Журнал «Метрон», № 7-8
Вийшов друком черговий номер журналу «Метрон» № 7-8 (2010-2011), якого засновник і редактор є прот. Михайло ДИМИД. (про попередній випуск № 5-6). Тут автори вказують на проблему розшарування богословської і канонічної думки УГКЦ між Сходом і Заходом, а також пишуть про намагання греко-католиків віднайти свій окремий шлях церковного буття. Це, зокрема, відбувається через патріарші собори і синоди, власне помісне законодавство, статутову культуру. Розглянуті як позитивні, так і негативні практики минулого, які впливають на нинішню церковну діяльність.
В статті Олега ХОРТИКА «Проголошення святим у правовій практиці католицької Церкви» подаються відомості про нинішню практику визнання особи святою. Процедура проголошення святим складається з двох послідовних етапів: беатифікації та канонізації. Практично процес проходить два послідовних рівні: єпархіальний та Конгрегації канонізаціх святих. В статті проаналізовані документи католицької Церкви, які становлять законодавчу базу в цій сфері. Також подані різниці між дослідженням життя осіб, які кандидують на зачислення до сонму святих за праведність життя чи за мучеництво. Вказано, що процедура дослідження цих питань починається від моменту звернення зацікавлених осіб із проханням до єпархіального єпископа розпочати процес, і триває до остаточного вирішення Римським Архиєреєм. Лише після успішного завершення усієї процедури стає можливим почитання святого.
Микола КРОКОШ у статті «Велика Схизма: подія, якої не було» розрізняє між двома «великими схизмами» в історії Церкви. «Східна велика схизма» представлена як зіткнення двох гарячих голів, котрих навіть не можна вважати найвищими репрезентантами своїх Церков. Наголошено, що «Велика схизма» не означала розриву всіх відносин між Сходом і Заходом. Це лише була демонстрація, що Церкви вже давно фактично перебували у церковному розколі, адже вони виявилися настільки різними, що існування двох еклезіальних реалій від 1054 р. ні в кого не могло викликати сумнівів. Цей процес розпочався від коронації Карла Великого, на Різдво 800 року, від коли папство остаточно розпрощалося з ідеєю пентархії і домагалося plenitudo potestatis – абсолютної влади у Церкві та закінчився хрестовими походами, коли латиняни почали витісняти східну єрархію на «звільнених» ними від мусульман територіях Близького Сходу.
Цей сам автор, в статті «Старий вовк уніатизму в новій овечій шкурі екуменізму?» подає критичний погляд на екуменічну теорію УГКЦ. Він видвигає тезу про потребу деміфологізації «непорочного історичного шляху» Української Греко-Католицької Церкви. Він же твердить, що насправді ця Церква не тільки була переслідувана, а й ставала причиною переслідувань православних. Автор уважає, що треба позбутися цих й подібних «міфів» в середовищі УГКЦ, бо вони є причиною того, що її екуменічні ініціативи сприймаються православними як старий замаскований уніатизм. Автор теж уважає, що екуменічна «відкритість» УГКЦ насправді є незрозумінням важливих догматичних розходжень між Сходом і Заходом, бо говорити про сопричастя і не переглянути свою юридичну залежність від римського єпископа – несерйозно.
Микола ЯВОРСЬКИЙ подає актуальну статтю п.з. «Патріярший собор Української Греко-Католицької Церкви та літургійні постанови її Синоду єпископів». У ній автор висвітлює взаємозв'язок двох колегіяльних органів Української Греко-Католицької Церкви – Патріяршого собору і синоду на основі рішень цих інститутів. Показано благородний вплив, який має Собор на прийняття рішення Синодом. Подані такі приклади як: прийняття єдиного тексту Лірургікону та молитов «Отче наш» і «Богородице Діво», відновлення пасторального-літургійного руху. Теж звернено увагу на це, що тільки після інтервенції Собору Синод остаточно відважується прийняти деякі рішення, які перед тим відкладав, як наприклад про зміну термінології «Перше святе Причастя» на «Торжественне святе Причастя». Все це та інше свідчить, що Собор УГКЦ є джерелом важливих для життя Церкви ініціатив і становить суттєву допомогу Синодові єпископів.
Віталій ЛЕСНЯК в статті «Концепція подружжя радянського періоду» аналізує концепцію подружжя в період Радянського Союзу, коли було поставлено за мету позбавити його релігійного змісту. Автор робить спробу представити ключові аспекти матеріалістично-атеїстичного погляду на подружжя, який зводить його до цивільного світського інституту. Теж висвітлені методи та способи діяльності комуністичної влади стосовно десакралізації подружжя. Вказані деструктивні елементи радянської концепції подружжя, як аморальність, зруйнування гармонійних стосунків у подружжі, між батьками та дітьми. Наголошено, що наслідки цієї системи до сьогодні залишаються актуальними і потребують терпеливої і тривалої праці над їх виправленням. Це зокрема і роль Церкви.
В своїй статті «Партикулярне право в УГКЦ» Михайло ДИМИД наголошує на тому, що слід розрізнити між «партикулярним» і «помісним» правом Церкви. Він теж твердить, що ККСЦ – це право, видане Римським Архиєреєм для Східних Церков, виходячи з думки і ментальности Західної Церкви, що є наслідком застарілої уніатської моделі залежності одних Церков від іншої. Автор вказує на процедурні помилки в проголошенні Партикулярного Права Української Греко-Католицької Церкви. Як позитивну альтернативу ККСЦ і Партикулярному Праву автор пропонує повернутися до відомої історичної моделі Кормчої книги, як повноцінного збірника всіх законів. Такий підхід відповідає богословському сприйняту східних та шанує самоуправність помісної Церкви, та її одночасну православність і католицькість.
В іншій статті того ж автора про «Повноваження викладати священні науки» йде мова про викладання в університетах, заснованих Церквою, і про це, що така місія є частиною апостольської місії Церкви і здійснюється від її імени. Наголошується, що викладач повинен старатися висловлювати студентам думку Церкви, особливо щодо віри і моралі. Автор твердить, що в Кодексі канонів Східних Церков роль місцевого єпископа як особи, що дає благословення на навчання, не чітко окреслена, але добре було б, якби уповноваженою патріярхом, був місцевий єпископ. Важливим є помісний вимір благословення, бо вираз «католицька наука» в римо-католицькому світі і в східнохристиянському середовищі має дещо відмінний зміст. Під терміном «католицький» тут слід розуміти «православно-католицький». У випадку УГКЦ потрібно, щоб Патріярх та вищі навчальні заклади домовилися про спосіб взаємодії між поодинокими знавцями священних наук, вищими навчальними закладами і Церквою.
Михайло ДИМИД теж пише про «Форми автономії у Східних Церквах». Це він робить на основі доповідей виголошених на конференції, організованій Товариством дослідників права Східних Церков, у Венеції 2009 р., під назвою «Форми автономії у Східних Церквах». При цьому показано, що автокефалія і автономія не є синонімами. Також можуть існувати різні форми «автономії». Наголошується, що завдання канонічного права є відповідати еклезіологічному розумінню Церкви, що є синодальним і помісним. Це часами вимагає зміну способу думання, яку називається «декомпресією загального права». Історія багата на «botton-up»-автономії, коли помісна Церква отримує автономію від всецерковних структур, як також «top-down»-автономії, коли Церква усвідомлює потребу в автономії, до неї доростає, а всецерковна спільнота це визнає. Також подаються історичні приклади того, що різні автономні Церкви такими стали тільки після періоду «схизми», що ніяк не вплинуло на їхню спасительну місію серед свого народу.
В «Метрон» № 7-8 можна теж знайти цікаві сучасні та історичні нормативні документи УГКЦ. Це зокрема забутий «Патріярхальний устав Помісної Української (Руської) Католицької Церкви». В цьому Уставі проявляється намагання помісної Церкви в сопричасті із Римським престолом інтерпретувати свободу дій повернуту ІІ Ватиканським собором Східним католицьким Церквам для відновлення власного правопорядку. Документ самостійно визначає правні відносини, які повинні існувати між різними внутрішніми і зовнішніми суб’єктами, які творять Українську (Греко-) Католицьку Церкву. Друга основа для цього є Артикули Берестейської унії із 1596 р. Тут подана концепція Церкви відмінна від цієї, яку можна прочитати в пізнішому документі, яким є ККСЦ. В ній роль Римського архієрея змінюється, хоч вповні зберігає свою функцію першоієрарха серед єпископів Вселенської Церкви.
Інший документ – це «Інтерпретація канона 702 Кодексу Канонів Східніх Церков» архиєпископа Львівського ІГОРА (Возьняка). Заперечуючи існуючу думку і виняткову практику євхаристійного сослужіння, яке від завжди існувала між деякими єреями і єпископами УГКЦ та інших православних Церков, кваліфікований автор подає ригористичну інтерпретацію ККСЦ в цих справах, як остаточний закон для своєї єпархії, заперечує всяке право на власний розсуд в особливих моментах. На відміну від інших ієрархів цієї Церкви автор уважає, що таке правило завжди повинно дотримуватись, бо існують розбіжності у справах віри, а така практика носить дійсну загрозу для католицької віри, сприяючи помилці та індиферентизму.
Також цікавий правничо-історичний документ являється подається перший український переклад Статуту Товариства галицьких греко-католицьких пресвітерів із 1816 р. роботи Ольги КУЛИНИ. В ньому чітко видно цілі товариства – просвітлення свого народу через написання та поширення християнської літератури. Члени товариства мали писали, упорядковували та видавали праці українською мовою для цього, щоб кожний член їхньої Церкви міг зрозуміти катехитичний матеріал для нього призначений. Наголос теж ставився на навчання пресвітерів проповідувати через попереднє прочитання відповідних проповідей. Одне і друге мало служити для духовної користі і збудження справжньої побожності цілого церковного народу. Для того, кваліфікований пресвітер бажаючий допомогти міг вступити до товариства, для цього щоб спільно. Однак встановлений чіткий порядок, як можна долучитися до спільного проекту, а також, як можна свій проект подати до спільного обговорення, а згодом розповсюдження.
Журнал «Метрон» № 7-8 (2010-2011), який має 190 сторінок містить ще інші статті канонічного та еклезіологічного характеру.
Придбати журнал, отримати додаткову інформацію чи запропонувати наукову статтю можна тут:
Михайло Димид
тел. (032) 238-48-75; моб. 0972160808
