5 історичних постатей, які вплинули на моє життя
Над Тарасовими поезіями я плакав у дитинстві
Тарас Шевченко
Над Тарасовими поезіями я плакав у дитинстві. Його «Кавказ» я добровільно заучував напам’ять у юності. Його розпачлива строфа «Чому не йде Апостол правди і науки?» буквально прострілила мене, коли я сам потрапив до каземату, а тоді – на заслання. А в час Революції Гідності Тарасове «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає» якнайбільш резонувало в серцях майданівців. Шевченка з його «Кобзарем» Господь дав нам як камертон, від якого українці можуть відраховувати всі інші тональності. Без нього ми втратимо здатність бути хором, тобто бути єдиним і здруженим народом. Тому хай не забувають українські матері читати дітям перед сном вірші Тараса. А ще мій доземний уклін Поетові за його осторогу не понести до кесаря те, що належиться Богові: «Молітесь Богові одному,/ Молітесь правді на землі,/ А більше на землі нікому/ Не поклонітесь».
Митрополит Андрей Шептицький
Йому Бог визначив долю біблійного Йова. Усе своє життя він будував християнську цивілізацію української Галичини, проте в останні роки перед смертю довелося йому побачити, як два знавіснілі тоталітаризми ХХ століття методично її руйнували. Проте він не втратив віри, як часто в подібних випадках робимо ми, легкодухі. Митрополитові довелося жити в часи, коли Європу роздирали класові й національні егоїзми. Проте в усіх суспільних сферах він став речником того, що згодом назвуть принципом «позитивної суми», або win-win. Для Шептицького роздори й ворожнеча – це «чорна діра», в якій пропадає енергія прогресу кожного народу. Ось чому Шептицький є сьогодні навіть більшим учителем для нас, ніж для його сучасників: «Пам’ятайте, що ніколи [нічого] корисного для свого народу не осягнете через супротивну Божому законові поведінку!».
Конрад Аденауер
Він став для мене вчителем політичної мудрості, яка не тільки не цурається релігійного досвіду, а навпаки – спирається на нього. Ще наприкінці 1980-х років мене вразило його твердження, що «комунізм можна подолати не зброєю, не економічними зусиллями – його подолає лиш переконане християнство». Це сказав не утопічний мрійник, а реальний політик, який став головним співтворцем християнської демократії. А ще мене вражає мудрість його виваженої постави щодо на той час окупованої Східної Німеччини. Він не зрікся цієї німецької території, проте й не впав у пастку нервових зусиль повернути її негайно. Натомість він перетворив Західну Німеччину у вітрину європейської цивілізації, на яку заздрісно поглядали з-поза Берлінського муру. Ця стратегія виявилася переможною.
Джиммі Картер
Він завоював моє серце у другій половині 1970-х років, коли став важливим співтворцем цивілізації прав людини на Заході. Джерелом натхнення для нього були не гасла Французької революції, а християнська (протестантська) етика. Сповнений отого християнського етосу, він і привніс ідею прав людини туди, куди вона до того часу не проникала, – у сферу реальної державної політики. У той час він став кумиром усіх радянських дисидентів і правозахисників – у тім числі й моїм. На жаль, його президентська кар’єра тривала недовго: реальна політика часто не терпить «телячих сентиментів». Цивілізація прав людини також зазнала трансформацій, які дедалі більше відводять її від первинного етичного кореня. І сам Картер згодом засмутив мене своїм нерозумінням природи путінського режиму. Проте ця постать стала важливою «клавішою» у небесній клавіатурі, яка зазвучала в Господній партитурі вчасно і потужно. За це йому і дяка.
Євген Сверстюк
Він став подарунком від Волині всій Україні. Його обпалене війною дитинство відвернуло його від насильства над людиною, а проста віра його матері назавжди прищепила його до дерева людинолюбства. Поет і літературознавець, він увійшов у коло «шістдесятників», а згодом і став його духовним стрижнем. З тих пір він був планкою, до якої треба було ще дотягнутися. Виступивши на захист українського творчого духу, він заробив радянського «нобеля» – статус «особливо небезпечного державного злочинця». У таборі в Кучино на Уралі саме Євген Сверстюк відкрив передо мною несподівану істину, що Євангеліє – не лише для неділі, а й для щоденного буття. Отой примат духовних цінностей перетворив його на важливого промотора автокефального православного руху в Україні й на ключового діяча Ініціативної групи «Першого грудня», заміну якому сьогодні не так легко знайти.
Мирослав Маринович
