське відділення міжнародної асоціації релігійної свободи”. Але коли Рада Директорів почала працювати над статутом, було обрано іншу назву – „Українська асоціація релігійної свободи”. Проте ми заявили у своїх документах, що у своїй діяльності ми є філіалом міжнародної асоціації. Генеральний секретар міжнародної асоціації релігійної свободи Джон Грац визнає нашу конференцію. Ми підтримуємо з ним контакти. Зокрема, на 15-17 грудня 2005 року ми запрошуємо його відвідати Україну, на що Він дав згоду. Ми вже попередньо опрацювали план програми його триденного перебування в Україні. Думаємо, це теж сприятиме популяризації діяльності цієї асоціації в Україні.
— Які основні напрямки своєї діяльності Ви накреслили?
— Основні напрямки такі ж, як і в міжнародної асоціації релігійної свободи, – це захист релігійних прав, свободи совісті. Ми сформулювали основні положення, які найкраще забезпечують свободу совісті. Це, зокрема, відокремлення держави від Церкви, непроголошення будь-якої конфесії чи релігії державною, пріоритетною. Визначили такі напрямки діяльності, як проведення конференцій, зустрічей представників конфесій для того, щоб обговорювати міжконфесійні стосунки. Також ми маємо такий напрямок діяльності, як вплив на творення законів, що торкаються релігійних прав і державно-конфесійних відносин. Тобто, де тільки обговорюється це питання, ми стараємося там брати участь і висловлювати наше бачення тих чи інших положень, законів, які регулюють ці відносини.
— Скажіть, будь-ласка, чому не з 1991 року як у Росії, а саме у 2001 році було створено асоціацію релігійної свободи? Чи була якась причина, що саме тоді виникла загроза для релігійної свободи, чи просто це так склалося, можливо, тоді більше взнали про цю асоціацію?
— Я думаю, що це був просто етап розвитку демократії в Україні. За час незалежної України демократія розвивалася. Це вже був майже 10-літній період історії незалежної України. Ми довідалися про діяльність цієї асоціації, ми бачили всі можливості реєстрації цієї діяльності. Якихось особливих загроз, спеціальних умов для ініціювання створення цієї асоціації не було. Це був тихий, спокійний розвиток демократії громадських організацій, як ми говоримо, громадського суспільства в Україні.
— Хто зараз є членами асоціації? Чи у Вас членство є на рівні конфесійному, чи можуть входити просто окремі особи?
— Колективними членами Української асоціації релігійної свободи заявили себе Всеукраїнське об’єднання євангельських християн-баптистів, об’єднання п’ятидесятників. Заявили себе учасниками, а не колективними членами, Українська Греко-Католицька Церква, Українська Православна Церква Київського Патріархату. Зокрема, спочатку до Ради Директорів увійшов о. Табачик, тоді секретар УПЦ КП, який спочатку приймав активну участь в асоціації, потім він був переведений на інше місце служіння. Зараз асоціація від КП не має уповноваженого представництва. В установчій конференції брали участь представники юдейських організацій, мусульмани, кришнаїти. Також недавно ввійшли, як члени, Апостольська християнська церква України, громада Всесвітньої Чистої Релігії м. Києва. Від громадських і наукових організацій увійшли: Єленський Віктор Євгенович (був обраний президентом асоціації), Филипович Людмила Олександрівна, на установчій конференції приймав участь Саган Олександр Назарович.
Не всі конфесії представлені в асоціації, хоча ми відкриті. І більшість із них, коли з ними спілкуєшся, кажуть, що підтримують діяльність нашої асоціації. Я так розумію, що їм просто не вистачає кадрів, які були би делеговані і були би відпущені для роботи в цій громадській організації. Але, в цілому, вони сприймають діяльність нашої асоціації, тому що ми стараємося не загострювати ніяких міжконфесійних стосунків, а поглиблювати їх, розвивати, пом’якшувати. І направляємо конференції, зустрічі в областях, на рівні України в русло діалогу, взаємопорозуміння, просто людського знайомства, бо коли люди знайомі на людських основах, то і конфесійні стосунки тоді будуються краще.
— Можливо, ті організації, які не увійшли, просто не відчувають потреби захищати релігійну свободу? Чи були такі випадки, коли Вам доводилося досить гостро реагувати на якісь порушення?
– Слава Богу, що таких гострих звернень не було. Були випадки, що публікувалися нападницькі статті, наприклад, в Дніпропетровську на окремі громади харизматів. Були нам представлені документи, що це неправдива інформація. Вони вирішувались на місцевому рівні, там не було якогось державного замовлення. Це зводилось на рівень діяльності окремих засобів масової інформації.
Ми не мали жодних гострих випадків, хоча в нас були згода Слов’янського правозахисного центру, зокрема, таких відомих адвокатів як Пчелінцев, Ляховський в Росії. Коли ми мали з останнім зустріч на рівні російської асоціації релігійної свободи, я там був як представник УАРС, він заявляв, що, якщо у нас є такі грубі порушення релігійних прав свободи совісті, то він готовий безкоштовно вести справи із захисту релігійних прав в Україні. Але таких прецедентів не було. Я знаю по нашій церкві Адвентистів сьомого дня, коли окремих наших членів звільняли за те, що вони не виходили в суботу на роботу. Думаю, що це той випадок, коли можна порушити кримінальну справу і захищати. Я радив нашим потерпілим членам писати заяву, що ми навіть повернемо їм судові витрати. Ми, як Церква, хочемо просто продемонструвати, що ми не хочемо з цим миритися, що ми хочемо їх захистити. Люди, напевно, зневірені в радянських судах, можливо, і вже в українських, просто не хотіли, відмовлялися. І тому ми жодного разу не могли довести справу до суду.
— Отже, можна припустити, що навіть така справа, як адвокатура в релігійних справах, в Україні не є дуже розвиненою, тому що, фактично, судових справ у цій сфері немає. Чи є такі напрямки, які зараз в релігійній свободі потребують особливої уваги?
— Я думаю, що є такі напрямки. На останній нараді Директорів УАРС ми підняли питання релігійного компоненту в загальноосвітніх школах України. Прямо кажучи, це є грубе порушення релігійних прав батьків в Україні, що вони не мають права виховувати дітей в релігійному дусі, як вони цього бажали б. Вони не мають права направити дитину в конфесійну релігійну школу, де вони будуть впевнені, що їх там виховають переконаними, скажімо, греко-католиками, або баптистами, або православними. На жаль, батьки в Україні не можуть задовольнити такого свого права. Тому ми на всіх рівнях говоримо про цей недолік. Як також і про наш закон „Про свободу совісті і релігійні організації”, що не надане право релігійним організаціям створювати свої загальноосвітні заклади.
Наступне, ми написали від імені Української асоціації релігійної свободи спеціальне звернення у зв’язку з розробкою програми викладання християнської етики. Зокрема, ми заявляємо, що це є забезпеченням релігійних прав батьків у вихованні дітей, щоб ввести в школу релігійний компонент, щоб ввести християнську етику. І, зокрема, ми писали, щоб ця етика базувалася саме на біблійній основі, щоб там не було елементів культури, які внесли би міжконфесійну напругу. А Біблія вважається святою книгою і для мусульман, і для юдеїв, і для християн, тобто майже для всіх конфесій в Україні. Ми наполягаємо, щоб викладання християнської етики велося на факультативній основі, щоб буддисти чи інші релігійні меншини мали можливість не навчатися того предмету, який їх не влаштовує. Це буде теж захист їхніх релігійних прав.
— Чи після помаранчевих подій відбулися дійсні зміни саме щодо проблеми релігійної свободи? Чи стало її більше, чи, можливо, про неї більше говорять? Чи змінилося ставлення до поняття релігійної свободи?
— Особливих змін ми, як віруючі, не відчули. Приємно те, що новий Президент відкрито почав говорити про духовність, про релігійні компоненти в загальноосвітніх закладах. Він зберіг таку структуру, яка сприяє побудові державно-конфесійних відносин, як Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. Коли був обраний Президентом Віктор Ющенко, були різні чутки, у т.ч. від харизматичних Церков, щодо ідеї створення духовного парламенту, якогось симбіозу держави і Церкви. Вони навіть відкрито заявляли, що ВРЦ їм не потрібно, вона себе віджила, не виправдала всіх сподівань, тому що була закритою: із 120 конфесій туди увійшло тільки 19. В якійсь мірі вони були праві, але те, що вона відіграла позитивну роль у розбудові державно-конфесійних відносин, це безумовно. Але, врешті, Віктор Ющенко мав зустріч із цією Радою, він сказав, що це буде консультативний орган, щоб він міг радитись як будувати державно-конфесійні відносини. Це є позитивним, і ми сподіваємося, що це сприятиме розвитку релігійної свободи.
Звичайно, багато тих обіцянок, які давались у передвиборних заявах Віктором Ющенком, ще не виконані. Це і обіцянки про те, що буде повернуто церковне майно, забране в історичному процесі України, і те, що тарифи на електрику і на газ для церков не будуть такими, як мають виробничі структури, оподаткування землі, надання ділянок під забудову молитовних і культових приміщень. Ми очікуємо, що все це здійсниться.
— Будемо надіятися.
Розмовляв Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ,
Київ, 7 жовтня 2005 року
