425-річчя Берестейської унії: погляд із ХХІ століття

04 жовтня, 13:25
Інтерв’ю з директором Інституту історії Церкви і проректором із зовнішніх зв’язків Українського Католицького Університету у Львові д-ром Олегом Турієм.

Джерело: Радіо Ватикан

Костянтин Чавага

«Ювілейні святкування стануть нагодою до роздумів. Насамперед, Українська Греко-Католицька Церква запитає себе про те, яке значення має для неї повна єдність з Апостольським Престолом, а також і про те, що ця єдність означатиме для неї в майбутньому. Вона з покірною вдячністю прославлятиме Бога за свою героїчну вірність Петровому Наступникові і, просвічена Святим Духом, зрозуміє, що саме ця вірність вимагає сьогодні від неї ревної праці для єдності усіх Церков. За цю вірність в минулому вона заплатила стражданнями і мучеництвом, але все це є жертвою, принесеною Богові, щоб виблагати в Нього бажану єдність»,

– писав чверть століття тому святий Папа Іван Павло ІІ в Апостольському листі з нагоди 400-річчя Берестейської унії, що побачив світ 12 листопада 1995 р., за рік до ювілейних святкувань.

Ці слова Папи Войтили залишаються актуальними й досі, коли у жовтні цього року виповнюється вже 425 років відтоді, як на церковному соборі, який відбувався у Бересті над Західним Бугом, більша частина ієрархів Київської митрополії проголосила відновлення сопричастя з Римським Апостольським Престолом. Думками про це ділиться д-р Олег Турій, директор Інституту історії Церкви і проректор із зовнішніх зв’язків Українського Католицького Університету у Львові.

Як Ви оцінюєте цей акт з погляду церковного історика?

Якщо ми говоримо про ювілеї, завжди є питання, що ми відзначаємо: чи ми хочемо вшанувати минуле, чи ми хочемо використати цю нагоду для того щоби зрозуміти щось в нашій сучасній ситуації, чи може малювати якісь перспективи на майбутнє? І дивлячись з такої перспективи, я би сказав, що відзначення річниці Берестейської Унії в сучасній Україні, насамперед, символізує, що Церква, яка інституційно розвинулась з цієї Унії, сьогодні є вагомими чинником не лише релігійного, але суспільного, політичного, я би навіть сказав, глобального життя в міжнародному контексті. Та Церква, яка була переслідувана і в царській Росії і радянською атеїстичною владою, зуміла вистояти в підпіллі і тепер значною мірою є Церквою, яка задає певні тренди в українському суспільстві, яка розставляє певні акценти, шо є орієнтирами для багатьох людей. Тому мені здається, що дуже важливо бачити не лише сам історичний факт цієї Унії, яка розкрила ці горизонти, яка дозволила Київській Метрополії увійти в ширший глобальний контекст через зв’язок із Римською Апостольською Столицею. Тоді як наші недруги хотіли нас замкнути в якомусь гетто, обмежити у своїх можливостях, Берестейська Унія була цим кроком, який розкривав горизонти.

Те, що вона не відразу, так би мовити, спрацювала і не всі її підтримали, як у час її укладення, так і пізніше – це також залишається фактом і засвідчує, що були набагато складніші обставини і не все залежало від волі тих, які хотіли єдності, а, напевно, були і ті обставини, які перешкоджали укладенню такої єдності, яка би шанувала гідність східної традиції, яка би дозволяла на її рівноправне існування поряд із іншими традиціями. Так що багато тих питань, на які старались відповісти єпископи, ініціюючи Берестейську Унію, вони і до сьогоднішнього дня залишаються, я би не сказав відкритими, але вони залишається такими, які потребують уже сучасних відповідей. І мені здається, що сьогодні для греко-католицької Церкви важливим є усвідомити цю свою місію – представляти вселенскість у східному християнському світі, з іншого боку – бути адвокатом, бути представником, речником цієї східної традиції в рамках Католицької Церкви. І я думаю, що в цьому контексті відзначення ювілею Берестейської Унії повинно засвідчити цю важливу роль унійної греко-католицької Церкви у сучасному як релігійному, так і в ширшому світі.

Якими заходами відзначатиме 425-ліття Берестейської Унії Українська Греко-Католицька Церквіа і зокрема Український Католицький Університет?

Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви в цьому році особливо акцентував відзначення двох подій, які є дуже різними, полярними, я би навіть сказав, але які якоюсь мірою пов’язані з цією темою ідентичністі Церкви. Якщо говорити календарними мірками, то це була річниця т.зв. псевдособору, на якому радянська влада хотіла знищити Церкву. Це було в березні місяці і тепер на початку жовтня буде 425-та річниця Берестейської Унії. І якраз обидві ці події було вирішено відзначати в певному поєднанні, показуючи, так би мовити, тяглість історії Церкви. Не концентруючись на якомусь лише одному факторі, але демонструючи, як та Церква, яка зродилась з тієї Унієї, завдяки сміливості цього рішення, як вона зазнала певних, дуже серйозних випробувань і переслідувань, навіть офіційної ліквідації, і тим не менше, вона сьогодні базує свою ідентичність як на цьому Вселенському вимірі і на єдності з Апостольським Престолом, так і на свідченні цій єдності, яке дали греко-католики у період репресій і переслідувань і які є фундаментом, на якому ця Церква може будувати своє сучасне життя і очевидно розбудовувати стосунки з іншим.

Що стосується якихось конкретних заходів, то певний старт пригадуванню цієї дати Берестейської унії був даний під час загальноцерковної прощі до Зарваниці, де Блаженніший Святослав у своїй проповіді і в тих повідомленнях, що супроводжували цю прощу, наголошував на відзначенні річниці Унії саме в контексті служіння церковній єдності. Наш інститут історії Церкви УКУ на прохання Блаженнішого Святослава і Синоду єпископів планує організувати у Києві міні-конференцію, чи радше симпозіум, який буде присвячений не стільки історичним обставинам, бо вони вже є досить добре досліджені, вивчені, зокрема і під час серії Берестейських читань, які проводилися 20 років тому. А тепер ми хочемо більше говорити про значення досвіду Берестейської унії і Церкви, яка з нею пов’язана для пошуків сучасних моделей і способів поєднання взагалі в християнському світі. Це є більше еклезіологічне питання. Це тема, яка до деякої міри зруйнувала діалог між Католицькою Церквою і Православними Церквами, який був застопорений через небажання визнавати реальне існування унійних Церков. І мені здається, що зараз необхідно, щоби ця тема в спокійній, але аргументованій, науковій обстановці знову стала предметом серйозної призадуми.