1 травня 2007 року село Зміївка Бериславського району, що на Херсонщині, святкувало 225 років з часу свого заснування. Сучасна історія села розпочалась 1782 року, коли Херсонські степи були заселені першими шведськими переселенцями з острова Даго. Саме тоді було засноване поселення Альт-Шведендорф (Старошведське, Вербівка). Згодом на цій же території з’являються багато інших національних поселень, які у першій половині XX ст. об’єднуються в одне велике село – Зміївку.
Її ще називають маленькою Європою на півдні України, і вона дійсно вважається осередком національного і культурного розмаїття та духовної єдності. У мирі та злагоді тут співіснують представники 15 національностей, серед яких – шведи та фіни, українці та німці, поляки та євреї, молдавани та білоруси.
Сьогодні Зміївка знаходиться під пильною увагою Шведського посольства в Україні. А перші переселенці зберегли у селі єдину в Україні громаду Шведської Лютеранської Церкви. Та на релігійній мапі села є й інші громади із власною історією: німецька лютеранська, греко-католицька та православна. І що вражає найбільше – це їхні братерські відносини, порозуміння та щире прагнення до християнської єдності та любові.
Так само у єдності тут святкують 225-ту річницю заснування Зміївки. 28 квітня відбулись перші урочисті заходи за участю поважних гостей: губернатора Херсонщини Бориса Сіленкова, народних депутатів України V скликання від фракцій „Нашої України”, БЮТ і Соціалістичної партії, які входять до складу міжпарламентської групи Україна-Швеція, посла Швеції в Україні Йона Крістена Олендера, президента компанії „Чумак”, почесного консула Швеції в Україні Карла Стурена, мера острова Готланд (Швеція) Ларса Томпсона, а також пасторів Стасана Деєра і Карла Еріка, які представляли Шведську Лютеранську Церкву.
Святкування розпочалось закладанням будівництва автодороги, яка має значно скоротити шлях до Зміївки і з’єднати село із іншими важливими автодорогами. Початок цієї важливої справи було освячено спільним молебнем місцевих священиків: пароха храму Різдва Пресвятої Богородиці протопресвітера Херсонського УГКЦ Степана Макара, настоятеля Свято-Михайлівського храму УПЦ КП протоєрея Олександра Квітки, пастора Німецької Лютеранської Євангелічної Церкви Едуарда Леффлєра, а також пасторів із Швеції.
Після закладення будівництва урочистості продовжились на центральній площі села. Тут високі гості привітали Зміївців із цією датою, вручили численні подарунки громаді. Після того були презентовані та за участю священнослужителів всіх представлених у селі християнських конфесій освячені прапор і герб Зміївки. Кожен із них мав нагоду звернутися до громади і поважних гостей. Отець Степан Макар закликав селян пам’ятати весь шлях, яким вів їх Господь, і наголосив на великому значенні молитви не тільки в цю урочисту мить, а кожного дня: „До цього часу, попри всі труднощі і негаразди, Господь ніс нас на Своїх руках, бо ми просили Його про це. Тож моліться сьогодні, моліться і далі за майбутні покоління і кращу долю для наших дітей, які житимуть у Зміївці після нас”.
По закінченні урочистої частини почались народні гуляння. Шведи, німці та українці влаштували ярмарок національної кухні, тож кожен охочий міг покуштувати кулінарні витвори зміївських кухарів. У неділю у всіх храмах Зміївки відбулись святкові Літургії. І власне, саме зміївські церкви складають чи не найбільший скарб цього поселення.
Шведська кірха
Перше шведське поселення у Вербівці складало понад 500 осіб. Це були шведські селяни з острова Даго на узбережжі Естонії, які були насильно переселені сюди князем Потьомкіним за наказом Катерини II, щоб освоїти завойовані в турків землі. Вже першої зими більша частина переселенців них загинула. Через рік їх залишилось близько 150 осіб. Будували поселення із нуля: до часу поселення шведів тут просто нічого, окрім піску, не було. Правда, неподалік жили козаки, вони і допомагали шведам влаштуватись якнайкраще.
Першу дерев’яну церкву шведським переселенцям подарував князь Потьомкін. Він же і прислав до них священика, який 6 років опікувався громадою. Коли у середині XIX століття дерев’яна церква згоріла, на її місці почали будувати кам’яну. Освятили її у 1885 році.
А вже у 1929 році церкву закрили у зв’язку із боротьбою із релігією. Цього ж року значна частина громади повернулась у Швецію. Все, що вони змогли забрати із кірхи, вивезли до Швеції, аби не залишати на наругу церковні святині. 1 серпня 1929 року близько 900 переселенців повернулись до Швеції. Там в одному із швецьких міст побудували капличку на згадку про Україну, де й досі діють дзвони Зміївської церкви. Щороку першого серпня, у річницю повернення шведів із України, б’ють вони на згадку про зміївців.
З 1929 року і весь радянський період шведська громада перебувала в занепаді. Трохи більше десятка душ продовжували таємно збиратись по хатах: жодної надії на повернення храму тоді не було. У 1951 році кірху перетворили спочатку на клуб, їдальню, а згодом – склад мінеральних добрив. Було зроблене все можливе, аби не залишилось жодної згадки про святе місце поклоніння Богу.
Лише у 1988 році мешканці села звернулися до влади із проханням створити у селі православну громаду і попросили у її користування віддати будівлю колишньої кірхи. Проте вона потребувала значного ремонту, бо все, що можна було знищіти, у радянській період було знищено. І віряни почали відбудовувати храм власними коштом, побудували купол. Так, у колишній лютеранській кірсі почали відправляти православне богослужіння.
І вже з 1990 року у Зміївку приїхали лютеранські пастори із Швеції. Саме вони, зрештою, і допомогли відбудувати Церкву за умови відродження шведської лютеранської громади у селі. Тепер кірха знаходиться у спільному користуванні православної і шведської лютеранської громади. І таке сусідство нікого із них не засмучує. Навпаки, стає зрозуміло, чому отець Олександр Квітка разом із лютеранами впевнено і натхненно співає псалми із євангельських духовних збірок.
Шведська лютеранська громада Зміївки залишається не чисельною, близько 15-20 осіб. Це переважно ті, хто не схотів свого часу залишати Україну або повернулись сюди у 1931-1933 роках із Швеції. Зараз вони їздять туди лише гостити до дітей і онуків. Молодь переважно залишає село. Свого священика громада також не має. Пастори із Швеції приїздять до Зміївки лише раз на кілька місяців. В інший час громада знаходить духовну підтримку у сусідів-німців, які, на відміну від них, мають свого пастора.
На території кірхи збудовано Пам’ятний знак репресованим шведам і німцям, які переслідувалися радянською владою у 1937-1938 роки, а також Пам’ятний знак з нагоди річниці заснування та заселення с. Зміївка шведськими колоністами.
Німецька громада
Трохи молодша за шведську німецька лютеранська євангелічна громада. Ще Катерина II колись вирішила поширити у Таврійському краї німецьку культуру. Вже 1804 року з Вюнтерберга сюди прибули декілька десятків німецьких сімей. Так з’являються ще декілька національних поселень у складі одного великого села – Шлангендорф (Зміївка), Мюльхаузендорф (Михайлівка) та Кльостендорф (Костирка).
Німецька лютеранська євангелічна громада існувала тут майже від початку німецького поселення. Кам’яну церкву побудували на два роки пізніше, ніж шведську. А освячував обидві кірхи німецький пастор.
У 20-30 рр. минулого століття богослужіння були заборонені, а пастори заслані. Вже під час війни почалась депортація німців з Вербівки, багатьох із них розстріляли, інших вислали у Сибір. У забороненому ж храмі знаходився млин, зерносховище, склад отруйних хімікатів, що завдало значної шкоди будівлі. Німці і шведи, ті, хто вцілів у часи репресій, збирались разом, щоб духовно підтримувати одне одного. Ані про церкву, ані про пастора у той період навіть і не йшлося.
Відродилась німецька лютеранська громада у 1992 році. Перший пастор, який зібрав громаду німців у Зміївці в 1992 році, був Олег Кляйн, невдовзі з Німеччини прислали офіційно пастора Альберта Фюллєра. У 1994 році в Зміївку прибув молодий та завзятий пастор Ульріх Ценкер зі своєю дружиною Улі. Почалася реставрація кірхи, реєстрація громади, побудували дім для пастора, і це все завдяки пастору Ульріху. В 1999 році каденція пастора закінчилася і він із сім'єю поїхав в Німеччину, але не оставив громаду. Завдяки Ульріху 1 липня 2000 року громада Зміївки мала молодого і дуже завзятого пастора Едуарда Лєффлєра. Відтоді зміївська yімецька лютеранська євангелічна церква святих Петра і Павла отримала нове життя. Зараз вона налічує близько 60 осіб – це переважно нащадки тих німців, які вціліли за часів репресій або згодом повернулись у Зміївку. Більша ж частина німецьких переселенців при нагоді виїхала із України на батьківську землю. Тому певну частину євангелічно-лютеранської громади складають вже не німці, а інші мешканці села, які вирішили шукати Бога саме у цій церкві. Часто на богослужіння до німців приходять і шведи, бо ж не завжди мають змогу проводити повноцінні богослужіння у власному храмі через відсутність священика.
Пастор Леффлєр проповідує і німецькою, і російською, проте, зважаючи на інтернаціональний склад парафії, було вирішено перейти на одну мову богослужіння, російську. Але псалми співають за старими євангельськими збірниками і німецькою, і шведською.
Сам пастор Едуард Леффлєр народився в Узбекистані, і вже згодом його сім’я повернулась до Німеччини. Тому він добре володіє російською мовою, а місіонерське служіння в Україні не видається для нього надто важкою працею.
Українська церква
Відносно молодою у Зміївці є парафія Української Греко-Католицької Церкви. Її історія будується тут уже понад півстоліття. Згідно з договором від 15 лютого 1951 року між СРСР і ПНР про обмін територіями, жителі 29 галицьких сіл були насильно переселені у східні та південні регіони України. З того часу Херсонщина стала домівкою для багатьох селян, депортованих із Західної України. В Зміївці знайшли притулок переселенці із сіл с. Береги Долішні, с. Лодина, с. Нанова Дрогобицького району Львівської області.
Прощайте ви, Карпати милі,
Прощай, любима сторона,
Проїду я в Херсон далекий,
Не знаю, чи повернусь я.
Так співали бойківці у 1951 році, коли їх, голих і босих, у товарний вагонах везли в Херсон. Так сьогодні співають їхні діти, які вже народились на Херсонщині, але добре знають свою історію і своє коріння.
Нерозривно із життям галицьких переселенців пов’язана історія Української Греко-Католицької Церкви: у Зміївці зокрема і на Херсонщині взагалі. Адже єдине, що вдалося їм привезти з собою із Галичини – свою віру, свої традиції, свою громаду, стверджують українські переселенці. Саме вони заснували тут першу парафію УГКЦ, яка й досі залишається найбільшою в області. Їм вдалося, попри заборони і репресії, зберегти не тільки батьківську віру, а й самобутні українські традиції, що є справжнім скарбом для Херсонщини.
Юридично громаду УГКЦ у Зміївці було зареєстровано у 1994 році, але майже 40 років до того вона існувала тут підпільно. Щороку до села таємно приїздили священики: хрестили, вінчали, сповідували, причащали. В інший час галичани збирались по хатах, разом співали і молились.
Розвиток парафії почався вже у часи відлиги. Декілька років після офіційної реєстрації у 1994 році громада не мала свого священика. Лише час від часу вони навідували село і відправляли богослужіння. Аж доки у 1997 грамотою екзарха Києво-Вишгородського єпископа Михаїла Колтуна отець Степан Макар був призначений адміністратором храму Різдва Пресвятої Богородиці парафії села Зміївка.
„Перший час ми відправляли службу Божу під відкритим небом на тому місці, де було погоджено і виділено місце для будівництва Церкви, — розказує священик. — У 1998 році на Пасху вже освятили нашу каплицю, і з того часу маємо свій дах над головою”.
Парафія греко-католицької церкви у Зміївці динамічно розвивається. І якщо у часи її заснування вона становила близько 30 осіб, то наразі ця цифра сягає 100. І це, за словами отця Степана, лише ті люди, які постійно відвідують недільну службу Божу. На свята до Церкви приходять значно більше селян. А, отже, не вміщує капличка всіх охочих. Тому і виникла у зміївців потреба збудувати велику церкву. Зараз тут триває будівництво першого храму УГКЦ Херсонського деканату у стилі українського бароко. „Адже церква є зовнішнім виявом приналежності до української нації”, — переконаний о. Степан Макар.
Не останнє місце у зміївських християн займає і культурне життя, відновлення і поширення українських народних звичаїв. Серед них – вже традиційний для Зміївки різдвяний вертеп за галицькими традиціями, а також проведення музичного фестивалю „Бойківська Ватра”. Вже сьомий рік завдяки зусиллям громади у Зміївській загальноосвітній школі викладається етика християнської моралі.
Згадкою про події 1951 року назавжди залишиться Пам’ятний знак, збудований на території церкви і освячений у 2001 році, коли українці згадували п’ятидесяту річницю депортації. Напередодні цього історичного моменту зміївські галичани взяли участь у міжнародній експедиції до Польщі і привезли на Херсонщину шматочок землі з рідних сел.
„Переселення людей – свого часу то була справжня трагедія, яка по-різному переживалася. Та сьогодні ми бачимо це переселення промислом Божим. Адже до 1951 року Греко-Католицька Церква була заборонена на Півдні України, її не існувало тут. Але з часом, коли наша Церква була легалізована, саме ці люди, насильно вивезені із рідних поселень, стали першопочинателями наших парафій на сході і півдні України.
Я завжди кажу: добре коріння, навіть вирване насильно, воно не може пропасти і навіть в іншому місці завжди дасть добрі сходи” — каже о. Степан Макар.
І ці останні слова священика хочеться віднести до кожної із діючих сьогодні у Зміївці релігійних громад.