Звернення до Предстоятелів Помісних Церков

З В Е Р Н Е Н Н Я

Помісного Собору Української Православної

Церкви Київського Патріархату
до Предстоятелів Помісних Православних Церков

Святійші і Блаженнійші владики!

Освячений Помісний Собор, що зібрався 11 липня 2008 року з нагоди ювілею 900-ліття Михайлівського Золотоверхого монастиря м. Києва та 1020-ліття хрещення Київської Руси-України у столиці України, звертається до Вас від імені 14-мільйонної пастви Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Після звершення святим рівноапостольним князем Володимиром хрещення Київської Руси тут була утворена Митрополія Константинопольського Патріархату, у складі якого вона фактично перебувала майже 700 років. Саме з Києва світло християнської віри розповсюдилося по всіх землях Київської держави, в тому числі і там, де на півтора століття пізніше з’явилася Москва.

Як зримі добрі плоди проповіді євангельського вчення в Руси-Україні, після ретельного вивчення, Помісний Собор причислив до лику святих великих подвижників і ревнителів православ’я – благовірного князя Київського Ярослава Мудрого (4 березня н.ст.), благовірного князя Костянтина Острозького (26 лютого н. ст.), святителя Іова Борецького, Митрополита Київського, Галицького і всієї Руси (15 березня н.ст.), та останнього кошового отамана Запорізької Січі праведного Петра Калнишевського (13 листопада н.ст.).

У 1448 р. в Москві єпископи частини Київської Митрополії самостійно поставили Митрополита, чим фактично проголосили автокефалію своєї Церкви Ця автокефалія Константинопольським Патріархатом була визнана лише у 1589 р., тобто через 151 рік. В той же час Київська Митрополія зберегла єдність з Матір’ю-Церквою, хоча пережила важкі випробування у зв’язку з відпадінням у 1596 р. її частини в унію з Римським престолом.

У 1686 р. Московський Патріархат через підкуп, тиск та погрози, з використанням авторитету турецької влади домігся від Константинопольського Патріарха Діонісія надання грамоти, якою нібито визнавалося відокремлення Київської Митрополії від Вселенського Патріарха та підпорядкування її Московському Патріаршому Престолу. Але невдовзі Синод Вселенського Патріархату визнав цю грамоту і дії Патріарха Діонісія незаконними. Таким чином Московський Патріархат підпорядкував собі Київську Митрополію незаконно, з порушенням канонів і через застосування підкупу та тиску мирської влади.

Константинопольський Вселенський Патріарший Престол не визнавав і тепер не визнає канонічності акту підпорядкування Київської Митрополії Московському Патріархатові. Ця позиція, зокрема, зафіксована у Томосі Патріарха Григорія VII Польській Церкві (1924 р.), в листі Патріарха Димитрія до Патріарха Московського Алексія ІІ (1991 р.) та у офіційних заявах представників Вселенського Патріархату.

Приєднуючи до себе Київську Митрополію Московський Патріарх гарантував їй збереження всіх прав найширшої автономії, якими вона користувалася в складі Вселенського Патріархату. Але невдовзі всі ці права були порушені, а Митрополія буда зведена до стану рядової єпархії Російської Церкви.

Зважаючи на всі ці факти ми констатуємо, що Московський Патріархат ні історично, ні канонічно ніколи не був і зараз не є Матір’ю-Церквою для Київської Церкви. Матір’ю-Церквою для Української Церкви був і залишається Вселенський Константинопольський Патріархат.

Вперше питання автокефалії Української Церкви, тобто повної канонічної незалежності при збереженні єдності у вірі і християнській любові та богослужінні, виникло у 1918 р. на місцевому Соборі. З того часу Московський Патріархат так і не зміг знайти адекватної і церковної відповіді на бажання української пастви мати адміністративно незалежну Церкву. Бажаючи зберегти незаконно отриману владу над нашою Церквою, Московський Патріархат протягом всіх цих років вдавався виключно до заборон і анафематствувань щодо ієрархів і священиків, які законно прагнули автокефалії.

У 1991 р. Україна стала незалежною державою, і Помісний Собор Української Православної Церкви, який проходив у Києво-Печерській Лаврі 1-3 листопада 1991 р., прийняв рішення про доцільність та необхідність нового, автокефального статусу для УПЦ. Під рішеннями цього Собору стоять підписи всіх тогочасних архієреїв, представників від монастирів, духовенства і мирян УПЦ. Але Московський Патріархат за сприяння спецслужб організував в Українській Церкві переворот, підбуривши частину Церкви та поставлених у радянський час архієреїв проти її Предстоятеля. В Московському Патріархаті вважали і вважають досі, що питання автокефалії – лише приватна ініціатива окремих ієрархів та політиків, а не бажання віруючого народу. Тому там вважали, що достатньо усунути від влади прихильних до автокефалії ієрархів – і проблема зникне сама собою.

На адресу Предстоятеля Української Православної Церкви були висунуті обвинувачення, засновані на наклепах. Без оголошення формального судочинства від митрополита Філарета на Архієрейському Соборі РПЦ в Москві в квітні 1992 р. вимагали подати у відставку, що є прямим порушенням 17 правила Антіохійського Собору, 9 правила ІІІ Вселенського Собору та 3 правила святителя Кирила Олександрійського.

З тієї причини, що відставка з посади Предстоятеля УПЦ суперечила Статуту про управління Церквою, вищезазначеним канонам і не принесла б миру для Церкви, митрополит Філарет відмовився подавати таку заяву. Саме у зв’язку з тим, що Предстоятель УПЦ відмовився виконувати незаконні і неканонічні вимоги, Московським Патріархатом, без проведення справжнього судочинства, без запрошення на розгляд його справи і за його відсутності, було оголошено про «позбавлення» митрополита Філарета архієрейського сану. Хоча цей ієрарх ніколи не проповідував і не проповідує жодного єретичного вчення, а навпаки – відстоює Православ’я, згодом Московський Патріархат також незаконно наклав на нього «анафему».

Понад 15 років Московський Патріархат не тільки сам не може конструктивно, в дусі любові та на користь Православ’ю вирішити проблеми, пов’язані з ситуацією в Українській Церкві, але і розповсюджує неправду про нашу Церкву, дезінформує Вас і Вселенське Православ’я про справжні обставити розділення Церкви в Україні.

Все це дає нам повне право засвідчити, що Московський Патріархат не має бажання знайти позитивне розв’язання проблеми розділення Української Церкви і не здатний до цього. Прагнучи бути «Третім Римом» Московський Патріархат перетворюється на другий Ватикан. Фактично нинішня структура Московського Патріархату, який складається з невідомих канонічному праву утворень під назвою «самокеровані Церкви», більше нагадує структуру Католицької Церкви, у складі якої існують «самокеровані патріархати». В силу імперської традиції, натхнений теорією, що «Москва є Третій Рим», Московський Патріархат діє не на благо Православ’я. Його головна мета – збереження незаконно здобутої влади над Православною Українською Церквою, бо вона за кількістю парафій та віруючих складає приблизно половину від загального складу РПЦ.

Святійші і Блаженнійші владики!
Від імені Помісного Собору, який повноцінно представляє Українську Православну Церкву Київського Патріархату, звертаємося до Вас з сердечним проханням – побачити ситуацію в Українській Церкві не через викривлене в Москві дзеркало, а власними очима. Нинішнє керівництво Московської патріархії не здатне принести мир і єдність Церкві в Україні і не бажає цього. Задля збереження адміністративної влади це керівництво пішло на розділення Української Церкви, а зараз, як Вам відомо, не зупиняється навіть перед погрозами порушити єдність всього Вселенського Православ’я.

Всесвітня гегемонія Московського Патріархату, подібна до ватиканської, – ось та мета, якої добиваються ці ієрархи, порушуючи історичний і канонічний порядок, згідно до якого першість належить Вселенському Патріарху, Архієпископу Константинополя – Нового Риму. Вважаємо, що розв’язання проблеми Української Церкви, визнання її Помісною і Автокефальною істотно зменшить можливості Московського Патріархату заявляти свої претензії на першість у Вселенському Православ’ї та провокувати з цього приводу конфлікти.

Представники Московського Патріархату тривалий час свідомо дезінформують Вас щодо справжнього стану речей в Українській Церкві.

Наша Церква має канонічну і законну ієрархію. Через митрополита Філарета та єпископа Якова Почаївського, а також єпископа Андрія Львівського, які були рукоположені канонічними архієреями з апостольським преємством, наша Церква має безсумнівне апостольське преємство хіротоній.

Київський Патріархат – повноцінно існуюча Помісна Православна Церква, яка сповідує непошкоджену православну віру, визнає її догмати, живе за її канонами. Наша Церква звершує богослужіння за тим самим православним обрядом, що й інші Помісні Церкви, використовуючи як національну українську мову, так і древню церковнослов’янську мову. Ніхто не може звинуватити нашу Церкву в порушенні ні православних догматів, ні християнської моралі.

Наша Церква не є вузько-націоналістичною організацією, бо вона звершує своє служіння для православних християн всіх національностей. Як громадяни України, ми займаємо патріотичну позицію, виявляючи свою любов і підтримку незалежності нашої держави, сприяємо її зміцненню та утвердженню її суверенітету. Впевнені, що таку саму патріотичну позицію займають і Ваші Церкви по відношенню до тих держав, в яких вони несуть своє служіння.

Наша Церква була утворена не політиками і не державою, а внаслідок рішень Соборів Церкви, зокрема – Собору УПЦ 1-3 листопада 1991 р. За час незалежності України змінилося три Президенти і три покоління політиків, які мають різні політичні погляди, були періоди і підтримки, і утисків щодо нашої Церкви, але вона весь цей час зростає і міцніє, бо спирається не на мінливу політичну підтримку, а на підтримку віруючого українського народу.

На сьогодні єпископат УПЦ Київського Патріархату налічує близько 40 архієреїв, в Україні діють близько 4500 парафій, об’єднаних у 29 єпархій у всіх областях нашої держави, а також більше 50 монастирів та 3200 священиків.. Плідно функціонують Київська і Львівська православні богословські академії, семінарії у Луцьку та Рівному, Богословський інститут в Івано-Франківську, Теологічне відділення Філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету. За соціологічними опитуваннями в Україні Київський Патріархат користується підтримкою понад 14 мільйонів чоловік православного населення України (для порівняння – Московський Патріархат в Україні підтримують близько 9,5 мільйонів чоловік).

Наша Церква не тільки вважає і сповідує себе частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, але і всіляко намагається, в міру можливого, досягти євхаристійного і визнання автокефалії з боку Матері-Церкви Константинопольської та інших Помісних Церков. Задля відновлення єдності Православ’я в Україні ми неодноразово виступали з ініціативою проведення діалогу з УПЦ Московського Патріархату та робили і готові надалі робити кроки назустріч один одному. Ми готові до конструктивного діалогу з нашими православними українськими братами.

Спираючись на всі ці факти ми констатуємо, що наша Церква – не розкольницька, безблагодатна і неправославна інституція, якою її хочуть показати представники Московського Патріархату, а повноцінна Помісна Православна Церква, яка з причини штучної ізоляції зі сторони Російської Церкви тимчасово не має визнання свого статусу.

Помісний Собор звертається до Матері-Церкви Константинопольської – Вселенського Патріархату з проханням і надалі дієво сприяти налагодженню діалогу між православними юрисдикціями в Україні з метою утворення єдиної Помісної Православної Української Церкви. Ми просимо Матір-Церкву об’єктивно вивчати ситуацію в Україні та інформувати про неї інші Помісні Церкви. Ми звертаємося до Вас, Святійші і Блаженнійші Предстоятелі Церков, самостійно, а не під впливом московської дезінформації, вивчати і оцінювати ситуацію в Українській Церкві. Ми просимо Вас підтримувати Константинопольський Вселенський Патріархат у його бажанні припинити розділення Православної Церкви в Україні, навіть якщо проти цього і виступатимуть представники Московського Патріархату. Ми звертаємося до Вас з проханням визнати автокефалію Української Православної Церкви, яка має для свого повноцінного автокефального існування всі канонічні, історичні та пастирські підстави. Ми просимо ці наші звернення і прохання розглянути на запланованій у жовтні цього року зустрічі Предстоятелів Православних Помісних Церков, прийняти нашу Церкву в євхаристійне єднання і визнати її автокефалію. Тисячі пастирів і мільйоні православних віруючих в Україні чекають від Вас цього!

З любов’ю у Христі
Від імені Помісного Собору,
ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України

Джерело: Прес-центр Київської Патріархії.