Без участі релігійних діячів примирення не буде сталим: підсумки вебінару про миробудування

07 серпня, 09:32
Репортажі
Без участі релігійних діячів примирення не буде сталим: підсумки вебінару про миробудування - фото 1
Цими днями, 4-5 серпня 2021 р., відбувся дводенний онлайн-семінар «Екуменізм та миробудування: міжнародний досвід для України». Семінар є першим сегментом проекту вебінарів Інституту екуменічних студій УКУ, ціль якого – зібрати коло науковців та активістів для обміну досвідом у сфері миробудування. Журналістка РІСУ пропонує читачам ключові думки від доповідачів і учасників дискусії, щоб ви отримали панорамну картину релігійних підходів до конфліктів і миробудування як в Україні, так і за межами.

Марта Більська

Декілька десятків науковців, міжнародних експертів з питань миробудування, соціологів, духовних осіб зібралися разом в онлайн-режимі, щоб поговорити про мир, зокрема про потенціал Церкви і релігійних спільнот в контексті миробудування.

«Фаміляризація породжує конформізм… Пригадайте приказку, що Господь ховає від нас речі тим, що ставить їх нам під ніс. Ця цитата демонструє метод, яким керуємось в проекті. Ми хочемо відійти на певну дистанцію від конфлікту і війни, подивитися на війну з перспективи відстані. Будемо дивитися на випадки примирення деінде, на кейси, які допоможуть ідейно, абстрактно подумати про мир», — привітав учасників модератор дискусії, директор Інституту Екуменічних Студій УКУ д-р Павло Смицнюк.

Проект реалізується Інститутом екуменічних студій УКУ, у співпраці з Харківським офісом Фонду Конрада Аденауера в Україні та міжнародними науковими партнерами. «Ми досягнемо миру, коли для українців по обидві сторони буде відкритий діалог. Реінтеграція повинна базуватися на повазі до людини. Церква і релігійні організації – важливі учасники цих процесів. Ми з радістю підтримуємо цей проект, дякуємо учасникам за інтерес до дискусії», — зазначила Дарія Дмитренко, координаторка проектів Харківського офісу Фонду Конрада Аденауера в Україні.

«Без участі Церков, без метафізичного виміру примирення не може бути сталим», — д-р Ярослав Грицак

Д-р Ярослав Грицак, український науковець, історик і публіцист, доктор історичних наук, професор Українського Католицького Університету, у своєму виступі поєднав історію і сучасність. «Війна, на жаль, є нормою людської історії. Примирення – це не норма, а продукт останніх 70 років. Історики говорять, що польсько-українська війна – найдовша війна в історії Європи. Її можна порівняти з німецько-французькою на Заході, де перші спроби примирення почалися відразу після Другої світової війни.

Ярослоав Грицак - фото 76823
Ярослав Грицак
Джерело фото: УКУ

Найбільше на перешкоді примирення є 2 події: польсько-українська війна за Галичину 1918 року і Волинь 1943 року. 1 листопада 2002 року ми у Львові організували спільну молитву, де звучала фраза «Просимо вибачення і вибачаємо». Спільна молитва зняла напругу. Жодних дискусій про цвинтар Орлят більше не було. Щодо Волинської різні, акція з примирення закінчилася повною невдачею. З жодної сторони не було бажання вибачати і просити вибачення. Але вчимося не тільки на перемогах, а й на поразках».

Відомо, що історична пам’ять – це не історія. Коли ти говориш правдиво про історію, то стаєш загрозою для нації. Висновок такий, що ані польське, ані українське населення не може говорити про примирення щодо Волинської різні. Бо те примирення має сенс, яке іде знизу.

«Примирення, яке виникло після війни, розпочалося в християнському світі. Ми свідомо апелювали до цього вибору, коли організовували акції у Львові і на Волині. Досвід наштовхує мене на думку, що ідея примирення виникла і функціонує в західній культурі. Я не знаю практики східнохристиянського примирення. Східні Церкви схильні до симфонії з владою.

Примирення польсько-українське неможливе без примирення з Росією. На жаль, Кремль зараз не розуміє мови примирення, яка є внутрішньою силою. Але особливо зараз важливе українсько-українське примирення. Без участі Церков, без метафізичного виміру примирення не може бути сталим», — прокоментував д-р Ярослав Грицак, український науковець, історик і публіцист, доктор історичних наук, професор Українського Католицького Університету.

Доповідь д-ра Ярослава Грицака викликала жваву дискусію і обговорення. Зокрема, проректор УКУ, історик Олег Турій зазначив, що західні конфесії живуть в середовищі, де Церкви були дистанційовані від політичної ролі. «В Східній частині Європи Церкви залишаються з націоналістичними і політичними настроями. Розбудова громадянського суспільства і посилення цих тенденцій з часом сприятиме примиренню», — додав Олег Турій.

Перше, що потрібно зробити – простежити, як релігійна динаміка може відбитися на конфлікті

Наступного дня, 5 серпня, Жерар Паверс, директор Католицького центру з миробудування, професор Університету Нотр-Дам (США), показав, які різні аспекти існують в питанні релігійних підходів до миробудування, який потенціал мають релігійні спільноти в контексті побудови миру.

Жерар Паверс - фото 76822
Жерар Паверс

 

Що цікаво, Жерар Паверс вказав на амбівалентність релігійної ролі у вирішенні конфліктів. «Важливо зробити іспит сумління щодо того, яка роль релігії у суспільстві. Бо релігія – і рішення, і створення проблеми. Це амбівалентність священного. Завдання для релігійних миротворців – в пошуку як маргіналізувати релігійних екстремістів. Релігійний конфлікт не походить з релігії, а з проявів конкретних аспектів і діячів. Тому перше, що потрібно зробити – це провести іспит сумління, простежити, як релігійна динаміка може відбитися на конфлікті… Миробудування – це не просто про примирення, а і про те, як вести переговори під час конфліктів», — розповів директор Католицького центру з миробудування, фахівець в галузі миробудування на прикладі Європи, Латинської Америки та на Філіпінах, професор Університету Нотр-Дам (США) Жерар Паверс.

Міжнародний експерт згадав таке поняття, як «священні війни», коли релігія використовується, щоб застосувати насильство. Але часто релігія не відіграє жодної ролі в миробудуванні, тоді це гріх бездіяльності. Учасники зустрічі дискутували та обмінювались думками щодо конфлікту ідентичностей, перспективи участі Церков та релігійних організацій у розбудові справедливого миру в Україні та за кордоном.

За словами Жерара Паверса, три основні надбання релігії мають працювати гармонійно: духовність, ритуали, влада людей. Чому саме ці шляхи є ефективними? Бо вони мають інтеграційний підхід. Є чудові приклади релігійного миробудування на всіх рівнях. Людська сила релігії можлива, якщо миробудування охоплює всіх – мирян і духовенство, молодих і старших, чоловіків і жінок.

Доповідач пояснив навігацію політичного миробудування супроти культурного. «Чому Церкви не беруть участь в миробудуванні – бо воно є політичним. Релігійні лідери повинні остерігатися політичних діячів. Державні уряди пробують промоціювати релігійних діячів, але ті не знають, як скоординуватися з урядом. У деяких випадках доцільно, щоб релігійні діячі брали на себе політичну роль, як у Конго, наприклад. Єпископи були авторитетними діячами в плані оцінки виборів». Професор роздумував над тим, що ми не завжди діємо так, як думаємо. Політична ідентичність людей часто домінує над релігійною ідентичністю.

«В таких конфліктах, як в Україні, культурний виклик – це релігійний націоналізм. Це позитивно, що релігія і церковні діячі є глибоко окультурненими. Але вони не можуть ставати лише капеланами своєї громади. Дуже важко цього досягнути в умовах тиску війни. В Північній Ірландії католицькі єпископи були розкритикованими за засудження насильства і повстанської армії», — пояснив Жерар Паверс.

Щодо екуменічної форми миробудування, то чим більше релігія є центральною у конфлікті, тим меншою є ефективність міжрелігійного миробудування. Професор нагадав, що є 4 головні теорії змін: діалог слів, діалог життя, діалог віри, діалог дії. Міжрелігійна співпраця заради миру ґрунтується на пошуку спільного фундаменту. Продукт діалогу – це коли вдається змінити власну громаду. «Ми повинні бути обережними, щоб не поскладати забагато яєць в релігійний кошик. Найкращий спосіб маргіналізувати екстремістів – виступати за автентичні голоси в рамках певної релігійної традиції, переконати, що екстремізм – це проти їхньої релігії», — додав професор.

Нагадаємо, що цей семінар є одним з двох проектів, присвячених вивченню іноземного досвіду миробудування з погляду міжконфесійного і міжрелігійного діалогу, які Інститут екуменічних студій запускає в 2021 році. Другий проект, реалізація якого почнеться в листопаді 2021— це серія офлайн-конференцій, присвячених миробудуванню в Центрально-Східній Європі, які ІЕС організовує разом з Екуменічною комісією УГКЦ.