Архімандрит ТИХОН: «Не можу пожалітися, що мене на Прикарпатті хтось утискає, що хтось каже «ти москаль». Нічого такого немає!»

17.05.2015, 10:03

Звинувачення на адресу нашої церкви усі 24 роки незалежності одні і ті ж. Ну вже би придумали щось інше. Москві наших грошей не треба.

З єпископом Івано-Франківським і Коломийським Української православної церкви (як прийнято говорити, Московського патріархату) Тихоном ми зустрілися 8 травня, в День пам’яті та примирення. «Західний кур’єр» і раніше намагався записати інтерв’ю з очільниками УПЦ на Прикарпатті, однак безрезультатно. Владика Тихон, який в Івано-Франківську служить лише п’ять місяців, люб’язно погодився.
Отже, розмовляємо про те, як конфлікт на Донбасі позначився на духовному житті і громадянській позиції Церкви; чи правда, що життя УПЦ на Прикарпатті схоже до життя УГКЦ у східних областях; якою є роль Росії та США у сьогоденні України?

– Владико, перед нашим інтерв’ю отець Василь (прес-секретар єпархії УПЦ) з певним застереженням висловився про те, що Українську православну церкву називають з приставкою МП (Московського патріархату), мовляв, це ображає священнослужителів. Просив, щоб в розмові з вами говорили виключно – Українська православна церква. Чому УПЦ не хоче, щоб їй додавали приставку МП?
– Справа в тому, що до розділення з Київським патріархатом цієї приставки взагалі не було. Немає і зараз. За жодним документом. Приставку МП нам надали штучно, щоб розділити на Київський і Московський патріархати. Покійний патріарх Алексій надав Українській православній церкві незалежність. УПЦ має свій священний синод, має свого предстоятеля, всі питання вирішує самостійно. Єпископи обираються також самостійно. Єдине, що може бути: коли предстоятель церкви буває у Москві – він може поінформувати Патріарха про прийняті рішення. А те, що нам закидають, нібито всі гроші ідуть на Москву – неправда. Звинувачення на адресу нашої церкви усі 24 роки незалежності одні і ті ж. Ну вже би придумали щось інше. Москві наших грошей не треба.
– Але ж правда, що найбільша паства православ’я на пострадянському просторі – саме в Україні. Тож зацікавленість Російської православної церкви в Україні є очевидною…
– Звичайно. Російська православна церква вважається величезною, але територіально всі основні парафії фактично в Україні. Росія велика, але… Ось чому Киріл старається поширити православ’я, зокрема, відкриваючи нові єпархії в Сибіру.
– Як конфлікт на Донбасі, поділ суспільства на «сепарів» і «укропів» позначився на духовному житті і громадянській позиції церкви?
– Війна – це смерть, це смуток, це втрата наших рідних та близьких. Для всіх віруючих, незалежно від конфесії, війна – це зло. Війна на Донбасі є неоголошеною війною, багато в чому незрозумілою.
– В чому незрозумілою?
– Ну в чиїхось же ж вона інтересах…
– Складається справді дивна ситуація, яка, очевидно, розділяє і вашу церкву. Адже про що може свідчити такий факт: священики з Івано-Франківської єпархії збирають пожертви воїнам АТО, а священики з територій, підконтрольних ДНР та ЛНР, освячують зброю…
– Перед Великоднем духовенство різних конфесій Прикарпаття мало зустріч з головою ОДА Олегом Гончаруком. Дехто з присутніх у своєму виступі теж почав було говорити про освячення зброї, але голова ОДА перервав, абсолютно слушно зауваживши: для того, щоб так говорити, треба мати докази. Не виключаю, що, можливо, є і такі випадки. На жаль. Але переконаний, що в значній мірі це чорні піар-технології. Змонтувати телевізійну картинку і подати брехню як істину в останній інстанції – дуже легко. Але ті, хто так робить, повинні усвідомлювати всю відповідальність, пам’ятаючи Божу заповідь: не свідчи фальшиво.
Ми не виступаємо по телевізору і не хвалимося, скільки допомоги Івано-Франківська та Коломийська єпархії УПЦ відправили нашим воїнам в зону АТО. Це наш християнський обов’язок, і ми його виконуємо.
– Але, мабуть, саме через проросійську позицію УПЦ на східних теренах держави в депутатів обласної ради виникла ідея розірвати договір оренди приміщення на вул. Чорновола в Івано-Франківську, де вже понад 20 років розташована церква…
– Переглядаючи документи, бачимо, що, згідно з архітектурними планами, там передбачені або садочок, або реабілітаційний центр, або сквер. Але, думаю, якщо тут впродовж стількох років є храм, місце освячене, то ніщо інше там бути не повинно. Віруючі прагнуть бачити там храм. Їм боляче, адже, закликаючи розірвати договір оренди, їх наче виганяють з рідного дому. Якщо ми – християни, нам потрібно переступати через свої амбіції.
– Звісно, прийняте рішення, з християнського погляду, абсолютно не правильне, бо чим тоді нинішня влада краща від комуністичної, яка нищила храми?!
– Хочемо, щоб на цій, освяченій території, постав величний храм, історична пам’ятка для майбутніх поколінь. Прагнемо зробити щось таке в архітектурному плані, щоб всі, хто до нас приїжджає в гості з інших країн, милувалися красою, яка може бути створена.
– Зрозуміло, що на місці, де була церква, не може бути ані будинку, ані закладу торгівлі. Але зло породжує зло… На офіційному сайті УПЦ поряд з миролюбними проповідями, покликаними до духовного розвитку людини, можна зустріти цілий ряд гострих статей, більше схожих на якісь політичні замовлення…
– (Подивування – ред.) Такого не може бути.
– До прикладу, промова вікарія Чернівецької єпархії Лонгіна, де він керівників держави називає «проклятими» і «слугами сатани».
– Не чув, щоб владика так говорив, яким би різким у своїх переконаннях він не був. Цього говорити не потрібно. Досить того, що політики розпалюють ворожнечу. Церква не повинна встрявати в політичну дискусію. Закликати до якихось дій. Якщо священик хоче донести свою громадянську позицію, то повинен це робити толерантно. Насправді владика Лонгін засуджує кровопролиття, смерть людей, але, можливо, іноді висловлюється занадто емоційно.
– Три тижні тому Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква знову заявили про початок процесу об’єднання, кінцевою метою якого буде утворення Помісної церкви в Україні. Чи є шанс, що до цього процесу долучиться і Українська православна церква?
– Дивлячись на те, чим закінчиться їхній об’єднавчий процес. Прекрасно знаємо, що Патріарх Філарет не поступиться своєю першістю. Тоді як УАПЦ також має перелік своїх вимог. Подивимося, як розгортатимуться події.
– На яких умовах УПЦ могла б піти на об’єднання з іншими українськими церквами?
– Розкол відбувся не з нашої вини. Нехай повертаються (сміється – ред.) в лоно єдиної церкви.
– Якщо б УПЦ відійшла від Московського патріархату, то чому б і ні? Якщо, звісно, всі перші особи церков, включаючи Онуфрія, згідні поступитися амбіціями і обрати нового єдиного для всіх патріарха. Бо головною причиною необ’єднання є радше абсолютно світський підхід – поділ посад, парафій, боротьба за владу.
– Ми фактично відійшли від Московського патріархату. Про це говорили на початку нашої розмови. УПЦ – автономна церква. В нас у церкві – предстоятель. Не митрополит якоїсь території, а предстоятель! Як і у всіх інших помісних церквах.
– У ЗМІ неодноразово писали про те, що в УПЦ є проукраїнське крило, яке складають митрополит Олександр (Драбинко) і митрополит Софроній. Є і проросійське…
– Митрополит Олександр зараз вагомої ролі не грає. Коли він був при блаженнішому Володимирі – так, він мав вплив. Поряд з цим не можна говорити, що владика Онуфрій проросійськи налаштований. Це не правда. В них з патріархом Кирілом також різні погляди. Є певні розбіжності.
– В чому полягають ці розбіжності? Ви тривалий час служили з Онуфрієм, напевне, знаєте його трішки більше, ніж інші?
– Блаженніший про таке не говорить. Він – це величезна глиба, яку читати і до кінця не прочитати. Але скажу такий факт, коли Киріл приїжджав у Чернівці, то цей візит був на запрошення не Онуфрія, а владики Лонгіна, про якого ви згадували. Візит відбувся ще при Януковичу. Тоді в Чернівецькій області, за сприяння Бойка і Фірташа, звели величний храм.
До речі, в Чернівецькій єпархії є багато приходів, де патріарха Киріла під час Служби Божої не упоминають. Будучи ще митрополитом Чернівецьким, владика Онуфрій, щоб зняти політичне питання, дозволив отцям так чинити.
– Останнім часом в Україні, особливо у Західній та Центральній, спостерігається тенденція до виходу парафій зі складу УПЦ. Наприклад, в 2014 році тільки в Тернопільській області із УПЦ до УПЦ Київського патріархату перейшло шість парафій. Якою є тенденція на Прикарпатті?
– На час, коли я прийшов в Івано-Франківську і Коломийську єпархію, тут було 40 приходів. Так і залишається. Ніхто, слава Богу, не заявляє, що чимось не задоволений. Ось на Коломийщині – священики теж не упоминають патріарха. Коли я служу на Коломийщині, як там і заведено, патріарха не упоминаю. Правлю українською мовою, а не старослов’янською. Для мене це близьке і рідне, адже 9 років прослужив у Канаді.
– І все-таки є враження, що УПЦ в Івано-Франківській області живе так, як і Греко-католицька церква на сході країни, так, наче на своїй не своїй землі?
– Зізнаюся: ішов сюди у великих переживаннях. Страхали: «ой, там тобі буде тяжко»… Але, слава Богу, вже п’ять місяців, як я тут, і не можу пожалітися, що мене на Прикарпатті хтось утискає, що є якісь нападки, що хтось каже «ти москаль». Нічого такого немає!
– На цих вихідних був на «Буковелі», багато туристів, російську мову чути більше, ніж українську. Ніхто нікого не б’є, як це подає російська пропаганда…
– Так, це пропаганда. І від цього найбільший жаль. Але помилково думати, що пропаганда виключно проросійська. На жаль, в Україні переплелися інтереси різних сил, які намагаються розвести наш народ по різні боки.
Нещодавно мене запросили у Бурштин, де в коледжі відбувався один захід. Знаю, що дехто висловлював застереження на кшталт «та вони там з Московського патріархату – ніхто не прийде». Чого не прийду? Прийду! Я прийшов. Священики інших конфесій були приємно здивовані. Підійшли до мене під благословення, від чого вже я був приємно здивований. Була настільки гарна атмосфера, що годі передати! Виступаючи, я навів такий приклад. Коли я служив у Канаді, то дружив з священиком Греко-католицької церкви отцем Олегом. Він до мене приходив у гості, я – до нього. Він до моєї церкви, я – до його. Єдине, що ми не співслужили. А загалом там не було грані, що це православна церква, а це греко-католицька. Хотілось би, щоб і тут так було. Якщо хочемо, щоб настав мир, то ми повинні іти до примирення і прощення. Тоді будемо сильними і нічия пропаганда не зможе нас розділити.
– До вашого приходу УПЦ на Прикарпатті не брала участі в спільних заходах з іншими церквами… Це була принципова позиція, чи вашу церкву не запрошували?
– Багато що залежить від людини, від єпископа. Мені сьогодні (8 травня, в День пам’яті та примирення – ред.) було приємно стояти поруч з представниками інших церков і співслужити на поминальному Богослужінні. Хочу, щоб в нас було примирення, було розуміння.
– Бог один!
– В тому то і справа. Люди розділили Бога. По гордині своїй, по чинах своїх.
– Владико, ви п’ять років служили у США (в Нью-Йорку, Сан-Франциско), дев’ять років в Канаді. Як життя в розвинутому капіталізмі вплинуло на ваш світогляд, що ви почерпнули і принесли в Україну звідти?
– Якщо говорити про США, то з чим я пішов, з тим і повернувся. Нічого в плані духовності, в плані віри я звідти не приніс. В Україні духовність вища! Матеріальні блага мене не цікавили. У США домінує вседозволеність, розпуста, одностатеві шлюби.
У Канаді дещо інакше. Взагалі Канада повинна дякувати українцям, які поставили її на такий рівень життя. Там я себе більше виховав у духовності, в українстві. Старі люди, які ще там живуть, а народилися в Україні, пам’ятають свій край. Думками вони тут. Вони патріоти. Блаженніший Онуфрій, коли направляв мене на Прикарпаття, то казав: ти знайомий з людьми з цього регіону, тому що служив їм у Канаді.
– На вашу думку, в нинішній ситуації в Україні, якою є роль США?
– Не розумію наших керівників, що вони так надіються на допомогу США. Бачимо, що американці не дуже поспішають допомагати українцям. У них також свої неоднозначні погляди. Америка не однорідна. Треба розуміти, що це сита, багата країна. Так, словами вона може підтримувати, але фактично, коли доходить до справи, то роль США викликає багато запитань.
– Якою є роль Росії?
– Настільки це все перемішалося, стільки питань до того всього, що відбувається! Подекуди важко зрозуміти, хто є хто і що є що. Слідкував за першою і другою каденцією Путіна. Начебто підняв Росію, вивів з кризи 90-х. Але тепер я його не розумію. Він говорить одне, але фактично тут робиться інше. До кінця не зрозуміло, хто куди тягне.
Ми повинні розраховувати перш за все на власні сили. Хіба в Україні чогось немає? У нас є все! Потрібна лише воля політичних лідерів, щоб вони не були маріонетками в чужих руках.
– Вперше ви відправилися на служіння до США в 1987 році. Тоді, щоб виїхати за кордон, тим більше в США, потрібне було не лише благословення церкви, а й КГБ. Розкажіть, будь ласка, як це відбувалося?
– Спершу був намір церкви відправити мене на служіння до Чехословаччини, на запрошення владики Ніканора (вже покійний). Раніше владика був настоятелем нашого кафедрального собору в Чернівцях. Одному йому там було важко, тож просив патріархію, щоб мене відправили йому на поміч як диякона. Але чехи не впустили. Робили все, щоб впливу тодішньої російської церкви у Чехословаччині було якомога менше. В той час зі США відкликали диякона і потрібно було на його місце терміново когось посилати. Відрядили мене. Адже документи на мене були практично вже готові. Перевіряли мене у всіх інстанціях, ходили по парафії, де я правив, і розпитували про мене парафіян. А в Москві в готель «Україна» прийшов до мене представник КГБ і провадив розмову: ви їдете в Америку, це така агресивна, капіталістична країна, ви повинні бути на своєму рівні. Звичайно, що я переживав. Але священик завжди повинен бути священиком – тоді все буде гаразд!

БІОГРАФІЯ
Архімандрит Тихон (в миру Степан Васильович Чижевський) народився 31 серпня 1947 року в селі Малятинці Кіцманського району Чернівецької області. З 1954 по 1962 рік навчався у Малятинській восьмирічній школі.
З 1962 по 1965 рік навчався у Ставчанській середній школі Кіцманського району Чернівецької області.
З 1965 по 1966 рік навчався у Чернівецькому музичному училищі.
З 1966 по 1969 рік проходив військову службу.
З 1969 по 1971 навчався у Чернівецькому технічному училищі №1. З липня 1971 року працював токарем на Чернівецькому експериментальному заводі.
17 червня 1973 року Преосвященнійшим єпископом Смоленським і Вяземським Феодосієм рукоположений в сан диякона. З 15 серпня 1973 по 19 травня 1977 року був штатним дияконом Свято-Успенського кафедрального собору м. Смоленська.
З 30 травня 1977 по 24 липня 1987 рр. – клірик Свято-Миколаївського Кафедрального Собору м. Чернівці. У 1987 році закінчив навчання у Московській Духовній Семінарії (заочне відділення).
7 квітня 1979 року возведений в сан протодиякона.
29 березня 1987 року нагороджений камилавкою.
З 24 березня 1987 року рішенням Священного Синоду Руської Православної Церкви відряджений у клір Свято-Миколаївського собору м. Нью-Йорк (США).
У березні 1990 року в Свято-Тихонівському монастирі (ПЦА) Преосвященнішим єпископом Серпуховським Климентом пострижений у чернецтво з іменем Тихон.
7 липня 1991 року в Свято-Миколаївському соборі м. Нью-Йорк Високопреосвященнішим архієпископом Клінським Макарієм рукоположений у сан ієромонаха.
11 липня 1991 року призначений настоятелем Свято-Миколаївського собору м. Сан-Франциско (США).
В жовтні 1991 року возведений у сан ігумена.
20 грудня 1992 року повернувся в клір Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви.
1 січня 1993 року Преосвященнішим єпископом Чернівецьким Онуфрієм призначений штатним кліриком Свято-Духівського кафедрального собору м. Чернівці. 13 квітня 1993 року нагороджений хрестом з прикрасами, а 30 квітня 1994 року возведений в сан архімандрита.
27 липня 2001 року перейшов у клір Української Православної Церкви в Канаді (Констянтинопольский Патріархат), де перебував до 30 червня 2010 року.
1 вересня 2010 року Високопреосвященнішим митрополитом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм був прийнятий у клір Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви.
29 березня 2011 року призначений духівником Чернівецького міського благочиння Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви.
27 грудня 2014 року у храмі Всіх святих на території митрополичої резиденції у Феофанії Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звершив чин наречення архімандрита Тихона (Чижевського), клірика Чернівецько-Буковинської єпархії, у єпископа міста Івано-Франківськ.
28 грудня 2014 року Предстоятель Української Православної Церкви, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звершив Божественну літургію у храмі святих преподобних Антонія і Феодосія Печерських Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, під час якої очолив хіротонію архімандрита Тихона (Чижевського) у єпископа Івано-Франківського і Коломийського.