Без напівтонів
Ірина Березовська
Я знайшла Оленку з церкви християн віри євангельської випадково, коли почула, як подруга відгукувалася про табір, в якому побувала її дитина. "Не викладачка, а просто ангел!" – казала тоді подруга. І малеча така вся щаслива повернулася, і стільки навчилася, і вальнула так подрузі недавно: "Мам, ти не вмієш працювати з дітьми так, як наша вчителька з табору"… Тож запросила ту саму викладачку #На_Каву_з_Іншим_Богом.
Олена – педагог, і зараз вона проводить табори з дітьми. Має освіту педагога, але їй було нудно у звичайній школі. Педради, типові уроки, плани, конспекти і купа нереалізованої творчої енергії. В якийсь момент вона пішла на курси аніматорів при церкві й залишилася там назовсім. Каже, що це те, що вона й хотіла робити, просто раніше не знала, як воно називається. Школу залишила.
"Ми в нашій церкві не якісь зануди, ні. Навпаки, ми дуже живі й радісні. Ми тут мали можливість слухати біблійні історії, вивчати "золоті" вірші, співати християнські пісні. Крім того, був час порозважатися, з’їжджаючи з гірки, пострибати на батуті, пограти різні ігри, спробувати сили у власноруч створених виробах, і на багато інших цікавих і корисних речей. У кінці кожного відпочинку табірна команда готує євангелізаційну програму, на яку прийшло багато батьків і просто людей з села. І ніяких тобі конспектів! Таке враження, що працюєш собі в кайф, і це відчувають наші діти. У домі молитви – свої, підтримка й допомога. Так і має бути, коли люди заодно", – відволікається Оленка.
За нею не помічаєш традиційної для педагогів з досвідом втоми і вигорання. Вона не шарпається на вайбер і її торбинка не переповнена зошитами. Показує якісь новенькі матеріали для творчості зі своїми дітьми, назву яких важко запам’ятати з першого разу. Очі її при цьому горять.
"Знаєш, ми є не надто велика євангельська громада, часто вона налічує всього 30-50 членів, але наші будинки молитви можуть вмістити всіх наших і гостей. Це завжди дуже тісно й затишно. У майбутнє ми дивимося з вірою. У нас ще дуже часто можна почути таку історію. Ще зовсім молодим хлопцем чоловікові у домі молитви кажуть: "Ти сьогодні будеш говорити Слово!" Хлопцеві довелося сісти біля проповідників. Того дня він уперше проповідує, і це справляє на хлопців такий вплив, що вони назавжди залишаються й усвідомлюють свою роль у Церкві. Ми прийшли і не повернулися, бо в нас тут все є. Працювати з дітьми – найважче, бо вони все відчувають, особливо коли дорослі лізуть до них із несправжнім. Тому тут без напівтонів, мають бути чисті кольори радості", – каже Оленка.
Для неї улюблене служіння – це служіння дітям. Вона навчає їх співати і дружити, їздить у дитячі будинки з допомогою. Вихованці кажуть, що Оленка помічає в кожному таланти: когось за руку привела в хор, когось залучила до проповіді, комусь допомогла подолати страх перед сценою, вміє достатньо слів підтримки знайти до дитячих переживань, помічає, чи має дитина що одягнути, й допомагає у скруті. Виявляється, Небесний Батько може так багато зробити руками земних дітей.
"От про це моя любов – про бути з найменшими без напівтонів, щодня і у простих речах. Якась така у мене євангелізація. Відповідаючи на твоє запитання, як моя релігія допомагає мені любити, скажу лиш одне – в колі собі подібних любити завжди легше, бо завжди маєш підтримку. Якось так я це відчула. Любити з цими людьми стало легше", – каже Оленка.
Матеріал підготовлено у рамках Програми Діалог за підтримки Центру міжрелігійного та міжконфесійного діалогу "ЛІБЕРТАС"
