Артикули, на які згоди потребуємо від панів римлян, перш ніж до єдності з Церквою Римською приступимо

Берестейська унія, 400-річчя якої відзначатиметься цього року, є однією з найбільш складних проблем української історіографії. Редакційна пошта засвідчує, що дискусія навколо Берестя — попри чотирьохсотлітню віддаленість події — ще не стала справою суто академічною. Громадсько-політичні суперечки щодо передумов, характеру й наслідків Берестейської унії точитимуться, очевидно, ще довго. При цьому дуже важливо знати, про що, власне, ми сперечаємося. Отже, рубрику «До 400-ліття Берестейської унії» в ювілейному 1996 році ми відкриваємо текстом умов цієї унії, які були затверджені руськими ієрархами. Переклад і примітки Наталки ГОЛОВАТОЇ.

Насамперед, оскільки між римлянами [1] і греками про походження Духа Св. є суперечка, яка єднанню значно шкодить, а схоже, це не що інше, як лише небажання порозумітись, просимо, щоб до інакшого віровизнання примушувані не були, але в тому залишались, яке у Св. Письмі, в Євангелії та писаннях Св. Отців грецьких міститься, тобто що Дух Святий не з двох початків і не двома походженнями, а з єдиного початку, як із джерела, від Отця через Сина походить [2].

Богопочитання і всі молитви, вранішні, вечірні й нічні, аби нам залишили незмінними, згідно зі стародавнім звичаєм Східної церкви, Святі літургії, яких є три: Василія, Золотоустого та Єпифанія, яка буває під час великого посту з наперед освяченими дарами [3], а також і всі інші церемонії та обряди нашої Церкви, які ми досі мали, тому що і в Римі під послухом Найвищого архипастиря то зберігається, і щоб це ми виконували нашою мовою [4].

Найсвятіші тайни Тіла і Крові Господа нашого щоб нам були збережені, як ми їх перед тим уживали під обома видами, хліба і вина [5], аби нам то на вічні часи було збережено в цілості і непорушно.

Тайна Святого Хрещення і форма його аби нам цілком, як до того уживали, без будь-якого доповнення була збережена [6].

Про чистилище не сперечаємось, але бажаємо бути навченими Св. Церквою [7].

Календар новий, якщо не може бути по-старому [8], приймемо, однак без порушення Пасхалії й інших свят наших так, як за єдності бувало, бо маємо деякі свята свої особливі, яких панове римляни не мають, а саме: на день 6 січня, яке святкуємо в пам’ять хрещення Христа Бога та об’явлення Бога, єдиного в Трійці, що в нас зветься Богоявленням, того дня маємо особливу церемонію свячення води.

До процесій на день свята Тіла Христового [9] аби примушувані не були, але щоб ми могли зі своїми Святими Тайнами ходити, оскільки у нас інший спосіб пошанування Св. Тайн.

Також перед Великоднем (до) освячення вогню [10], калатань [11] та інших церемоній, яких у Церкві нашій до цього часу не було (не були примушувані), але згідно з порядком та уставом Церкви нашої нехай збережені будуть.

Одружене священство нехай залишається цілком без змін, за винятком двоєженців [12].
Королю. Митрополії і владицтва та інші достоїнства духівництва нашої віри нехай даються лише людям народу руського або грецького, які були б нашої віри. Оскільки наші канони вказують, що як митрополити, так і єпископи спочатку духівництвом мають бути обрані з-поміж гідних людей, просимо його Корол[івську] М[илість] про вільний вибір, однак щоб за його Корол[Івською] М[илістю] непорушно зберігалась влада віддати те, кому забажає; тобто щоб чотирьох кандидатів обирали одразу після смерті покійного, а його Корол[івській] М[илості] вільно буде, кому з тих чотирьох забажає, віддати [13], а це насамперед для того, щоб на ті достоїнства обирались люди гідні та освічені, оскільки його Корол[iвська] М[илість], будучи іншої конфесії, не може відати, хто на те гідний, бо раніше бували такі неуки, що дехто ледве вмів читати. А якщо і ті уряди духовні його Корол[івська] М[илість] якій-небудь світській людині з ласки своєї колись збирався б дати, нехай такий не пізніше ніж через три місяці буде висвячений у духовний сан під загрозою втрати свого уряду в разі зволікання згідно з Конституцією Сейму Гродненського, Артикулами святої пам’яті короля Сигізмунда-Августа та теперішнім підтвердженням його Коро[лівської] М[млості], бо зараз є деякі, що уряди духовні протягом багатьох років тримають, а у стан духовний не висвячуються, захищаючись якимись королівськими привілеями [14]. Просимо, аби інакше не було.

По номінацію до Риму нехай владик не посилають, але, коли його Корол[івська] М[илість] зволить дати якесь владицтво, щоб по-старому архиєпископ-митрополит кожного такого висвячував; однак сам митрополит, який вступатиме у митрополичий уряд, за висвяченням до св. Отця Папи повинен посилатись, а потім, по принесенню номінації з Риму, принаймні двох владик своїм чином нехай висвятить, а якби хто з єпископів вступав на митрополію, такого вже по висвячення нехай не посилають, оскільки вже має посвячення у сан єпископський, лише тільки послушенство Верховному Первосвященику може скласти перед ексцеленцією архиєпископом Гнезненським, не як перед архиєпископом, а як перед Первосвящеником.

Королю. А щоб більшим авторитет наш був і вівці наші щоб нас тим більше шанували та у пошані мали, просимо про місце в Сенаті його Корол[івської] М[илості] митрополитові та єпископам [15], то з багатьох слушних причин, оскільки однакові уряд і гідність єпископські з їх милостями панами римлянами маємо, а найбільше для того, щоб, коли хто сенаторську присягу складав, тоді і на послух Верховному Первосвященику міг скласти присягу; щоб такого не було, як по смерті Ісидора, митрополита Київського стало, коли владики, не будучи зобов’язані присягою та далеко мешкаючи, легко відступили від єдності, на соборі Флорентійському встановленої [16]; але коли буде (кожен з них) сенаторською присягою зобов’язаний, складно було б про від’єднання думати. Листи на сейми та сеймики аби до нас писали.

А якби Господь з часом зволив дати, щоб i решта братів наших народу та релігії грецького до тієї святої єдності пристали, аби нам те у вину поставлене не було, що ми їх у тій єдності випередили, бо ми це з певних і слушних причин для згоди у Церкві Христовій мусили вчинити, щоб запобігти подальшому замішанню та незгоді.

Королю. З Греції аби не допускали жодних заходів чинити та з листами про відлучення від Церкви до держави приїздити [17] й ту згоду розривати для замішання між людьми, оскільки ще немало упертих між людьми знаходиться, котрі за будь-якою оказією легко до замішання людей можуть привести, і кожний, хто такі заходи чинив би та з листами про викляття до держави приїздив, аби такий був покараний, бо цим могла б статись міжусобна війна між людьми. А того найбільше пильнувати потрібно, щоб в єпархіях наших священики релігії нашої, які не хотіли б бути під послухом нашим, ніде справ духовних виконувати не сміли, так наші архимандрити, ігумени, пресвітери та інші духовні особи, а особливо чужоземні владики і ченці, які з Греції приїжджають, щоб у єпархіях наших не сміли на таке зважуватись i чинності духовні виконувати; бо якщо б це було дозволене, нічого з цієї згоди не було б.

Якби у майбутньому хтось з нашого обряду, знехтувавши своєю релігією та церемоніями, хотів до римського обряду пристати, аби таких не приймали як тих, що нехтують церемоніями Церкви Божої єдиної, оскільки в єдиній Церкві віднині будучи, одного Папу матимемо.

Шлюби між римлянами та руссю аби були вільними, без примушування до (однієї) конфесії, як у єдиній Церкві.

Королю. Оскільки є багато маєтностей церковних, нашими попередниками неправомірно наново введених [18], які як посесори довічні мали владу вводити лише доти, поки самі були живі, просимо покірно, аби (маєтності) Церквам були повернуті, тому що через таке зубожіння резиденцій наших не лише не можемо потреби Церкви Божої задовольнити, але й самі надійного забезпечення не маємо. А якщо хтось на маєтності церковні слушно доживотнє має, нехай хоча б яку-небудь оренду з них погодиться Церкві сплачувати, а після (його) смерті кожна (маєтність) аби Церкві була повернена; та щоб їх ніхто не випрошував без згоди єпископів та капітули. Надання, якими володіє зараз Церква і які вписані в Євангелія [19], навіть якщо на них не було б привілеїв, але посесiя давня, аби у силі залишались, а на давно забрані було збережене право Церкві вільно чинити.

Королю. Після смерті митрополитів і єпископів аби ні старости, ні скарбники до церковних маєтностей нічого не мали, але щоб то за звичаєм Церкви Римської у розпорядженні капітули було до (призначення) нового єпископа; боржники та родичі після смерті покійного кривди не мали, і щоб у всьому так діялось, як у Церкві Римській після смерті духовних осіб, на що i зараз привілей маємо [20], та нехай (він) до Конституції буде внесений.

Архимандрити, ігумени, ченці та монастирі їхні нехай по-старому під послухом єпископів своєї єпархії будуть, оскільки у нас лише один-єдиний чернечий чин [21], яким і владики послуговуються, а провiнціалів не маємо [22].

Королю. У Трибуналі серед осіб духівництва римського аби теж своїх двох мали для оберігання прав Церкви нашої.

Архимандрити, ігумени, пресвітери, архидиякони та диякони й інше духівництво наше аби в тій же пошані, як і римські духовні особи були, й вольностями давніми, королем Владиславом наданими, користувались та від різних поборів з осіб своїх та майна церковного (які до того з них неправомірно збирали) вільні були, хіба якби хтось (з них) власних підданих мав, такий з іншими побор платити повинен, але не з (власної) особи і не з Церкви. А які духовні та попи під панами і шляхтою надання свої мають, такі підданство і послушенство панам своїм чинити та визнавати повинні, з боку грунту і надання їхнього, не звертаючись до іншого права та не позиваючи панів своїх, але цілком зберігаючи право патронату за панами своїми [23]. Але особисто та за уряди духовні (пани) їх карати не повинні, лише єпископ їхній власний за повідомленням панів; особливо це стосується тих, хто є власними підданими та дідичами [24] панів своїх, аби нічого не заважало обом правам, як духовному, так і земському і вольності шляхетській з обох боків.

Дзвоніння в церквах наших у Велику п’ятницю аби в містах не заборонялось панами римлянами [25].

Із Святими дарами до хворих привселюдно зі свічками та у вбранні (священицькому) відповідно до звичаю нашого аби ходити не заборонялось.

Процесії у дні свят, коли буде потреба, аби без перешкод дозволені нам були (за) звичаєм нашим.

Королю. Монастирів і церков наших руських аби на костьоли не обертали, і взагалі, якби який католик у маєтку власному церкви пошкодив, аби їх негайно полагодив для підданих народу руського або нові побудував.

Королю. Братства духовні церковні, нещодавно засновані патріархами та його Корол[івською] М[илістю] вже затверджені, якби хотіли у тій єдності бути як у Львові, Бресті, Вільні та будь-де, з яких бачимо велику користь Церкві Божій та хвали Божої примноження, аби цілком були збережені під послухом своїх власних (митрополита) єпископів тієї єпархії, в якій вони знаходяться і до якої належать [26].

Школи, семінарії грецькі та слов’янської мови аби вільно було засновувати в місцях, де було б найзручніше, також i друкарні щоб були дозволені всілякі під послушенством митрополита, єпископів та з їх відома, а для того, щоб ніяких єресей не помножувати, аби нічого без відома єпископів своїх та дозволу їхнього не друкували.

Королю. А оскільки чиняться великі збитки і непослух нам від попів наших, так у містах його Корол[івської] М[илостi], як і в панських та земських, які під захистом урядовців і панів своїх великі збитки та розпусту розлученнями шлюбними чинять, а часом і самі пани, старости та дехто з їхнього уряду для прибутку деякого, який звикли від розлучень сплачувати, попів своїх захищають, на собори до єпископів їздити не допускають, нам, єпископам, свавільних карати не дозволяють, а візитаторів наших оббріхують, ганьблять, б’ють, просимо, аби такого не допускалось, щоб нам дозволили свавільних карати й звичаї оберігати; а якби хтось через непослух власний або за якесь зловживання був єпископами виклятий, аби за поданням від єпископів та візитаторів його уряд та пани такому справи духовні відправляти та у церквах служити не дозволяли, поки аж перед своїм пастирем звинувачення свого не спростує; це має стосуватись архимандритів, ігуменів та інших духовних осіб, єпископам та їхній владі підлеглих.

Королю. У головних містах і всюди у державі його Корол[івської] М[илості] церкви соборні та інші околишні, будь-якої влади і підданства, хай то буде королівського, або міського, або панського надання, аби під зверхністю і владою єпископів своїх були, а люди світські аби в них не порядкували, бо є деякі такі, що від послуху своїм єпископам відмовляються, а самі за власним бажанням ними порядкують, а своїм єпископам слухняними бути не хочуть; аби цього в майбутньому не було.

Якби хто-небудь за якусь провину єпископами своїми був виклятий, аби такого в Церкву Римську не приймали, i всім аби про нього було проголошено, так само і ми з тими, хто Церквою Римською виклянуті будуть, чинитимемо, оскільки то наша спільна справа.

Коли б також Господь з волі й ласки своєї святої дав того, щоб і решта братів наших Церкви Східної віри грецької до єдності святої з Церквою Західною пристали, а потім за спільним поєднанням i волевиявленням усієї Церкви якесь виправлення церемоній та порядку в Церкві грецькій відбулось, аби і ми того всього учасниками були як люди однієї релігії.

Королю. А оскільки вже відомо, що дехто до Греції виїхав, щоб клопотатися про деякі церковні уряди, і хоче тут, приїхавши потім, порядкувати та юрисдикцію свою на нас поширювати, аби великого хвилювання між людьми не було, просимо, щоб його Корол[івська] М[илість] на кордонах панам старостам за тим слідкувати зволив наказати, аби до держави його Корол[івської] М[илості] з такими повноваженнями або екс комунікаціями [27] не допускали; бо тим велике замішання між пастирями та вівцями Церкви Божої учинили б.

Отож усі ми, нижче іменовані, маючи бажання до тієї святої згоди для хвали імені Божому та спокою Церкви святої християнської, ті артикули, які Церкві нашій уважаємо потрібними, (на які) спочатку затвердження і гарантії від св. О[тця] Папи та від його Корол[івської] М[илості] потребуємо, для більшої достовірності подали ми на тій інструкції нашій братам нашим преподобним отцю Іпатію Потію, прототронію, єпископові Володимирському і Берестейському та отцю Кирилу Терлецькому екзархові та єпископові Луцькому і Острозькому, аби вони спочатку підтвердження і запевнення тих усіх артикулів, які ми тут письмово подали, від імені нашого й свого найсвятішого Отця Папу та його Корол[івську] М[илість] прохати, аби [ми] були впевненими за віру, Таїнства та церемонії наші [і] без порушення сумління нашого та овечок Христових, нам доручених, до тієї святої згоди з Церквою Святою Римською приступили; а слідом інші, які ще сумніваються, бачучи, що своє все непорушно маємо, тим швидше за нами до тієї єдності пристали.

Року Божого народження 1595 Червня 1 дня за старим календарем (руками власними):

Михайль митрополитъ Киевский и Галицкий рукою власною

Іпатей eпископъ Володимирский и Берестейский рукою власною

Кирилъ Терлецкий Божой милостию ексарха єпископъ Луцкий и Острозский власною рукою

Леонтий Пелчицкий з ласки Божой єпископъ Пинский и Туровский рука власна

Іона Гогол Архимандритъ Кобринский церкви Святого Спаса власною рукою подписал.

1 Маються на увазі римо-католики.

2 Папський експерт о. Сарагоса, якому був представлений текст артикулів для вивчення та зауважень, у коментарі пропонував, щоб владики погодились на латинське визначення Символу віри, зазначаючи, що «дана справа не належить ні до обрядів, ні до церемоній. Тут сама суть віри». (Див: М. Стахів. Христова церква в Україні. — Львівська духовна семінарія Св. Духа, — 1993. — С. 396). Під тиском обставин та не маючи можливості порадитися з рештою ієрархів, І. Потій та К. Терлецький в Римі у грудні 1595 р. визнали «filioque» (від Сина) — догмат про походження Св. Духа у римо-католицькому варіанті, тобто що Дух Святий виходить не тільки від Бога-Отця, але і від Бога-Сина.

3 Йдеться про Святі дари — хліб та вино, ритуально приготовані священиком для причастя напередодні дня їхвикористання.

4 Ця вимога була прийнята без зауважень тa закріплена в папській конституції, датованій 23 грудня 1595 р.

5 У Католицькій церкві звичай причащатись хлібом та вином з XIII ст. став привілеєм кліру. Згідно з рішеннями Констанцького (1414—1418) та Трідентського (1545—1563) соборів мирян стали причащати лише хлібом.

6 Хрещення у Католицькій та Православній церквах здійснюються майже аналогічно, хоча і є деякі відмінності. Наприклад, православні занурювали немовлят у купіль, а католики поливали голову хрещеного водою та ін.

7 Згідно з ученням Католицької Церкви, чистилище — місце між раєм і пеклом, де душі грішників, які не обтяжені смертними гріхами, але ще й не отримали прощення, перш ніж потрапити до раю, палають в очищувальному вогні. Вчення про чистилище було розроблене Фомою Аквінським, хоча уявлення про нього з'явились іще в першому столітті. Православна Церква догмат про чистилище відкидає.

8 1582 р. Папа Григорій XIII запровадив новий календар, який ліквідовував відставання юліанського календаря від астрономічного року. За час, що минув від прийняття юліанського календаря (з 46 р. до н. є.), це відставання склало 10 днів. Універсалом польського короля Стефана Баторія календарна реформа в тому ж році запроваджувалась і на території Речі Посполитої, що викликало спротив православних. У результаті «календарна справа» стала розглядатись як питання обрядове та національне. Висунута в артикулах вимога щодо збереження Пасхалії була врешті прийнята також і стосовно інших свят, і Греко-Католицькій Церкві було залишено старий календар.

9 Католицьке свято в пам'ять встановлення Ісусом Христом таїнства Євхаристії, введене папою Урбаном IV у 1264 р., святкується в перший четвер після Трійці.

10 Звичай палити вогонь у Великодню ніч зберігся в багатьох місцевостях до нашого часу. Можливо, як символ того вогню, який сторожа палила біля Гробу Господнього, щоб зігрітись. Цей звичай був популярним і у поляків.

11 Джерельних даних про справу уживання калатал у Велику п'ятницю замість дзвонів немає. Очевидно, йдеться про утиски православних, чиї свята не збігалися після календарної реформи з католицькими.

12 Умова передбачала, що священиків не належить примушувати до обов'язкової для духовенства Католицької Церкви безшлюбності. Під «двоєженцями» мались на увазі священики, що двічі були одруженими.

13 Право подавати «духовні хліби» належало державі, а насамперед правлячому монархові.

14Церковні маєтності досить часто приваблювали світських людей лише як джерело збагачення. Поширеною була практика, коли король роздавав «духовні хліби» разом з іншими маєтностями своїм наближеним за особливі заслуги.

15У королівській грамоті, виданій 28 липня 1595 р., у відповідь на петицію владик вирішення цього питання було відкладене до розгляду компетентними інституціями, оскільки рішення надати владикам місця в Сенаті міг прийняти тільки Сейм, Ця вимога так і лишилася невиконаною.

16 Ісидор був учасником Фераро-Флорентійського собору (1438—1445). Як активний прибічник церковної унії був призначений папським легатом у землях руських, литовських і польських. Однак рішення Флорентійського собору у Київській митрополії підтримані не були. (Див.; М. С. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. 5. — К., 1994. — С. 520-529).

17 Натяк на події, пов'язані з візитами Константинопольського патріарха Єремії у Київську митрополію в 1588, 1589 рр. Дії патріарха призвели тоді до посилення протистояння ієрархії та братств і спровокували зіткнення митрополичої та екзаршої влади.

18 Мається на увазі зданих в оренду.

19 Акти передачі Церкві у володіння маєтностей часом фіксувались на полях напрестольного Євангелія.

20 Привілеї на підтвердження прав Православної Церкви та зрівняння її у правах з Католицькою неодноразово видавались польськими королями починаючи з Владислава Ягайловича (т. зв. «Диплом Владислава», 1443), однак становище Православної Церкви у польській державі не було стабільним. У тексті артикула мається на увазі жалувана грамота Сигізмунда III, датована 23 квітня 1589 р.

21 На відміну від Католицької Церкви, православ'я не знає численних чернечих чинів, що користуються різними статутами. Православне чернече життя грунтувалося на спільножиттєвому статуті св. Василя Великого, яким послуговувались і у XVI ст.

22 Духовна посада, необхідність якої була викликана розширенням діяльності католицьких чернечих чинів. Провінціал, що призначався головою чину або капітулом, керував усіма справами чину на певній території: питаннями дотримання статуту, управління майном і т. ін. У Православній Церкві монастирі безпосередньо підпорядковувались єпископам своїх єпархій.

23 Засновуючи церкву чи монастир або забезпечуючи їх матеріально, патрон діставав право вищого управління в них.

24 У даному випадку патрон мав не лише право патронату, а й владу над особою священика.

25 Див. примітку 11.

26 Патріарх Єремія II під час візиту у Київську митрополію в 1589 р. надав Львівському та Віленському братствам право ставропігії, проти якого і спрямований цей артикул.

27 Тобто відлученням від Церкви.

Людина і світ. — 1996. — №1-2. — С. 34-38.