Біла книга Роберта Амстердама. Латинська Америка
Дисклеймер. Все, що написано в цьому матеріалі, є власним враженням та оціночним судженням автора на підставі аналізу двох десятків справ, в яких брав участь Роберт Амстердам, близько 100 відкритих джерел з усього світу – України, США, Канади, Великобританії, Франції, Росії, Болгарії, Сербії, Чехії, Венесуели, Гватемали, Тайланду, Сингапуру, Уганди, Зімбабве, Танзанії, Нігерії, Камеруну, Південного Судану, сотень коментарів під десятками дописів, а також численних інтерв’ю, дописів та коментарів самого Роберта Амстердама.
Попередні частини:
Свої перші професійні кроки Роберт Амстердам зробив в країнах, які він для себе визначив такими, де не працює верховенство права – тобто, там, де в каламутній воді можна виловити багато риби. І свою технологію «демократичних контрреволюцій» Амстердам розробив в Латинській Америці, де у нього були як політичні справи, так і корпоративні. Найбільш яскравими епізодами є справа сім’ї Гуттіерес-Бош у Гватемалі та справи Еліхіо Седеньо та Рейнальдо Муньоса у Венесуелі.
Гватемала
Здавалося б, справа сім’ї Гуттіерес-Бош – це типова сімейна корпоративна розборка з елементами лантиноамериканської мильної опери. В 1999 році засновник великої мережі ресторанів Pollo Campero Хуан Артуро Гутіеррес (громадянин Гватемали та резидент Канади) звинуватив свої племінників у шахрайстві з акціями компанії, веденні подвійної бухгалтерії, ухиленні від сплати податків та відмиванні коштів. Племінники отримали володіння величезним транснаціональним агрохарчовим концерном Corporacion Multi-Inversiones завдяки, як каже старший Гутіеррес, викупу його акцій за заниженою вартістю. Стверджуючи, що в Гватемалі не існує верховенства права і суди не виносять справедливих рішень, Артуро Гутіеррес вирішив винести судову суперечку за сімейний бізнес в юрисдикцію США. Тут йому і знадобився Роберт Амстердам – спеціаліст по «злочинним режимам».
Перед ним було поставлено просте завдання: організувати розгляд справи в США, де вже було відкрито до двох десятків магазинів сімейної корпорації. І Амстердам розвернув бурхливу діяльність, тим більше що клієнт небідний.
Треба сказати, що Гватемала дійсно не може похвалитись стабільною політичною системою, відсутністю корупції та організованої злочинності, високим рівнем правосуддя тощо. Репресії проти опозиції, політичні вбивства – все це було в наявності. Громадянська війна зачепила також і клан Гутіерресів – Бош. А тому будь-які апеляції до порушення верховенства права та прав людини – за замовчуванням виграшна тактика захисту.
Тобто, у ключових претензій клієнта Амстердама до судової влади Гватемали було достатньо підстав. І тоді Амстердам, як пишуть на одному з його численних ресурсів, «розробив і впровадив агресивну багатонаціональну кампанію, щоб чинити тиск на підсудних і викривати їхні незаконні дії» - саме ту технологію, яку від потім застосував в Росії, і яку досі вважає ефективною.
Гутіеррес скористався Законом штату Флорида про корумповані та рекетирські організації («Законом RICO»), тому що начебто його племінники виводили (тобто, відмивали) кошти з бізнесу через Майамі.
Але тодішній окружний суддя США К. Майкл Мур відправив справу назад до Гватемали, пояснивши, що інші амерниканські суди, куди Гутіеррес подавав позови, дійшли висновку, що гватемальці мають розібратися між собою в національних судах. Це не зупинило Амстердама, і він подав оскарження рішення Мура в 11-му окружному апеляційному суді США в Атланті, та позови в судах штату Флорида.
Хоча у кожної сторони цієї судової тяганини, як водиться, була своя правда, Амстердам обрав для себе чорно-білу картинку. Характерно, що в 2011 році між собою судились і діти самого Артуро Гутіерреса: дочка звинуватила свого брата та компанію свого батька в тих же злочинах, які пред’являв старший Гутіеррес до своїх племінників – і добилась арешту брата та ухвали виплати 5 млн. доларів компенсації.
Амстердаму вдалось виграти один суд – на Бермудських островах (відповідачі традиційно заперечили, що суд встав на сторону їхнього суперника). Розгорнута Амстердамом інформаційна кампанія не принесла особливих результатів. Деякі суди тягнуться до сих пір.
Венесуела
А от у Венесуелі Амстердам відзначився двома гучними справами – банкіра Еліхіо Седеньо та Рейнальдо Муньоса, члена уряду венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро. В першому випадку клієнт Амстердама був представлений як політичний опонент режиму Уго Чавеса, в другому – як представник режиму наступника Чавеса – Мадуро, якому треба допомогти скасувати американські санкції, накладені на активи уряду. Чому для Роберта Амстердама режим Чавеса – «злочинний», а режим Мадуро – рукоподатний, - науці не відомо. Седеньо внесений до списку політв’язнів Венесуели часів Чавеса, але під час правління Мадуро цей список збільшився на порядки.
Одразу треба сказати, що до Венесуели Роберт Амстердам не відчуває симпатії – як і до Росії. Що, втім, абсолютно не завадило йому грати з автократичними режимами цієї країни по різні сторони добра і зла. І саме тому ці обидві справи відображають ціннісну амбівалентність Амстердама.
Але все по порядку.
Справа Еліхіо Седеньо
Справу Еліхіо Седеньо важко відокремити від тернистого шляху Венесуели в пошуку власної політичної ідентичності. Латинська Америка за підтримки СРСР ще з середини минулого століття потрапила в тенета лівих популістичних рухів, які позиціонували своїх лідерів як борців з капіталізмом, колоніалізмом та американською гегемонією. Релігійний бік цього процесу – «теологія звільнення», яка, до речі, досі впливає на політику Ватикану. Фідель Кастро, Че Гевара, Хуан Перон – символи епохи антикапіталістичних революцій. Але проблема країн Латинської Америки в тому, що маятник їхньої політичної ідентичності розхитується дуже швидко і з дуже великою амплітудою.
На момент приходу до влади марксиста Уго Чавеса Еліхіо Седеньо встиг стати відомим банкіром та увійти до економічної еліти Венесуели. Але, на його біду, наприкінці 90-х на континенті стався «лівий поворот» з усіма його атрибутами «соціальної справедливості», включаючи перерозподіл статків між багатими і бідними. Зрозуміло, що Седеньо та Чавес не змогли ужитися разом.
В 2003 році на Седеньо було заведено справу за начебто незаконне отримання 27 млн. доларів за фіктивний імпорт комп’ютерів. В 2007 році банкіра було заарештовано, а в 2008 році у справу вступив Роберт Амстердам. Як водиться, він не став зосереджуватись на економічних звинуваченнях свого клієнта, а одразу перевів справу у політичну інформаційну площину, представивши Седеньо політичним опонентом Чавеса. Як у випадку з Михайлом Ходорковським, канадські адвокати наполягали, що неправовий арешт та утримання під вартою Седеньо свідчить про замовний характер справи. В перелік політичних в’язнів Седеньо потрапив завдяки висновкам Робочої групи ООН із свавільних затримань. Суддю, яка звільнила його з-під варти, моментально було арештовано. Сам банкір втік до США завдяки зусиллям Амстердама та його колег.
Той факт, що клієнту вдалось легально залишитись в США як політичному в’язню, впевнив Амстердама у правильності та дієвості обраної інформаційної тактики, до якої входила, наприклад, зустріч з депутатами сенату Іспанії, яких він переконував відкликати вірчі грамоти у посла Венесуели (тобто, по факту оголосити його персоною нон грата) на тій підставі, що посол був генпрокурором під час розгляду справи Седеньо, а послом став задля отримання імунітету від кримінальних переслідувань. Також Амстердам, за його словами, зустрічався з високопосадовцями Бразилії, зокрема з колишнім президентом, який відверто не любив Чавеса. Цікаво, що візит Амстердама до Бразилії відбувся незадовго до того, як сенат мав голосувати за вступ Венесуели до організації Південноамериканського спільного ринку (МЕРКОСУР). Однією з умов членства в організації є наявність демократичних інститутів. Але, попри зусилля Амстердама, прагматизм бразильців переміг, і сенат виніс позитивне для Венесуели рішення. Власне, чи не так зараз прагматизм Глобального Півдня перемагає декларативні реверанси в бік демократії та прав людини, коли мова йде ставлення до російської агресії проти України?
Хоча до режиму Чавеса не може бути жодного співчуття, за іронією долі «марксист» Амстердам до останнього був на стороні капіталіста Седеньо. Вже набагато пізніше журналісти, які займались розслідуванням глобального витоку даних під назвою «Panama Papers», виявили, що комерційна компанія Cedel International Investment LTD, яка належала Седеньо та була власником венесуельських банків Canarias, Banpro і Bolivar Banco, скористалась послугами панамської глобальної компанії з надання юридичних послуг «Mossack Fonseca»* для роботи в офшорній юрисдикції Британських Віргінських островів.
* «Panama Papers» - база 11,5 млн. документів, пов’язаних з діяльністю «Mossack Fonseca», яка допомогла понад 14 000 клієнтів створити 214 488 підставних компаній у 21 податковій гавані по всьому світу. Документи свідчать про численні стратегії ухилення від сплати податків, злочини у сфері оподаткування та відмивання грошей, порушення санкцій ООН.
Умовна перемога Амстердама у цій справі укріпила його впевненість, що його тактика працює. Цей кейс важливий для фіксації, що саме тоді і було випробувано ту схему політичного тиску, запасним результатом якої має стати організація втечі клієнта за кордон (у ті ж США) та легалізація його перебування як жертви політичних переслідувань.
Справа Рейнальдо Муньоса
Хто б міг подумати, що в 2020 році борець з диктатурою Чавеса повернеться до Венесуели, щоб... захищати режим диктатора Мадуро від американських санкцій? І тут вже почалась чергова мильна опера.
Мадуро прийшов до влади як офіційний наступник Чавеса. Під час виборчої кампанії він розповідав, як Чавес йому наснився у вигляді веселої пташки і благословив: «"Раптом прилетіла маленька пташка, крихітна, і тричі облетіла мене тут", — сказав він, показуючи на свою голову й імітуючи помах крил. Птах став на дерев'яну балку, де почав свистіти, на що Мадуро також відповів свистом. "Я відчув його дух", — додав він, маючи на увазі Чавеса. "Я відчув це там, ніби благословляючи нас, кажучи: «Сьогодні починається битва. Йди до перемоги, ти маєш наше благословення». Ось як я відчув це душею"». Народу сподобалось, і потім цей трюк з пташечкою Мадуро виконував на біс багато разів.
Режими Чавеса і Мадуро – близнюки-брати. Буквально з самого початку президентства Мадуро країну стрясали масові протести, і тоді, щоб зберігти владу, Мадуро почав репресії. За що на Венесуелу почали сипатись галузеві та персональні санкції, в першу чергу від США та Канади. І режим Мадуро, відчайдушно шукаючи засоби від цих санкцій відбитись, звертався до різних адвокатських та лобістських контор, які вже мали справи з авторитарними режимами. Інтереси Венесуели мав представляти її генпрокурор Рейнальдо Муньос Педроза, який на момент нашої історії (з квітня 2019 року) перебував лише під санкціями Канади. До завдання Муньоса входив пошук шляхів повернення заарештованих урядом Трампа сотень мільйонів доларів, виведених режимом Мадуро з Венесуели через лояльних бізнесменів до Майямі.
На початку 2020 року Муньос наймає адвокатську фірму Foley&Lardner, яка планувала через субпідрядника Sonoran Policy Group (керівник – колишній радник Дональда Трампа) надавати консультаційні послуги, щоб добитись зниження та пом’якшення ризиків, пов’язаних з впровадженням економічних санкцій США. Важлива деталь: угода укладалась з Муньосом як не з державним посадовцем, а як з приватною непідсанкційною особою – на тій підставі, що в США його не вважали легітимним генпрокурором (як, власне, і сам урядо Мадуро, який фальсифікував президентські вибори 2018 року).
Але стався гучний скандал. Майже одразу після підписання про цю угоду стало відомо американським політикам. Представник Республіканської партії Рік Скотт пригрозив Foley&Lardner проблемами і примусив її розірвати угоду з Муньосом.
Але гарячий венесуелець блискавично знайшов заміну – Amsterdam&Partners, яка підписала з ним угоду з як представником уряду Мадуро і отримала на свій рахунок завдаток – 1,05 млн. доларів. Всього за свої послуги Amsterdam&Partners планувала отримати більше 4 млн. доларів декількома траншами по 1 млн. В угоді сказано, що фірма займається «наданням консультацій щодо санкцій, накладених на Боліваріанську Республіку Венесуела Управлінням контролю за іноземними активами Міністерства фінансів США (OFAC), а також розробкою та впровадженням стратегії переконання OFAC пом’якшити або скасувати санкції, включаючи обговорення відповідними посадовими особами OFAC або іншими чиновниками Казначейства», і має право отримувати кошти від підсанкційного уряду Венесуели.
Зрозуміло, що Амстердам одразу ж потрапив під вогонь Ріка Скотта, який звернувся з листом до самого адвоката, а також до генпрокурора США Вільяма Барра та міністра фінансів Стіва Мнучіна в вимогою «дослідити характер контрактної угоди між Amsterdam & Partners LLP і Муньосом, включаючи послуги, які мають бути надані, і джерело коштів, які мають бути сплачені, щоб визначити, чи таке представництво порушує санкції, накладені на Мадуро і передбачає вимоги FARA щодо розкриття інформації». Але Амстердам за словом в кишеню не поліз: «Ми не збираємося підкорятися політичному диктату Флориди!». Amsterdam & Partners подали скаргу до Міжнародної комісії юристів, звинувативши Скотта в порушенні закону через втручання в право уряду Мадуро на адвоката. Амстердам запевняв, що надає клієнту юридичні послуги, хоча в звіті генпрокурора США характер діяльності Amsterdam & Partners було визначено як політичні консультації в США.
Цікаво, що в угоді між Amsterdam & Partners та Муньосом зазначено, що фірма може представляти інтереси і антагоністів режиму Мадуро, якщо це не стосується даної справи.
Амстердам поводився грубо та скандально – і який же результат? Та знов нульовий – для його клієнта. У вересні 2020 року Міністерство фінансів США ввело санкції проти Муньоса за співпрацю з режимом Мадуро, що зробило захист його інтересів безглуздим. Але ця справа вже закріпила за Амстердамом імідж адвоката, який готовий захищати не тільки темних особистостей, але й диктаторські та авторитарні режими.
Продовження буде.
