450 років міфу про Нестора-літописця

Насправді, Нестор-літописець – гарний міф, який набув значного поширення. І якому, до речі, зараз виповнюється 450 років.

Річ у тім, що в більшості списків «Повісті минулих літ», які дійшли до нас, ім’я Нестора як автора не значиться. Лише в одному з них, т.зв. Хлєбніковському, вказано: «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала» [1].

Однак цей рукопис написаний на папері 60-их років XVI ст., тому це свідчення є досить пізнім. Більш ранні Іпатівський та Радзивіллівський рукописи стверджували, що ця книга належить чорноризцю Феодосієвого монастиря, але без згадування імені. А найдавніші рукописи, де зберіглась «Повість минулих літ» (Лаврентіївський та втрачений Троїцький), взагалі не містять відомостей про те, хто є автором книги.

Взагалі Хлєбніковський список відомий під іменем останніх власників. Насправді, його варто було б називати «Острозьким». Імовірно, його переписали в Острозі близько 1575 р. з ранішого тексту, який належав князям Острозьким.

Звідки у Хлєбніковському списку могло взятися ім’я Нестора як автора? Очевидно, тут далася взнаки традиція «Києво-Печерського патерика», яка була відома острозьким книжникам. Варто нагадати, що в Києво-Печерському монастирі були поховані деякі князі Острозькі. Зокрема Федір, який з часом був канонізований. Тут також поховали видатного полководця Костянтина Івановича Острозького.

У «Києво-Печерському патерику» є згадка про Нестора, де говориться, що він написав у якомусь літописці про блаженних отців Дем’яна, Єремію, Матвія, Ісакія [2]. Ймовірно, тут мова йде про якийсь монастирський літопис, який з часом міг послужити основою для «Києво-Печерського патерика», а не про початковий літопис – «Повість минулих літ». У «Києво-Печерському патерику» також вказано, що Нестор (правда, тут він не іменується літописцем) написав об’ємне житіє Феодосія Печерського [3]. Тобто Нестору могло бути приписане авторство «Повісті минулих літ» «заднім числом». І зробив це книжник, що переписував Острозький (Хлєбніковський) список.

Але, можливо, в цього невідомого нам переписувача були підстави таке зробити? На жаль, ні. Наскільки можемо судити, той самий Нестор, який фігурує на сторінках «Києво-Печерського патерика», є автором такого агіографічного твору, як «Читання про Бориса і Гліба» [4].

У самому кінці «Читання…» автор згадує про свою особу. Це виглядає дещо незвично. Адже в період Середньовіччя автори, здебільшого, себе не афішували. Ось як виглядає закінчення «Читання…»:

«Але тут ми вже зупинимо слово. Це ж я, Нестор грішний, про життя і про погублення, і про чудеса святих та блаженних страстотерпців цих спитавши, тих, хто докладно відав, а інше сам знаючи, з великого мало вписав, аби ті, хто читатиме, славили Бога. Молю ж і вас, читачів, аби задля любові Божої згадували мене і казали: «Господи Боже, молитвами преблаженних страстотерпців Бориса і Гліба, гріхи того, що написав колись прочитане, [тих] гріхів відпущення отримає, благодаттю і милосердями, чоловіколюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Ним же Отцю слава разом із Святим Духом і нині і повсякчас [і] у віки вічні, амінь» [5].

Але якщо Нестор є автором згаданого «Читання…», то сумнівно, що він також є автором «Повісті минулих літ». Річ у тому, що в цьому літописному творі наведена розлога оповідь про вбивство князів Бориса і Гліба [6], яких канонізувала Православна Церква. Ця оповідь, фактично, є агіографічним твором і вона не співпадає, а то й у багатьох моментах суперечить «Читанню…» Не вдаючись до деталей, зазначимо основні моменти розходжень між цими двома творами.

Наприклад, у «Читанні…» нічого не говориться про приховування смерті Володимира, що дало початок братовбивчій війні за київській престол. Про це приховування йдеться в «Повісті минулих літ». Натомість, у «Читанні…» просто сказано, що Святополк, прозваний у літописі Окаянним, після Володимирової смерті сів на коня й опинився в Києві, зайнявши батьківський престол.

Помітними є розходження в описах вбивства Бориса у «Повісті минулих літ» та «Читанні…» Наприклад, «Читання…» не говорить, як Святополк знаходить для такої справи убивць. А «Повість минулих літ» не лише розповідає про це, але й вказує імена тих, хто здійснив убивство.

Зрештою, представлена в «Читанні…» історія Гліба кардинально різниться від тієї історії, яку маємо в «Повісті минулих літ». У «Читанні…» Гліб, виявляється, не є муромським князем, як це стверджує «Повість минулих літ», а перебуває в Києві. Довідавшись, що Святополк Окаянний зайняв престол, Гліб у «Читанні…» сідає на кораблик і втікає звідси, побоючись, що брат може вчинити йому щось погане. Натомість, у «Повісті минулих літ» розповідається, що він зі свого Мурома подався на Волгу, а потім опинився біля Смоленська.

Навіть поверховий порівняльний аналіз «Читання…» й фрагменту «Повісті минулих літ», де йдеться про вбивства Бориса й Гліба, показує: ці твори не могла писати одна й та сама людина.

Отже, якщо Нестор написав «Читання про Бориса і Гліба», то дуже сумнівно, що він уклав «Повість минулих літ».

Загалом можемо пропустити: Нестор не був світським літописцем. Це був літописець монастирський – агіограф. Схоже, йому належали такі агіографічні твори, як «Читання про Бориса і Гліба» й житіє Феодосія Печерського. Міг він укладати й житія інших ченців Києво-Печерського монастиря, як про це говорить вищенаведене свідчення патерика цієї обителі. Саме завдячуючи цим агіографічним творам, він здобув собі славу, яка потім була перенесена на світське літописання.

Примітки:

1. Літопис руський. Київ, 1989. С.
2. Абрамович Д. Києво-Печерський патерик (Вступ. Текст. Примітки). Київ, 1931. С. 133. Тут і далі переклад тексту Києво-Печерського патерика зроблений автором.
3. Там само. С. 20.
4. Бугославський С. Пам’ятки XI-XVIII в.в. про князів Бориса і Гліба. (Розвідка та тексти). Київ, 1928. С. 179-206.
5. Подається в перекладі Ірини Жиленко.
6. Літопис руський. С. 77-81.