Апостольський Нунцій в Україні: Від Папи отримав підбадьорення на нову місію

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

З Литви до України через Рим і Ватикан: походження та досвід, набутий під час праці в Державному Секретаріаті, без сумніву стануть у нагоді новопризначеному Апостольському Нунцієві в Україні 47-річному архиєпископові Вісвалдасу Кулбокасу, який перед від’їздом до Києва, запланованим на наступний вівторок, 2 вересня 2021 р., мав зустріч з Папою Франциском, після якої також завітав до нашої редакції.

Саме зі значення цієї зустрічі, яку новопризначені нунції мають зі Святішим Отцем перед початком своєї місії, й розпочалася наша розмова:

— Як Апостольський Нунцій в Україні, що й кого я представляю? Представляю Апостольську Столицю, але, насамперед Папу, тому не можу розпочинати місію без того, щоби від того ж Святішого Отця не отримати напрямні для цієї місії. Очевидно, їх можна отримати також формальним шляхом, на письмі, але ефективнішим є отримати їх особисто, бо тоді можна зрозуміти, які Папа розставляє пріоритети. Сьогодні я мав благодатну нагоду бути прийнятим Папою Франциском перед тим, як від’їхати до України, до Києва, куди прибуду вже у вівторок, 7 вересня. Під час зустрічі Папа виклав мені, якими є його бачення та пріоритети щодо України, яку він, що підкреслював неодноразово, дуже любить. Тут не вдаватимуся в деталі, бо це деталі, які стосуються моєї конкретної роботи, різних зустрічей та рішень. Але хочу підкреслити цей аспект: оскільки Папа дуже любить Україну, він був дуже радісний з приводу цієї зустрічі, бажаючи також звіритися мені про свою стурбованість з приводу страждання, великого страждання українського народу, як зазнаного в минулому, так і актуальних страждань; ввірити мені своє серце, що він думає і чого прагне для України.

Це зовсім не є формальна зустріч. Я би сказав, що це була зустріч між батьком і сином, так, ніби перед тим, як син повинен податися в певне місце, батько каже: Сину мій, ось мої думки, ось моє серце, отож, неси моє серце і мої думки, мій голос, представляй його. І це була також дуже радісна і жвава зустріч, бо я зустрів дуже енергійного Папу, дуже помолоділого. І справді, думаючи про те, що писалося в пресі про його самопочуття після нещодавньої операції, я зустрів його молодим, як ніколи. Таким було моє враження. Отож, це було великою приємністю мати перед собою настільки сильного Папу, з ясним розумом, що пам’ятає різні деталі, зокрема, з особистого життя, оскільки від знайомий з Україною з 12 років.

Важливо було дізнатися, що Папа думає. Не входячи в деталі щодо політичних і церковних питань, але даючи мені напрямні щодо бачення України. І це бачення, що полягає, насамперед, у підбадьоренні. Бо якщо народ страждає, його потрібно підбадьорити, що не є простим завданням. Це також підбадьорення для мене самого. Він підкреслив, що з певної точки зору є своєрідним ризиком відправляти такого молодого нунція, який лише починає цю місію, до такої країни як Україна. Але з його заохочення пам’ятатиму слова про те, як долати різні труднощі, яких не бракуватиме.

Україна не є простою країною з різних точок зору, як з церковної, так і суспільно-політичної. Якими є Ваші побоювання, або ж який виклик вважаєте найскладнішим?

— Місію Апостольського нунція я сприймаю, насамперед, як місію звіщати Христа. Коли Ісус, як Відкупитель, стає пріоритетом, то всі інші питання, що існують, різні непорозуміння, що виникають, також і з огляду на походження, приналежність до певної культури, тощо, стають відносно меншими. Тож коли світло наводиться на Ісуса, все інше стає відносним. Більше того, Папа, приймаючи мене сьогодні, неодноразово наголошував на радості: як християни, починаючи від єпископів, ми повинні бути носіями радості. А звідки візьметься радість, якщо ми зосереджуватимемося лише на проблемах? Звісно, проблеми існують, їх потрібно вирішувати, але не знеохочуючись ними. Тож Папа радив: матимеш труднощі кожного дня, неможливо перерахувати всі можливі проблеми, – українська дійсність є складною, починаючи від війни, далі – економічних і соціальних труднощів, того, як вони відбиваються на політиці, те, що стосується взаємин всередині Церкви, але також з іншими Церквами і релігійними організаціями, – матимеш проблеми кожного дня, але з допомогою Ісуса та святих виконуй свою місію в мирі, з великим миром, з великим серцем, не втрачаючи внутрішньої радості. Таким було заохочення Папи.

Ви походите з Литви, яка з Україною має спільне минуле під пануванням Радянського Союзу, атеїстичного режиму, який переслідував Церкву, що обмежував громадянські права. Після того, як в минулому вже були нунції з Балкан, Ви є першим Нунцієм в Україні, що походить з пострадянського простору. На вашу думку, існує особливий досвід, який буде корисним у Вашій місії в Україні? Чи це допоможе в розумінні ситуацій і контекстів?

— Я переконаний, що так. Я не їду з претензією на те, що зумію повирішувати всі проблеми… Але в праці це допоможе. Те, що я розумію, те, що можу збагнути своїми силами… Потрібно працювати, докладати зусилля, але я впевнений, що ця моя особиста історія має значення, адже я народився за Радянського Союзу, коли ми формально були в одній країні, мої батьки їздили до Києва на лікування. Отож, Київ у родинному домі сприймався як рідний, тож тепер, відправляючись до Києва, їду до міста, де мої мама і тато неодноразово бували, це, отже, й моє місто. Тому, їхати на працю до країни, настільки близької до мого серця, набагато простіше, бо є набагато більше розуміння, принаймні історичного. Не хочу сказати, що розумію всі труднощі, які існують сьогодні, але розуміння історичних труднощів, без сумніву, буде великою допомогою.

В той час, як Ви служили в Державному Секретаріаті Святого Престолу, Ви займалися саме цією частиною континенту. Тож маєте, мабуть, певні знайомства, не лише на основі отримуваних документів, але й особисті?

— Рівень обізнаності й знайомств є різним. Одна справа коли ти перебуваєш у країні, в нунціатурі: тепер перебуватиму в Києві, а також подорожуватиму країною, й ці знайомства будуть безпосереднішими. Але перебуваючи в Римі, в Державному Секретаріаті, я отримував обізнаність, яка ґрунтується, так, на паперах, – на документах, приготованих нунціями, на тих, які надходили від єпископів, а також від уряду, від Посольства при Святому Престолі, – але не тільки це. Наприклад, 2016 року я супроводжував кардинала Державного Секретаря П’єтро Пароліна під час візиту в Україну, тож вже фізично побував не тільки в Києві, але й у Запоріжжі, Львові, де були особисті зустрічі. Більше того, до Ватикану регулярно приїжджають як представники, так і Глави Держави, а також різні єпископи, відбувалися також візити ad limina єпископів з України. Тож існують особисті знайомства. Але після переїзду до Києва, коли перебуватиму на місці, це дасть змогу зблизька пізнати дійсність. Але певне знання вже маю.

В своєму інтерв’ю перед єпископськими свяченнями Ви просили про молитву, бо для долання викликів, які попереду, потрібно багато благодаті Святого Духа…

— Що нам дає молитва? Дає нам мужність. Бо перед обличчям багатьох проблем ми схильні знеохочуватися. Молитва не тільки додає відваги, але спонукає бути креативними, бути сучаснішими від тих, які називають себе модерністами, бо в цьому – Ісус, в цьому – Євангеліє. Молитва – це невичерпне джерело, як для праці, так і для щоденного життя, для зустрічей і для роботи з документами. І це ще одна порада, яку я отримав від Папи: багато молитися. І буду дуже вдячний всім, хто пожертвує особисту молитву за мене, духовно надсилатиме своє благословення мені через святих і ангелів.