Звернення до православних християн та до всього українського народу

Сьогодні ласкою Всемогутнього Бога ми здобули право на незалежну Українську державу, право на демократію і свободу, на духовне самовиявлення. Дорожімо цими дарами, вони випали нам, нашим дітям і онукам, але за них боролися наші батьки й прадіди, за них вони розплачувалися кров’ю і життям!

Дорогі браття і сестри!

Нам з вами випало переживати складні, але разом з тим знаменні і доленосні дні в історії нашого народу й нашої Батьківщини. З Божою допомогою громадяни України згуртовано стали на захист своїх конституційних прав, зокрема, права на чесні й справедливі президентські вибори, демократію. Злі сили, зловживаючи владою, вдаючись до неправди й фальсифікацій, підкупів та насильства намагалися перекрутити волевиявлення народу і надовго закріпити своє панування. Нашими з вами зусиллями ці наміри були розбиті, й ми відстояли не лише нашу свободу, але й незалежність і соборність України. У цьому благословенному пориві ми стояли за Правду, а тому були разом з Богом, бо Господь Сам про Себе сказав, що Він є Істина. Правда Божа осяяла й повела нас, і в тому пориві ми стали іншими. Ми не тільки здобули надію, але й міцнішими стали наша віра та любов до України. Ми стали єдиною нацією і єдиним українським народом.

Довгі роки йшов наш народ бездоріжжям, не бачачи мету, втративши віру в свободу, відвернувшись від Бога. Пам’ятаймо, що через наші роз’єднаність і зневіру чужинці чинили на нашій землі погроми і масові убивства, нищили також наших селян і інтелігенцію, не раз влаштовували голодомори, прагнули знекровити народ, здолати його волю до незалежності. Вершиною цих злочинів став страшний голодомор 1932-1933 рр. На тернистій дорозі українського народу – кров мучеників за віру Христову, руйнація храмів, хула на Бога, бідування наших батьків, кров загиблих поетів і народних героїв. На шляху, який вів до поневолення, ми чуємо тупіт коней завойовників і яничарів, бачимо тіні зрадників, які плазували перед чужими володарями й ідолами.

Сьогодні ласкою Всемогутнього Бога ми здобули право на незалежну Українську державу, право на демократію і свободу, на духовне самовиявлення. Дорожімо цими дарами, вони випали нам, нашим дітям і онукам, але за них боролися наші батьки й прадіди, за них вони розплачувалися кров’ю і життям! Схилімо голови у молитві за них, не зрадьмо пам’яті про них! Шануймо їхні віру в Бога і любов до рідної землі! Простімо їм те, чого вони не зуміли чи не встигли зробити для свободи України.

З волі Божої нам судилося дихати повітрям свободи, визначати долю України. Бог дав нам можливість побачити обличчя зла і лице добра. Ми стали свідками перемоги добра над злом. Перемогла християнська любов, бо там, де любов і правда, там перебуває Бог. У наших храмах постійно лунала молитва за справедливі президентські вибори, за те, щоб Господь послав людям дух розуму і нелицемірну любов до України, простив нам неправди і провини наші. Радіймо з того, що в тій громадянській і християнській єдності на Майдані Незалежності разом зверталися до Бога з молитвою ієрархи і священики Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької Церкви, Римо-Католицької Церкви, протестантських Церков. Серед них були і молилися і священики Української Православної Церкви Московського Патріархату, хоч і всупереч волі своїх ієрархів. Церква голосно засвідчила, що вона була і є з народом. Нас вело почуття пастирської відповідальності перед своєю паствою, перед усіма співвітчизниками. Разом з нами були представники інших світових релігій: мусульманської та іудейської. Велике прагнення українського народу до правди, свободи і демократії об’єднало людей різних віровизнань і національностей. Наші молитви почув Господь, а помаранчевий колір нашої свободи побачили в усіх куточках землі. Весь світ був свідком переродження України. З малознаної країни вона перетворилася на відому всьому світу велику державу. Хіба не з волі Божої благодаттю Святого Духа сталося це велике духовне відродження? Хіба не з волі Божої з приниженої і залежної від могутньої митрополії Україна перетворилася на велику і вільну країну, господарем якої є вільний народ, що прагне гідної для себе долі? Україна обрала демократичний шлях розвитку. Але пам’ятаймо, що демократія і свобода це не вседозволеність. Свобода – це право діяти в межах добра, а демократія – це право діяти в межах закону. В усвідомленні цієї великої зміни звернімося до Господа з подячною молитвою: “Слава Тобі, Боже, Благодійнику наш!” Слава Тобі за те, що Ти дав нам силу прозріти і діяти, за те, що дав нам силу полюбити правду і добро; бо це Ти, Господи, сказав: “Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться” (Мф 5, 6).

Дорогі браття і сестри! Господь судив нам стати на шлях Божої правди, свободи і демократії. Це вимагає від України і від кожного з нас великої відповідальності. Ми не маємо права на вагання й роз’єднаність, на безхарактерність і байдужість. Зі сходу лунають голоси тих, що зазіхають на цілісність наших земель; виношуються плани федералізації чи автономізації України. Ці нездорові сили піклуються не про долю народу, а про свої власні інтереси. Україна й український народ єдині, і мають залишитися єдиними. Гріх роз’єднує, а любов єднає. Ми закликаємо західні і східні регіони України до спільної праці на благо всього українського народу.

Завдяки імперському мисленню так званого “Третього Рима” розділеним залишається українське православ’я. Через церковні чвари чи церковний розбрат ще не чути нашої спільної молитви до Бога. Україна потребує такої спільної молитви. Україні потрібна єдина помісна Українська Православна Церква. Настав сприятливий час для такої єдності. Ми закликаємо всіх ієрархів, духовенство і віруючих України до примирення і християнської любові. Ми ж усі православні, і між собою – браття і сестри. Давайте почнемо діалог про створення єдиної помісної Української Православної Церкви на підставі церковних канонів насамперед, 34-го апостольського правила. Давайте простимо одне одному заподіяні образи, взаємні підозри. Згадаймо при цьому слова Христа Спасителя: “Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших” (Мф 6, 14-15).

У спільній молитві і християнській любові ми маємо стати іншими. Тим ми, православні українці, покажемо приклад усій великій українській громаді і зміцнимо нашу громадську єдність нашою духовною єдністю.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма нами!

Філарет,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

Київ, 7 січня 2005 року

Джерело: „Українське Православ’я”