Апостол здорового глузду

25 січня, 16:00
Богослов'я
Ґілберт Кіт Честертон (1874-1936) - фото 1
Ґілберт Кіт Честертон (1874-1936)
Як могло статися, що стільки християн не знайомі, або банально забули про таку яскраву постать, як Ґілберт Кіт Честертон (1874-1936)? Чому про життя, творчість і, тим паче, переконання цього автора ми маємо дуже обмежене, а іноді й хибне уявлення?

Один з головних опонентів Честертона, атеїст Джордж Бернард Шоу (1856-1950) колись зазначив, що світ не занадто вдячний цьому британцю. Навіть ті з нас, хто думає, що знає Честертона, знають лише його окремі сторони. Чи знаємо ми, що він був не тільки автором, який працював на початку XX століття, а й про те, що він написав сотню книг і тисячі есе для лондонських газет? Він був генієм пера, поетом, філософом, літературним критиком, переймався темою соціальної справедливості, займався аналітикою сучасних йому історичних подій, тощо. Але з чим, більшою мірою, сьогодні асоціюють Честертона? Звісно, що з його детективними історіями. В своїх чисельних книжках та статтях він зачепив усі основні питанням свого часу: мистецтво та літературу, історію та філософію, економіку та соціальну реформу, релігію та політику[1]. Його перу належать і поеми, і детективні оповіді. Честертон за своє життя опублікував приблизно п’ятнадцять мільйонів слів. Написав сотню книг, склав безліч віршів і коротких історій. Незважаючи на те, що він писав про все на світі, зміг попрацювати у багатьох літературних жанрах і вважав себе журналістом, переважна більшість читачів, коли розмова заходить за Честертона, згадує його отця Бравна, так само, як, зазвичай, згадують Ерклюля Пуаро або Шерлока Голмса, коли говорять про Агату Крісті (1890-1976) та Артура Конан-Дойля (1859-1930).

Честертон не просто багато писав, він також кинув виклик усім провідним мислителям свого часу, опонуючи їм не тільки своїми яскравим ідеями але й прикладом свого католицького життя. Сформувавши свій світогляд наприкінці вікторіанської епохи,[2] він зміг сформулювати свою думку про все, що є найважливішим у світі (від сім’ї до дружби, від політики до релігії), і доніс він її, можливо, краще за інших авторів. І хоча Честертон був дуже плідним автором, навряд чи його уважно читають сьогодні, особливо в Україні де, на мою думку, він є один з найбільш недооцінених авторів у широких християнських колах.

Чому ж Честертоном, на відміну, наприклад, від Льюїса[3], часто-густо, ігнорують? Можливо тому, що християнській спільноті також незручно почути відверту оцінку та виходити за межі свого комфортного становища і зустрічатися з аргументацією Честертона? Сперечатися з цим англійцем — це завжди програвати йому. Честертон тонко та вишукано вів війну з науковим детермінізмом, релятивізмом, аґностицизмом, атеїзмом та іншими філософськими «хворобами», які інфікували відому йому академію більше ніж століття тому. Він мав що сказати як соціалізму, так і капіталізму, вважаючи, що ці обидві соціально-економічні системи є ворогами свободи і справедливості в межах людського суспільства[4]. І варто зазначити, що Честертон кинув виклик спрощеному християнству і примітивній теології, стверджуючи, що «найкращий суддя християнства – власне християнин»[5].

Але, запитаєте ви, що ж таке відстоював Честертон у своїх книгах? Що він захищав своєю апологією? А захищав він просту людину[6], середньостатистичну сім’ю і католицьку віру. В той час, коли більшості людей починали подобатися автори, які ставилися толерантно до гріха, знущалися з християнства, відкидали гідність бідняків і вважали, що свобода не є відповідальністю, Честертон займав протилежну позицію[7]. Він присвятив дуже багато текстів святим (Франциску Асизькому та Томі Аквінському), але більшою мірою писав про простих людей, які прийняли дари «благого світу». Своєму ідеологічному опоненту Бернарду Шоу Честертон пояснював, що пише не про нову філософію, а про нову людину. Шоу, на думку Честертона, ніяк не міг зрозуміти, що «ми цінуємо і любимо людину, яка п’є пиво, створює символ віри, б’ється, падає, відчуває, і в той самий час є гідною людиною»[8]. Розділ з книги Честертона «Єретики» в англійському оригіналі закінчується словами, які радянський цензор вирізав з перекладу. Там йдеться про те, що коли Христос в ключовий момент засновує свою велику спільноту, він обирає «наріжним каменем» не талановитого Павла, не містика Івана, а простака Петра, сноба, якщо не боягуза, одним словом — людину. І на цій скелі Він будує свою Церкву і ворота пекла не можуть її подолати. Всі імперії та царства впали, через властиву собі слабкість, бо будувалися на сильних людях. Але одне об’єднання, а точніше, ця історична Церква Христа, була побудована на слабкій людині і саме тому вона встояла. Бо жоден ланцюг не є сильнішим за його найслабшу ланку»[9]. Отже, Честертон писав про простих людей, «добрих християн», таких простодушних, як отець Браун, в тому числі. Як писала радянська перекладачка Честертона Наталья Трауберг (1928-2009), складається враження, що цей автор розширює межі «благого світу», перетягуючи в нього щось і з «цього світу». Честертон був дуже толерантним по відношенню до людей схожих на Петра»: скнар (але не в сенсі жадібних, а в сенсі скупих), войовничих, нетерплячих[10].

Книжки Ґ.К.Честертона, які вийшли у видавництві 'Свічадо' - фото 65612
Книжки Ґ.К.Честертона, які вийшли у видавництві "Свічадо"

 

Звичайна людина, писав Честертон у своїй апологетичній «Ортодоксії», завжди мала здоровий глузд, тому що звичайна людина завжди була містиком. Звичайна людина допускає сутінки. Її звичайність проявлялася в тому, що вона однією ногою стоїть на землі, а іншою у чарівному краї. Такий індивід завжди почувається вільним і сумнівається в тому, у що він/вона вірить, але, на відміну від сучасних агностиків, ця свобода проявляється і в тому, що він/вона вільно вірить в свої переконання[11].

«Усе, що я досі чув про християнське богослов’я відвертало мене від нього», пише Честертон в «Парадоксах християнства», який є VI розділом книжки «Ортодоксія»[12]. В дванадцять років цей британець був абсолютним поганцем, в шістнадцять агностиком. Далі, з сімнадцяти, він починає читати наукову і скептичну літературу, а саме таких авторів, як Олдос Гакслі (1894-963) та Герберт Спенсер (1820-1903), які, як не дивно, і повертають його до ортодоксального християнства. Як таке стало можливим?, — запитаєте ви. А ось як. Ці автори посіяли в ньому насіння сумніву в сумніві[13]. І хоча, в «Ортодоксії», він назве себе раціоналістом, якому подобається знаходити інтелектуальне обґрунтування своїм здогадам[14], все ж таки раціоналісти-атеїсти та агностики, змусили Честертона засумніватися в тому, чи розум взагалі має якийсь сенс, а читання Спенсера[15] в тому, чи варто вірити еволюції. Як не дивно, саме атеїстичні лекції майже переконали Честертона в тому, щоб стати християнином. Він писав, що агностики мали дивовижну здатність пробуджувати більше сумнівів в їх переконаннях, аніж їхні власні переконання викликали сумніви у вірі. Саме читання їх творів поступово переконало Честертона в тому, що «християнство мусить бути чимось надзвичайним»[16]. Далі у своїх апологетичних творах Честертон зробить наголос на тому, що християнство є парадоксальним за своєю природою. В «Ортодоксії» він пише, що з однієї сторони християнство зорієнтовано на Схід, а з іншої і на Захід. Воно гостро агресивне і в той самий час, чуттєво делікатне і т.д.[17] «Уся тайна містицизму полягає в тому, що людина може все зрозуміти завдяки тому, чого вона не розуміє», — пише Честертон в «Ортодоксії. «Нездоровий логік прагне все пояснити, та врешті-решт усе огортає таємничістю. Містик одну річ залишає таємничою і все решта стає ясним»[18]. «Саме велика річ – таємна й невидима; мала – очевидна й величезна»[19].

Тут ми бачимо, що не зважаючи на те, що Честертон дотримувався чіткої католицької догми, він вірив і в парадокси християнської віри. Але він ніколи не жонглював парадоксами заради самих парадоксів, писав Клайв Льюїс в своїй автобіографії «Спійманий радістю». Аристотель, вважав він, міг би назвати Честертона «цвітінням діалектики». Коли Льюїс почав читати Честертона в окопах Першої світової війни, то ще не знав, що його чекає попереду. Якщо хочеш залишатися атеїстом, а Льюїс в той час ще не вірив в Бога, то потрібно, підходити до того, що читаєш, більш обережно, писав автор майбутньої «Нарнії»[20]. «Саме тут я вперше прочитав збірку есеїв Честертона», — пише Льюїс. «Я ніколи про нього не чув і не мав уявлення про те, за що він виступав; і я все ще не можу повністю зрозуміти як він так швидко захопив мене? Мій песимізм, мій атеїзм і моя ненависть до «почуттів» мали б зробити його для мене найменш поблажливим з усіх авторів. Скоріш за все Провидіння чи якась «інша (менш суттєва) причина», зіштовхуючи два розуми, не бере до уваги твої попередні смаки. В письменника закохуєшся так само мимоволі, як закохуєшся мимоволі і нездоланно в жінку. На сьогоднішній день я був досить досвідченим читачем, щоб відрізнити таку закоханість від згоди з автором. Мені не потрібно було приймати те, що Честертон сказав, щоб насолоджуватися ним»[21]. «І тут я прочитав «Вічну людину»[22], — пише Льюїс, «і вперше християнський погляд на історію здався мені розумним і послідовним». Він був вражений. Автор майбутньої апології «Просто християнство»[23], вважав Честертона найрозумнішою і послідовною людиною на землі. Але після прочитання «Вічної людини», він прийшов до висновку, що не тільки Честертона, але і християнство можна вважати розумним і послідовним, якщо відкласти в сторону саме християнство[24].

На цьому я зупинюся і запропоную вам зануритися в тексти самого Честертона. В цьому короткому есе, я навмисне не переказував зміст найвизначніших апологетичних праць Честертона «Ортодоксія» та «Вічна людина», які нещодавно вийшли в українському перекладі в львівському видавництві «Свічадо». Нема сенсу переказувати, ці книги треба пережити. Будь-який християнин, який себе поважає, не пройде повз ці шедеври релігійної літератури, які стоять поруч з «Думками» Блеза Паскаля та «Подорожжю пілігрима» Джона Буньяна. В своїх апологіях Честертон «сперечається не зі щирими і правдивими дослідниками, а радше з широкою та невиразною суспільною думкою, яку передчасно поширили деякі недосконалі дослідження, популяризувавши неправдиве уявлення про всю історію людства»[25]. Я маю надію, що через знайомства з цими двома книгами, почнеться довга і захоплююча пригода українського читача стежками теології великого британського письменника Ґілберта Кіта Честертона.


[1]Dale Ahlquist. G. K. Chestrton: The Apostle of Common Sense. San Francisco: Ignatius Press, 2003. – P. 12.

[2]Період історії Великої Британії, який хронологічно приблизно збігається та пов'язується з правлінням королеви Великої Британії Вікторії (1837—1901).

[3]Кла́йв Сте́йплз Лью́їс (1988-1963) — відомий англійський письменник.

[4]Ibid.

[5]Г.К. Честертон. Вічна людина. Львів: Свічадо, 2020. – С. 10.

[6]«Простота для мене – не дурість, а радже свого роду якість, що бачить речі, такі, як життя, а не слова, такі, як еволюція» Честертон. Вічна людина, 27.

[7]Ibid, 13.

[8]Gilbert K. Chesterton. Heretics. London: John Lane Company, 1905. – P. 66.

[9]Ibid, 67.

[10]Н. Трауберг. Гилберт Кийт Честертон и его трактаты. 4-12 // Г.К. Честертон. Вечный человек. М.: Издательство политической литературы, 1991. – С. 10.

[11]Г.К. Честертон. Ортодоксія. Львів: Свічадо, 2019 – С. 31.

[12]Там само. – С. 98.

[13]Там само. – С. 99.

[14]Честертон. Ортодоксія, 168.

[15]Герберт Спенсер — англійський філософ і соціолог вікторіанської епохи британського індустріалізму, один з родоначальників еволюціонізму, ідеї якого користувалися великою популярністю наприкінці XIX століття, засновник органічної школи в соціології, ідеолог лібералізму, адепт захисту природних прав людини, критик утилітаризму.

[16]Честертон. Ортодоксія. С. 99.

[17]Там само.

[18]Ортодоксія, 30.

[19]Честертон. Вічна людина, 91.

[20]Клайв Стейплз Льюис. Настигнут радостью. 273-437 // Собрание сочинений в 8 томах. Том 7/Пер. с анг.: Н. Трауберг. М.: Фонд Александра Меня, 2006. – С. 402.

[21]Там само, 401.

[22]Г.К. Честертон Вічна людина. Львів: Свічадо, 2020.

[23]Клайв Стейплз Люїс. Просто християнство. Львів: Свічадо, 2018.

[24]Льюис. Настигнут радостью. – С. 425.

[25]Честертон. Вічна людина. — 86.