Звернення Українського Екзархату з приводу подій в Західній Україні (1989)

Пiдносячи подяку Господевi за новi можливості, якi відкриваються в життi нашої Святої Церкви у зв’язку з перебудовою, гласнiстю та демократизацiєю усiх сторiн життя й дiяльностi нашого суспільства, ми, архiпастирi вашi, сповненi бажання зробити вагомий внесок у розвиток усіх форм парафіяльного життя Українського Екзархату.

ЗВЕРНЕННЯ
архiєреїв Українського Екзархату
до духовенства, чернецтва i всiх вiруючих
Українського Екзархату

15 листопада 1989 року

Улюбленi браття і сестри!

Нехай буде з вами благодать,
милiсть, мир від Бога Отця
i від Господа Iсуса Христа,
Сина Отчого, в iстинi
і любовi (2 Ін., 1, 3)

Зiбравшись бiля великих святинь стародавнього Києва, ми сердечно вiтаємо вас цими апостольськими словами і прикликаємо на вас Боже благословення!

Пiдносячи подяку Господевi за новi можливості, якi відкриваються в життi нашої Святої Церкви у зв’язку з перебудовою, гласнiстю та демократизацiєю усiх сторiн життя й дiяльностi нашого суспільства, ми, архiпастирi вашi, сповненi бажання зробити вагомий внесок у розвиток усіх форм парафіяльного життя Українського Екзархату. Ми вважаємо своєчасним закликати духовенство Українського Екзархату мати особливе пiклування про духовно-моральний стан довiреної нам пастви. Оберiгаючи, як зiницю ока, еднiсть вiруючих, доцiльно почати пiдготовку гiдних мирян чоловікiв i жiнок, для катехiзаторської. роботи в парафiях.

Настоятелі парафiй покликанi бути активними проповiдниками слова Божого і вправними органiзаторами парафiяльного життя, необхiдного для змiцнення сiм’ї та духовно-морального оновлення особи. Молитовний подвиг самопожертвування пастиря, його мужнiсть, полум’яна ревнiсть і непохитна вiрнiсть присязi є основними в наш вiдповiдальний час. Саме цi фактори здатнi зараз благотворно вплинути на внутрiпарафiяльну дисциплiну та моральний рiвень парафiян.

Що ж до єпархiальних центрiв, то ми, вашi пастирi, будемо робити все можливе, щоб швидше задовольнити духовнi потреби вiруючого народу, своєчасно постачаючи паствi церковну лiтературу, предмети церковного вжитку — iкони, посуд, усiма засобами сприяючи розвиткові нацiональної культури, спiвацько-музичного спадку, благочестивих звичаїв і традицiй українського народу. Усi цi новi можливості детально викладенi в постановi Архiєрейського Собору нашої Святої Церкви, присвяченого святкуванню 400-лiття встановлення Патрiаршества.

Однак, при всьому позитивному розвитковi нашої Святої Церкви, ми маємо сьогоднi й цiлий ряд складних проблем, якi нинi вже стрясають і вражають деякi єпархiї, вносячи роздiл, ворожнечу i розлад у мирне життя парафiй. Усiм нам відомо, що за останнiй час православна свiдомiсть затьмарена розвитком сумних подiй у захiдних областях Українського Екзархату.

29 жовтня 1989 р., у недiлю, католики схiдного обряду (унiати), застосувавши насильство захопили Преображенську церкву в м. Львовi, яка належить Українському православному Екзархатовi. Цими незаконними дiями було насильно перервано православну Лiтургiю. Греко-католики, озброєнi металевими предметами, встановили цiлодобове чергування в захопленому храмi. У настоятеля церкви протоiєрея Андрiя Горака вимагали здати ключi вiд його церкви, погрожуючи застосуванням фiзичної сили. Другий священик отець Йосиф Стегнiй, з яким стався iнфаркт пiд час захоплення унiатами храму, не був допущений ними до причащання Святих Дарiв. Замки на дверях були по-варварськи зламанi й замiненi iншими.

Греко-католики знущалися з православних вiруючих, силомiць виганяючи їх з храму. Вони втратили всяке благоговiння i повагу до храму, глумлячися з православних святинь. Вважаємо, що цей акт насильства може призвести до вiдкритої ворожнечi i кровопролиття на релiгiйному грунтi. І в деяких iнших населених пунктах Львiвської єпархї католики схiдного обряду, дiючи таким самим протизаконним насильницьким чином, захопили деякi православнi храми. У вiдповiдь на вимоги православних парафiян дотримуватися державних законiв, органи влади порушили судову справу проти насильникiв.

Водночас ми не можемо обiйти мовчанням iнший сумний факт, пов’язаний з порушенням церковної єдностi. Преосвященний Iоанн (Боднарчук), колишнiй єпископ Житомирський, перебуваючи за штатом через хворобу, всупереч церковному канону, що „єпископ, який залишив єпархiю через хворобу, не може нi висвячувати, нi займати церкви i самовладно священнодiяти без дозволу мiсцевого єпископа” (Сардикiйський собор, правило 17), — 22 жовтня 1989 р. самовiльно вiдправив Божественну лiтургiю в храмi свв. апостолiв Петра i Павла Львівської єпархiї, висвятив диякона й учинив розкол, назвавши це „Українською автокефальною апостольською православною Церквою греко-українського обряду”, а себе — її „першоiєрархом”; а 1 листопада 1989 р. вiн телеграмою повiдомив у Московську Патрiархiю „...про свiй вихiд зi складу iєрархiї Руської Православної Церкви”.

Цим тяжким грiхом i духовним падiнням єпископ Iоанн через самочинне „зборище” i заяву про свiй вiдхiд од Матерi-Церкви учинив розкол, „iнший олтар пiднiсши” (Апостольське правило 31). Цим вiн зашкодив не тiльки своїй душi, а й вiдторгає од Церкви i веде за собою деяких нестiйких клiрикiв i мирян. Такий грiх, якщо вiн лишається нерозкаянним, за вченням святих отцiв Церкви, не змивається навiть мученицькою кров’ю.

14 листопада 1989 р. Священний Синод у розширеному складi, пiд головуванням Святiшого Патрiарха Пимена, позбавив єпископа Iоанна священного сану i чернецтва, пiсля чого його слiд iменувати Василем Миколайовичем Боднарчуком. Усi священнодiйства, якi можуть вiдправлятися ним пiсля цiеї постанови, вважаються недiйсними, хiротонї — безблагодатними, церковнi розпорядження — незаконними.

Тi священнослужителi, якi матимуть церковне спiлкування з ним, забороняються в священнослужiннi до часу повного розкаяння, а вiдправленi ними священнодiї й таїнства вважаються безблагодатними i неспасенними.

Також сумна доля чекає духовенство, яке збочило в унiатство. Тяжким церковним злочином перед Богом є роздирання хiтону Христового i внесення смути й розколу в свiдомiсть вiруючих.

Про таких людей Господь наш Iсус Христос в Євангелiї вiд Матфея сказав: „Нехай вiн буде тобi, як язичник i митар” (18, 17).

У цей вiдповiдальний перiод ми, єпископи Українського Екзархату, виявляючи турботу про єднiсть Церкви i спасiння дорученої нам Богом пастви, закликаємо духовенство 6000 парафiй Православної Церкви на Українi вiдправляти у недiлю i святковi днi, пiсля Божественної лiтургiї, ревнi молебнi спiви за православних християн, якi постраждали вiд насилля унiатiв у м. Львовi, та про напоумлення тих, що збочили в розкол, i про повернення їх у лоно Матерi-Церкви. Водночас ми просимо ченцiв i черниць нащих українських монастирiв пiд час цiлодобового читання Псалтиря молитися за стражденних і заблудлих православних християн м. Львова i за повне умиротворення ворогуючих. Ми також просимо нашу українську паству вчинити одноденний пiст 23 листопада 1989 р. з приводу скорботи, що трапилася у м. Львовi.

Минуле й теперiшнє Церкви вчить нас, що хоч як би змiнювалися зовнiшнi умови її буття, суть Церкви лишається незмiнною. Будучи чужою для грiха через причетнiсть до Божественної природи через Ісуса Христа, свого Главу, Церква виконує своє служiння у свiтi людської недосконалості та грiховностi. Вона iснує в тому свiтi, який прикликана очищати, освячувати i перетворювати за подобою Христа Спасителя. Наша Церква була і лишається багатонацiональною. Тому для не є природним виховання своїх чад у дусi приязнi до всiх нацiй і послiдовникiв інших вiросповiдань та релiгiй.

Ми закликаємо духовенство i православних вiруючих бути бiльш активними в парафiяльному життi, берегти православну вiру, бути терплячими у спокусах, прагнути до миру та взаєморозумiння i згiдно з ученням ап. Павла носити тяготи один одного, щоб виконати закон Христовий.

Напучуємо всіх вас, улюбленi, апостольськими закликом: „У старанностi не ослаблюйтеся, духом полум’янiйте, Господу служiть, втiшайтеся надiєю, в скорботi будьте терплячими, в молитвi постiйними” i Бог миру i любові нехай буде з усiма вами.

Митрополит Київський i Галицький, Патрiарший Екзарх усiєї України ФІЛАРЕТ
Митрополит Одеський i Херсонський СЕРГIЙ
Митрополит Харкiвський i Богодухівський НИКОДИМ
Митрополит Сімферопольський і Кримський ЛЕОНТІЙ
Митрополит Вiнницький i Брацлавський АГАФАНГЕЛ
Архiєпископ Чернігiвський i Ніжинський АНТОНІЙ
Архiєпископ Iвано-Франкiвський i Коломийський МАКАРІЙ
Архiєпископ Волинський i Ровенський ВАРЛААМ
Архiєпископ Львiвський i Дрогобицький IРИНЕЙ
Архiєпископ Тернопiльський i Кременецький ЛАЗАР
Архiєпископ Житомирський i Овруцький ІОВ
Єпископ Пол тавський i Кременчуцький САВВА
Єпископ Сумськай i Охтирський НИКАНОР
Єпископ Чернiвецький i Буковинський АНТОНІЙ
Єпископ Слов’янський IОАННИКIЙ
Єпископ Переяслав-Хмельницький IОНАФАН
Єпископ Мукачiвський i Ужгородський ЄВФИМIЙ
Єпископ Кіровоградський і Миколаївський ВАСИЛІЙ

Джерело: „Православний вісник”, 1990, №2, лютий. — С. 7-9.