Білорусь, Росія, Україна

Релігійні громади: цифри і коментар

Порівняння кількості релігійних громад у Білорусі, Росії та Україні станом на 1 січня 1999 р., яке ми пропонуємо читачам на с. 22-23, здійснено за матеріалами відповідно Комітету у справах релігій та національностей Республіки Білорусь, Департаменту у справах громадських та релігійних об’єднань Міністерства юстиції Російської Федерації та Державного комітету України у справах релігій.

Наведені цифри красномовні вже самі по собі і для читачів «ЛіС» особливих коментарів не вимагають. Тому зупинімося лише на тому, що лишилося поза рамками таблиць.

Насамперед, це динаміка зростання числа релігійних громад. Якщо за точку відліку взяти 1985 р. — рік початку горбачовських реформ, то тоді в СРСР було зареєстровано 12 438 релігійних об’єднань. У тому числі: в Україні — 5722, РРФСР -3003, в Білорусії — 717. Таким чином, число релігійних громад в Україні з того часу зросло у 3,54 раза, в Росії — в 5,13, в Білорусі — у 3,38 раза.

Порівнюючи цифри, які характеризують релігійну ситуацію в трьох пострадянських країнах, необхідно враховувати деякі обставини. Передусім, що таблиця повідомляє лише про релігійні громади, які мають статус юридичної особи. В Україні на початку цього року понад 800 громад діяло, не реєструючи свої статути, що не забороняється українським законодавством. У Росії питома вага громад, які діють без реєстрації, значно більша. Так, у 1996 р., за повідомленням начальника відділу зв’язків з релігійними організаціями апарату уряду РФ Г. Михайлова, в Росії діяло близько 20 тисяч релігійних організацій, із яких статус юридичної особи мали лише 13 тисяч.

Після прийняття в 1997 р. нового федерального закону «Про свободу совісті та релігійні об’єднання» це співвідношення змінюється на користь незареєстрованих релігійних об’єднань. Скажімо, в минулому році в Республіці Хакасія діяло 92 релігійних об’єднання, з яких статус юридичної особи мали лише 50; в Бєлгородській області було зареєстровано 226 релігійних організацій і понад 50 діяли без реєстрації. Хоча офіційно в Росії, як видно з таблиці, зареєстровано 2,9 тисячі мусульманських громад, на Всеросійській нараді-семінарі з питань застосування нового федерального закону в листопаді 1998 р. голова Комітету в справах релігій при Кабміні Дагестану А. Магомедов повідомив, що лише в його республіці діє 1300 ісламських громад. Він також розповів, що в республіці працює близько 200 медресе, хоча офіційно в Росії зареєстровано тільки 114 мусульманських навчальних закладів.

Очевидно, що офіційно зареєстровані мусульманські громади не можуть задовольнити потреби двадцяти мільйонів російських мусульман (іслам вважається однією з традиційних релігій Російської Федерації і як такий згадується в преамбулі закону 1997 р.) і насправді цих громад значно більше. Що ж до мусульман Білорусі, то вони являють собою унікальну етнічну спільноту татар, які ще в XVI ст. втратили рідну мову і уберігають свою ідентичність лише завдяки релігії. Це — нащадки татар, які замешкали на території нинішніх Гродненської та Мінської областей за великого князя Литовського Вітовта (1350-1430). Цікавою є також історія білоруських греко-католиків. Ліквідована 1839 р. на білоруських землях, унія неодноразово намагалася тут відродитись. Такі спроби здійснювалися наприкінці XIX — на початку XX ст., а між двома світовими війнами в Західній Білорусії, що входила до складу Польщі, було створено понад 30 «неофіційних» громад. Усіх їх було знищено радянською владою, і єдина «неофіційна» громада збереглася дотепер у Польщі. Третє відродження унії в Білорусі відбулося в 1989 р. зусиллями білоруської інтелігенції, причому серйозну підтримку білоруські греко-католики отримують з України.

Зазначимо, що кількість реально діючих релігійних громад у Росії суттєво відрізняється від офіційних цифр. Серед причин назвемо: труднощі з отриманням статусу юридичної особи; наявність бунтівних територій (неможливо сказати, скільки, скажімо, релігійних громад у Чечні); переваги, які еліти автономій надають одним релігійним інституціям, і обмеження, які накладаються ними на «небажані» конфесії; нарешті, практична неможливість визначити точну цифру релігійних громад у деяких суб’єктах РФ на Крайній Півночі, Далекому Сході й у Сибіру. (На згаданому вже семінарі голова комісії із взаємодії з релігійними об’єднаннями при губернаторі Магаданської області О. Поспєлова не могла повідомити точну цифру релігійних організацій в області, обмежившись повідомленням про 50-55 громад.)

Наведені показники по Білорусі та Україні значно більшою мірою адекватні реальній релігійній ситуації. Хоча, природно, і в цих країнах є релігійні інституції, які знаходяться поза реєстрацією. Найбільш відомий випадок — Білоруська автокефальна православна церква. Треба також зазначити, що громади не вичерпують картину релігійного пейзажу найбільшого в світі за територією регіону. Сюди необхідно додати монастирі, навчальні заклади, місії, братства й сестринства тощо.

Наприклад, в Росії зареєстровано статути 339 лише православних монастирів, по два — буддійських і римо-католицьких; в Україні — 124 православних монастирів, 73 греко-католицьких, 33 римо-католицьких і 2 старообрядницьких і чернечі згромадження. В усіх трьох країнах релігійні громади нерівномірно розподілені по різних регіонах. Так, в Україні 45% релігійних громад зосереджено в семи західноукраїнських областях, де мешкає менше 20% населення країни.

Так само в двох західних областях Білорусі — Брестській та Гродненській, населення яких складає приблизно чверть від загального населення республіки, зареєстровано 43% усіх білоруських релігійних організацій. У Росії, зрозуміло, левова частка релігійних організацій знаходиться в європейській частині країни. Наприклад, найчисельнішими єпархіями Руської православної церкви Московського патріархату є Московська, Ставропольська, Санкт-Петербурзька, Нижньоновгородська, Воронезька і Липецька, Курська та Ростовська. Водночас у деяких регіонах Російської Федерації, насамперед на Далекому Сході і в Східному Сибіру, питома вага новітніх релігійних громад, особливо створених іноземними місіонерами, зокрема корейського походження, перевищує 50-60% усіх зареєстрованих релігійних об’єднань. У Росії встигли набути офіційного статусу спільноти, які контроверсійно сприймаються громадською думкою і чиї статути не зареєстровані ні в Україні, ані в Білорусі. Серед них Церква останнього заповіту (віссаріонівці) — 14 громад, Саєнтологічна церква — 1, Церква Божої Матері державної — 17, Церква уніфікації преподобного Муна — 10 громад.

Серед екзотичних течій, які увійшли до графи «Інші», варто згадати Йоганську церкву і рух Оомото в Білорусі; громади Зоресвітнього християнства — вільної релігії, Церкву Нового Єрусалиму та Святославну Церкву — в Україні; зороастрійців, духовних християн-тверезників (чуриківців), сикхів та коптів — у Росії. У Росії мають статус релігійних також громади послідовників учення Льва Толстого «Духовна єдність» та М. Реріха «Жива етика». Зазначимо також, що буддисти в Росії — на відміну від України — це великою мірою буряти, тувинці та інші народи, які традиційно сповідують цю релігію, а щодо язичництва, то найбільш потужним рухом є пов’язаний із давніми віруваннями поволзьких, уральських, сибірських народів (наприклад, згідно з соціологічними дослідженнями, до 70% віруючих марійців виконують як християнські, так і язичницькі обряди).

І насамкінець нагадаємо, що питома вага релігійних громад, створених тією чи іншою конфесією, далеко не завжди адекватна питомій вазі прихильників цієї конфесії в загальній масі віруючих.

Релігійні громади

Білорусі, Росії та України: порівняльна таблиця

Людина і світ. — 1999. — № 10. — С. 22-23

Людина і світ. — 1999. — №10. — С. 20-21