18-20 лютого 2014 року – це болісні дні і ночі, які змінили нашу історію і міняють нас сьогодні. Хто це все бачив, хто був у ці дні на Майдані, той ніколи не забуде. Мирний похід зранку по Інститутській до Верховної Ради закінчився десятками вбитих, сотнями покалічених, заарештованих і наступом ввечері - спробою зачистити Майдан силою. 

Мені випало бути у цей день, 18 лютого, в Києві, на Майдані. В 7 годині вечора зі сцени я читав звернення від Блаженнішого Святослава, щоб влада схаменулася, щоб запанував мир, щоб була відновлена справедливість, щоб голос людей був почутий. Перед виступом разом з православним богословом Костянтином Сіговим і отцем Михайлом Димидом, який тижнями був на Майдані, ми помолилися в шатрі-каплиці, не знаючи, що через пів години він згорить. Зі сцени я бачив як горить намет-каплиця, у якій ми щойно молилися. Майдан огорнуло полум’я і дим, щосекунди було чутно вибухи гранат, спалахували феєрверки. На сцені було багато священиків, які вже цього дня прощалися навічно не з одним майданівцем.

Вечір 18 лютого провів у відділеннi офтальмології, де відвідував хлопців, які втратили очі. Вразило те, що їм навіть не встигли вийняти з тіла кулі, але вони вже були готові йти далі, віддати все.

20 лютого увійде в нашу історію як день неприхованої жорстокості і світлої жертви. Зло оголилося. При денному світлі, коли працювали камери світових медіа, злочинний режим вів прицільний вогонь на ураження по майданівцях, які для захисту мали лише дерев’яні щити та велосипедні і лижні шоломи. Кілька годин немислимо жорстокої розправи над беззбройними та беззахисними людьми.

Далі сталося диво. Чиста жертва Небесної Сотні налякала злочинців. Невинно пролита кров стала остаточним аргументом, щоб режим, який підняв зброю проти беззбройних людей, перестав існувати.

Рік пройшов швидко. У цих днях ми всі схиляємо голови перед тими, які принесли великі жертви і поновлюємо свою настанову бути з ними сьогодні, і завтра, і в майбутньому. Сьогодні ми відновлюємо пам'ять про тих, хто віддав око, руку, здоров’я, життя. Вони сьогодні нас потребують, бо їхня жертва і наша солідарність є запорукою того, що Майдан, його уроки, його слава і сила будуть тривати. Згадуймо! Пам'ятаймо! Стіймо поруч! Бо ми гідні цього. Цю гідність нам дав Господь.