350-річчя «Синопсиса Київського». Хто і чому конструював у лаврі «русский мир»?
Дмитро Шурхало
Повна назва: «Синопсис, або Коротке зібрання з різних літописців про початок славенороссійського народу і першопочаткових князів богоспасаємого града Києва, про житіє святого благовірного великого князя київського і всія Руси першого самодержавця Владимира, і про спадкоємців благочестивої держави його російської аж до пресвітлого і благочесного государя нашого царя і великого князя Олексія Михайловича».
У праці містилися основні тези того, що зараз називається концепцією «русского мира»: «єдиний народ» і спадкоємність влади від київських князів до московських царів. Не дивно, що останнім ця праця дуже сподобалася і стала офіційною версією російської історії. Скажімо, відомий російський вчений Михайло Ломоносов (1711–1765) починав історію вчити по «Синопсису». Загалом, до середини ХІХ століття «Синопсис» видали приблизно 30 разів і невідомо скільки разів переписали від руки.
Навіть коли ближче до середини ХІХ століття «Синопсис» застарів, все одно, зазначають дослідники, його концепція і схема залишилися актуальними для російської історії та пропаганди.
Ось таку книжку, яка стала вагомим підмурівком концепції «русского мира», видали в Києві 350 років тому! Більше про те, хто і чому це зробив, «Історична Свобода» говорила з істориком, співробітницею історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра» Іриною Жиленко, яка впорядкувала адаптоване наукове видання «Синопсису».
– На вашу думку, не буде перебільшенням сказати, що києво-печерські ченці зачали «русский мир» цією своєю працею?
– Ні, вони його не придумали. Коли вінчався на царство Іван Грозний (1547 рік – ред.), то основні засади «русского мира» вже були.
Але хто його придумав? Новгородський архієпископ Макарій! Тобто московіти щось у Новгорода запозичили, щось у нас вкрали. У них немає нічого свого, починаючи від герба.
Хочу відразу поправити: не «росІйську», а «рОсійську». Справа в тому, що до того, як вони вкрали у нас цю назву, на першому складі був наголос. Це грецький термін, вони так нас називали. До московітів це взагалі не має ніякого стосунку.
– Тепер має.
– Тепер має, і наголос перемістився. Тому, якщо говоримо «рОсійський» – це український. А якщо «росІйський» – то це зрозуміло.
– Хто і, головне, навіщо цей «Синопсис» написав?
– Почнемо з того, що у нас складно з його дослідженнями завжди було. Тому що пізніші видання ХІХ століття майже повністю російською мовою. Там практично знівелювалося вже все.
Безпосередньо в київській редакції «Синопсис» видавався в 1674 році, потім в 1678 і 1680 роках. У виданні 1674 року добре видно, що всі московські речі там навіть хронологічно неправильно вставлені. Там є три розділи про назву Москви, про Мосоха як предка московитів.
– Що за Мосох?
– Це онук Ноя в Біблії.
– Від нього пішли московіти?
– Була така ідея в «Синопсисі». Взагалі, від нього виводили скіфів.
І там є ще одна-єдина вставка про Олексія Михайловича – чомусь у розповіді про татаро-монгольське нашестя. Мовляв, ось так було погано, а натомість тут тепер Олексій Михайлович.
Справа в тому, що Олексій Михайлович був освічений цар. Якби не це, то, скоріш за все, ми були б окремо. Хоча тоді з Польщею разом жити далі не можна було. А так вони сподівалися, що ніби як одна віра…
– Все-таки, хто і навіщо це написав?
– Вважаю, що його основа лежить не в 1670-х, а в 1650-х роках. Не наполягаю, але підозрюю, що головним автором був Йосиф Тризна (архімандрит Києво-Печерський в 1647–1655 роках – ред.). Це ідейний спадкоємець митрополита Петра Могили, людина з дуже високим рівнем освіти. Серед іншого, йому належить так званий «Патерик Йосифа Тризни». Він ніколи не публікувався. Оригінал десь згорів, а зберігся лише один екземпляр. Це дуже крута літописна збірка, яку, сподіваюся, теж коли-небудь видам.
Серед інших причетних до виходу «Синопсиса» – Інокентій Ґізель (архімандрит Києво-Печерський в 1656–1683 роках – ред.). Але це тільки так: подивилися, що передмову писав, то, мабуть, все сам написав.
– Яку мету переслідував автор чи група авторів, коли писали «Синопсис»? Судячи з самого тексту і ваших приміток, вони якби мали на меті, щоб їх почули у Москві, щоб їх почув цар.
– Коли виходило, то безперечно. Ґізель практично дружив з царем Олексієм Михайловичем. Вони часто переписувалися. Там велика кількість листів.
– Синопсис мав адресата. Адресат у Москві. Для чого вони йому це все писали?
– У Лаврі весь час щось писали. Для Ґізеля, який взагалі німець був за походженням, не так важило, хто адміністративно керуватиме Україною. Для нього були важливі релігійні питання. І в цьому плані він на царя дивився зі сподіванням.
– Чому вони обґрунтовували претензії московського царя на Київ? Для чого їм це було?
– Для того, щоб він сюди прийшов і вигнав звідси поляків.
– Але ж на той час у Києві стояв російський гарнізон.
– Так, але відомо було також, що тоді на мирних переговорах половина України залишилася полякам. По Дніпру ділили. Скажімо так: тоді роль головних упирів грали поляки.
Тому взяли текст, скоріш за все, написаний раніше Йосипом Тризною, вписали в нього десь два розділи і одну приписку, зокрема щодо походження московитів від Мосоха. Відповідно до тодішніх уявлень, нащадками Мосоха були скіфи, а відтак українці та інші слов’яни. Але треба також сказати, що в оригінальному «Синопсисі» дуже чітко поділені Русь і Москва.
– А в подальших виданнях це відредагували?
– Вже в російськомовних. Не скажу, чи у всіх, бо їх же було багато варіантів. Зокрема, це санкт-петербурзьке видання, яке в основному для навчальних закладів призначалося.
– Отже, то на момент першого видання «Синопсису», 350 років тому, статус Києва був непевний – дістанеться Речі Посполитій чи залишиться Московському царству? Переговори якраз відбувалися, і містом могли поступитися.
– Могли.
– І ось ця «києво-печерська компанія» послала сигнал у Москву: не здавайте Київ – це ваше!
– Взагалі-то, вони чимось таким постійно займалися, в ХVІ і в ХVІІ століттях моталися до царя, в якого було багато грошей і всього іншого. Той же митрополит Могила у царя грошей просив. Він свій статок потратив на відбудову церков, а тут знайшов мощі князя Володимира і послав часточку до Москви. Там їх прийняли, але грошей не дали.
– Все-таки Петро Могила був лояльний підданий короля Речі Посполитої й не просився у московське підданство.
– Авжеж, ніколи не просився!
– А тут прямий сигнал: ми – ваші, а ви – наші!
– Дуже змінилася ситуація за цей час. Ще митрополит Сильвестр Косів був проти всієї цієї «переяславської авантюри». А потім настала Руїна – страшний період! Тим більше, Ґізель був німцем, походив із протестантської родини…
– До речі, чому він став православним? Ніби не аж так багато німецьких протестантів тоді таке робили. А він не просто перейшов у православ’я, а ще й зробив у церковній ієрархії неабияку кар’єру.
– Тоді переходили, було багато вихрестів з юдеїв. За часів Петра Могили записаний випадок, як лікар-протестант побачив, як витікає миро з голів мироточивих, і після цього перейшов у православ’я.
– Повертаючись до Ґізеля, що це за людина?
– Дуже духовна, талановита і освічена людина. Цар Олексій Михайлович був перебірливий. Думаю, що інакше вони так довго і багато років не спілкувалися би.
– А про що вони спілкувалися? На які теми?
– Обговорювали різні духовні проблеми. Там дійсно були складнощі, тому що Москва, провівши церковну реформу, мала клопіт зі старообрядцями. Ґізель часто щось просив. Є й анекдотичні приклади: пожертвуй, цар-батюшка, нам пищалей і гармат, тому що монахів «учить нічим». Життя таким було.
– Тобто «учить нічим»?
– Щоб навчити їх оборонятися.
– Так тоді ж у Києві був великий московський гарнізон!
– Але ж він сидів не в Лаврі, а на Старокиївській горі. А тут треба оборонятися від різних нападів, зокрема й раптових. Був випадок, коли наверху стояли німці-найманці, а внизу козаки на березі. І козаки не придумали нічого кращого, як почати стріляти через Лавру у цих німців.
Під час Руїни було дуже тяжко. І таке тривало не один рік і не два, а десятиліттями!
– То «Синопсис Київський» – це побічний продукт Руїни?
– У тому вигляді, в якому він вийшов у 1674 році, то так, це продукт Руїни. Це був дуже тяжкий час.
– Припускаю, що Ґізель, маючи досвід листування з царем, розумів, що написане таке, як написано в «Синопсисиі», московському монархові має сподобатися.
– Думаю, що він претендував на те, щоб навчати. В принципі, він царя і навчав якихось духовних моментів. І на початку ХVІІІ століття єпископи з України, Московію навчали.
– Справді, при Петрі І московською церквою «рулили» Стефан Яворський і Феофан Прокопович. Обидва походили з України!
– Десь до середини ХVІІІ століття нараховують 70 єпископів з України. Це означає, що там впродовж десятиліть були майже тільки українці.
– На межі XVII–XVIII століть існувало ніби дві паралельні історичні школи. Те, що писали по лінії чернецтва, то вони місточок прокладали від київських князів до московських царів. А була, так би мовити, козацька історична школа, козацькі літописи. І там взагалі цей князівський період двома-трьома рядками обходили і взагалі вигадали, що козаки від хозар походили. Це навіть у Конституцію Пилипа Орлика потрапило, що козаки від хозар, які з київських князів данину брали.
– Ну, так: козаки – «козари».
– Як так могло скластися, що два різні погляди на минуле склалися – церковний і козацький?
– Ні, їх не треба порівнювати.
– Чому?
– Козацькі літописи дуже цікаві й вагомі, але це хроніки. Людина пише в основному про те, що вона сама бачила або документи мала, абощо...
– Все-таки вони робили екскурси в давню історію.
– Невеличкі.
А такі речі, як «Синопсис» – це все-таки хай досить примітивна, але аналітика. «Синопсис» у цьому плані достатньо унікальний. Туди, особливо у видання 1680 року, увійшла купа київських легенд фантастичного характеру. Тому він був дуже сильно цитований. Щоправда, дослідники люблять цитувати доступніші видання початку ХІХ століття.
Ґізель контролював видання 1674 року, а далі ми напевно не знаємо. Там ще був такий Іван Армашенко. У виданні 1680 року наприкінці його вірш. Про цю людину практично нічого невідомо, крім того, що він їздив до Москви, згаданий у складі делегації. От він дійсно був, як вважають, промосковським.
– А Ґізель не був промосковський?
– А Ґізель, як я вже казала, збирався «просвіщати».
І таких людей було багато. Той же Прокопович теж вважав, що зроблять Синод і будуть просвіщати.
– То вони просто скасували патріаршество і церкву напряму царю підпорядкували!
– Було декілька таких осіб на патріаршестві, які Україну діставали страшенно. Тому, можливо, і з’явилася ця ідея, що держава мусить їх контролювати.
– Чим, на вашу думку, цікавий «Синопсис» зараз, через 350 років?
– Це джерело київських легенд у першу чергу.
