- UK
Галицькі літургійності
Згідно із сучасним уставом періоду Великого посту у середу та п'ятницю Сиропусного Тижня немає звичаю звершувати Євхаристійну Літургію. У Львівській Постовій Тріоді, опублікованій у 1906 році Стравропігійним Інститутом з благословення митрополита Андрея Шептицького, на стор. 43 можна прочитати наступне: "Розумним буде знати, що у Палестині, у країні Єрусалимській, не прийняли від святих отців [звичаю] звершувати 'повної' Літургії у середу та у п'ятницю Сиропусного Тижня ані Передшеосвяченої, бо у ці два дні співаємо 'Алилуя' з поклонами увечір і зранку, як було сказано вище.
Після вечірні ж у ці два дні їмо сир і яйця, дотримуючись правила, во святих отця нашого Никифора, патріарха Константинопольського, ісповідника, який мовить: 'Належить постити монахам у середу і п'ятницю сиропусні'. Це правило відкидає яковітське передання та тетрадитську єресь".
Така аргументація, щоправда, є досить дивною, оскільки, по-перше, спів 'Алилуя' на утрені і вечірні є впродовж усього періоду Великого Посту, що жодним чином не заваджає принаймні у середи і п'ятниці, а, згідно із джерелами аж до 17-18-го століття, навіть щодня, звершувати Літургію Передшеосвячених Дарів. Навіть більше, до певного періоду (подекуди до 15-16 століття), не кожен святий мав свій окремий тропар, а відтак, устав приписував у такі дні співати на утрені 'Алилуя' замість 'Бог Господь явився нам' і питання звершення Літургії у такі дні не піддавалось дискусії.
Також і інший припис - їсти сир і яйця після вечірні у середу і п'ятницю - викликає подив з огляду на Никифорів заклик до посту, бо ж їдження сиру і яєць для монашества якраз не є великим виявом посту.
Відтак, справжнього обґрунтування потрібно шукати деінде.
Якщо заглянути у древні джерела візантійської традиції, то можна побачтии, що давньою літургійною традицією Царгородських церков було звершувати у середу і п'ятницю Сиропусного Тижня Літургію Передшеосвячених Дарів.
Типікон Великої Церкви
Зокрема, у Типіконі Великої церкви (патріаршого храму св.Премудрості у Константинополі, який був прикладом літургійної традиції для тодішнього християнства) можемо прочитати наступне:
"У середу сиропусну: Увечір на вечірні, після того, як відкриють церкву, починаємо читання і співаємо "Прихили, Господи"(Пс 85) і останній антифон "Господи, візвав". Після входу патріарх підіймається на сопрестолля і співець мовить прокімен глас 5 [пс 53.3] стих. [Пс 53.4]. І після цього читання Йоіла 4:12-21. І знову прокімен, глас 6 [пс 130.3], стих 1: [пс 130.1], стих 2: [пс 130.2], і після цього диякон велику ектенію і, відтак, [ектенію] катехуменів. І замість херувимської співці починають на солеї на глас 6 'Нині сили небесні' і решту Літургії Передшеосвячених. Причасний: 'Вкусіте і видіте'.
У п'ятницю сиропусну: Увечір після входу приходять співці і співають прокімен, глас 7 [пс 58.10а-11а], стих: [пс 58.2]. Читання з пророка Захарії 8:19-23. Другий прокімен, глас 6: [пс 130.3 як написано в середу] і решта чину Передшеосвячених."
Із цього уставу чітко видно, що вечірнім богослужінням у середу та п'ятницю ввечір у храмі св.Премудрості була Літургія Передшеосвячених Дарів, абсолюнто така ж як і в інші дні Великого Посту.
Традиція Єрусалиму?
До речі, хоча наша Львівська Тріодь 1906 року і покликається на традицію країни єрусалимською, у самому Єрусалимі, принаймні в головній його святині, у церкві Воскресіння, взагалі існувала традиція щоденних Євхаристійних Літургій. Чи Літургію святого Якова, чи Літургію Передшеосвячених Дарів, принаймні на зламі тисячоліть, звершували щоденно, окрім навечір'я Великої Суботи, як це можна зрозуміти із т.зв. Святогробського типікону (IX-XI ст): "У сей святий день і лише у ньому не звершують Літургії у святому храмі Воскресенія."
Типікон Алексія Студита
Молитись у ці дні Літургію Передшеосвячених Дарів було традицією не лише у парохіяльних, а й у монастирських храмах. Зокрема, у Типіконі Алексія Студита, яким, як виглядає, послуговувались також довший час (XI-XIV ст.) як основним уставом на Русі:
"В Середу сирну: Відтак дзвонять до вечірні. псалтирного співу не творять, а на Господи воззвах ставлять стихів 6: і співають самогласну стихиру двічі, глас 3 'Всієї вселенної', і святого дня стихира а на стиху, що залишиться мученичен з октоїха відповідно до гласу стихир святого. Слава і нині. богородичен. Після цього вхід. Прокімен дня і читання з пророцтва Йоіла. А замість 'Нехай направиться' співаємо 'Хай уповає Ізраїль на Господа' стих 1: 'Господи не возносилось серце моє' до 'більше від мене'. і решта Літургії Посту (= Передшеосвячених).
В п'ятницю сиропусної неділі на вечірні ставлять стихів 6 і співають самогласну стихиру двічі і преподобних отців стихири три в тріоді глас 8. 'Прийдіте всі вірнії' по одному разу. На стиху, що залишиться, читає стихиру того ж гласу: 'Плачу і ридаю'. Слава і нині. богородичен. Також і решта Служби, як було написано в середу".
Беручи до уваги той факт, що на словянських землях цей типікон, до великої міри був панівним аж до 14-15 століття, можна з великою мірою вірогідності ствердити, що древня традиція Київського християнства у середу і п'ятницю Сиропусного Тижня полягала у звершенні у ці дні Літургії Передшеосвячених Дарів, хоча й з однією особливістю - замість "Хай вознесеться молитва моя" співали інший прокімен.
Суть практики звершення у середу і п'ятницю Сиропусного Тижня Літургії Передшеосвячених Дарів виглядає досить очевидною. Формально, цей тиждень ще не є частиною Посту, але, щоб призвичаювати вірних до днів, які надходять, церква у середу і п'ятницю (які є постовими днями по замовчуванню) вже готує вірних до того, що вони переживатмимуть щодня впродовж наступних кілька тижнів. Це видно також і з того, що у середу та п'ятницю Сиропусного Тижня з'являється інше особливе богослужіння - Шостий Час із читанням пророцтв, якого в інші дні цього тижня не передбачено. Отже, богослужіння середи і п'ятниці Сиропусного Тижня просто змодельовані за щоденним уставом постових днів для можливості вірним поступово входити у таїнство приготування до святкування центрального християнського свята - Воскресіння Христового.
Краківська Тріодь 1493 року
Останні залишки пам'яті про існування такої практики можна все ще побачити навіть у першодрукованій Краківській тріоді 1493 року:
"В Середу сирну: увечір звичайні стихири з минеї. також прокімен глас 4: 'Боже, в ім'я Твоє спаси мене'. Стих: 'Боже, почуй молитву мою'. Пророцтва Йоіла читання. Замість 'Хай вознесеться молитва моя' прокімен, глас 6: 'Хай уповає Ізраїль', стих: 'Господи, не возносилось', відтак 'Сподоби, Господи' і співаємо стихиру самогласну глас 3: 'Возсіяла весна посту' двічі. Мученичний 'Пророки, апостоли, мученики'. Слава і нині ... 'В женах святая, богородице'
В п'ятницю сирну: увечір в п'ятницю, прокімен глас 7: 'Боже, заступник міє єси'. Стих: 'Ізми мя от враг моіх'. Пророцтва Захарії читання. Другий прокімен, глас 6: Спочатку подано древніший устав з читаннями з Захарії і притч, а відтак новіший - суботньої пам'яті отців у пості просіявших."
У цьому документі все ще є присутня свідомість того, що колись у цей день мав би співатись прокімен, який заміняв піснеспів 'Хай вознесеться молитва моя' - типовий для Літургії Передшеосвячених Дарів.
У підсумку, виглядає так, що традиція не молитись у ці дні Літургї Передшеосвячених Дарів з'явилась у наших землях між 12 та 15 століттям.
Якою ж є причина відсутності Літургії Передшеосвячених Дарів у ці дні?
Правдоподібно, відповідь лежить у приписах щодо їжі у ці дні. Із короткого опису в Львівській Постовій Тріоді це не так зрозуміло, але у давніших друкованих джерелах 17-19-го століть про "традиції" цих днів написано більше:
"Нехай буде відомо, що в Палестині, в Єрусалимському краї, не прийняли від святих отців творити звершені Літургії ні в середу, ні у п’ятницю сиропусного тижня, ані Літургію преждеосвячених, бо в ті дні співаємо ввечері і зранку 'Алилуя' з поклонами, як сказано вище. Після вечірні відпуст і йдемо в трапезну та в 9 часі їмо сир і яйця раз в день, п’ємо також і вино, дякуючи Богові. Це встановлено повелінням Святого Собору про середу і п’ятницю сиропусного тижня, бо у ті два дні в 9-й час співають часи з вечірнею, і тому їдять сир і яйця. Це встановлено через єретиків андоніан і савеліан та багатьох інших єретиків, на яких накладено клятву. Так було і в минулий тиждень арцивуріїв, в який постять 'трикляті' вірмени. Нам же, християнам, дозволено за правилами святих отців, тому їмо в цю седмицю 'арцивурієву' у середу і п’ятницю сир і яйця та молоко і масло, а миряни їдять і м’ясо, та проклинаємо єресь 'вірменську'. Так само чинимо і в цю седмицю Сиропусної неділі в середу і п’ятницю, зберігаючи правило во святих отця нашого Никифора патріарха Царгородського, ісповідника, який сказав: 'Монахам належить постити в середу і п’ятнцю сиропусного тижня, а після вечірні їсти сир і яйця, якщо знайдуться'. Це правило відкидає передання яковитів і тетрадитську єресь."
Відтак, виявляється, що справжньою причиною відмови від Літургії є якраз не дотримання посту, а зумисне ламання його назло якимось уявним "єретикам", до яких через нелюбов до них візантійців потрапили і вірмени. Зрозуміло, що після причастя Тілі і Крові Христової ламання посту і 'проклинання' єресей було б вкрай неблагоговійним заняттям, відтак задля 'святої справи' - їсти комусь назло і при цьому проклинати їх - і було створено т.зв. 'алітургйні дні' середи і п'ятниці Сиропусного Тижня. Те, що з постом і християнством ця 'традиція' не має нічого спільного, є очевидним.
Які потрібно з цього зробити висновки?
Висновки тут, як і у багатьох випадках літургійних традицій, які впродовж століть не мали змоги бути критично осмисленими через глибокі наукові дослідження, візантійська традиція вживила у себе не лише прекрасні духовні молитовні твори, а й велику кількість матеріалу, створеного внаслідок не надто вдалих полемік та джерел із дуже невірогідним, навіть легендарним походженням, яке не має жодних історичних та богословських підстав. Радше такі 'священні традиції' черпають своє 'богослов'я' із жовчної гіркоти небажання зрозуміти традиції один одного. Нажаль, такими непорозуміннями повниться передусім той період церковного року, який найбільше пасує для чогось зовсім протилежного - покаяння і часу для поглибленого вивчення віри церкви суть якої - розкриття любові Христової у Його хресній жертві задля спасіння нас, неправедних і недосконалих грішників.
Покаяння полягає не лише у визнанні власних провин, а й у готовості повернути своє лице до джерел, чи радше до єдиного Джерела всього - Христа.
У контексті літургійної традиції вселенська церква вже вказала нам шлях навернення у Конституції про святу літургію: "21: Щоб християнський люд з більшою певністю міг осягнути повноту благодаті у святій літургії, свята Мати-Церква прагне ретельно провести загальне оновлення самої літургії. Адже літургія складається з тієї частини, яка є незмінною, оскільки божественно встановлена, і з тих частин, які улягають змінам і з бігом часу можуть мінятися, – або й мусять, якщо в них, бува, закралося щось неузгоджене із внутрішньою природою самої літургії або ж якщо вони стали невідповідними."
І це те, на що вже погодились і наші владики під керівництвом праведного Слуги Божого митрополита Андрея: "Необхідно віддавати перевагу тим літургійним обрядам, котрі максимально відповідають їх старовинним формам, в даному випадку ― обрядовим формам, які існували ще до Берестейської Унії 1596 року, або ж іще давнішим їх відповідникам древньої доби Київської Церкви, чи найкращим зразкам первісного східного обряду".
Конкретно для нас, вірних УГКЦ, це означає у цьому випадку повернутись до прадідної літургійної традиції древнього Константинополя - у середу і п'ятницю Сиропусного Тижня звершувати Літургію Передшеосвячених Дарів -, яку ми прийняли разом із хрещенням. Зробити ці дні знову літургійними і втаємничуючими нас у пору весни постової, сповнених споживання Тіла і Крові Христа на освячення наших душ і тіл. А 'традицію' їжі сиру і яєць (а мирянам ще й м'яса!) назло тим, які подвизаються у пості, треба піддати очистительній практиці покаяння і примирення.
