Біженці як інструмент Кремля: викриття церковного впливу в Європі
Станом на початок літа 2025 року, за даними Федерального міністерства внутрішніх справ та Євростату, Німеччина надала притулок понад 1,65 мільйонам українців, які втекли через війну — переважно жінкам та дітям. Серед них — велика частина людей у стані вразливості: самотні жінки, діти, літні, психоемоційно травмовані війною. Тимчасовий захист для громадян України продовжено до 4 березня 2026 року, що дозволяє їм легально перебувати в Німеччині без необхідності подання заяв на притулок. Водночас, у ФРН починають посилювати вимоги до працевлаштування українців, а також планують скоротити соціальні виплати новоприбулим з України на € 100 на місяць, що викликає занепокоєння щодо соціальної підтримки біженців.
Паралельно із цими соціальними змінами все більше уваги привертає тема активізації російських спецслужб у вербуванні українців, зокрема серед біженців у Німеччині та країнах ЄС. За інформацією Служби зовнішньої розвідки України (СЗРУ), Росія використовує мережу церков Московського патріархату за кордоном як прикриття для впливу та вербування українців, що опинилися за межами України через війну. Священики МП в Європі — не просто пастирі, а часто агенти, що діють під прикриттям СЗР чи ФСБ РФ. СЗРУ також наголошує, що вербування відбувається не прямим закликом, а через психологічне навіювання — духовна довіра використовується для поступового впливу. Окрім духовного тиску, російська мережа паралельно надає “соціальну допомогу”, “психологічну підтримку”, безкоштовні релігійні курси, а також “волонтерську допомогу” — часто в обмін на лояльність або інформацію.
Федеральна служба захисту конституції Німеччини (Bundesamt für Verfassungsschutz, BfV) фіксує збільшення випадків шпигунства і диверсій з боку Москви, зокрема використання “одноразових агентів” — аматорських шпигунів, які наймаються для тимчасових дій проти військових та критичних об’єктів. Цей метод адаптований до обмежень, що виникли через закриття дипломатичних представництв РФ в Європі, і має на меті дестабілізувати Німеччину та вплинути на її позицію в ЄС і НАТО. У травні 2025 року у Німеччині було затримано трьох українців, підозрюваних у підготовці диверсійних актів на замовлення РФ, пов’язаних із підпалами і вибухами транспортних засобів із використанням вибухових пристроїв. За даними слідства, вони діяли в інтересах російських спецслужб і готували доставлення вибухівки в Україну.
Таким чином, ситуація із українськими біженцями у Німеччині у 2025 році має складний характер: з однієї сторони — зростаючі перебіження і соціальна підтримка, з іншої — загроза активної експлуатації цих же людей російськими спецслужбами через мережу Московського патріархату та інші канали для впливу і диверсій. Роль релігійних організацій Москви у цьому контексті викликає особливу тривогу, адже вони представляються як мирні структури, але виявляються інструментом ворожої розвідки і стають інкубаторами агентів — через формування середовища безконтрольного впливу та візуальної “духовної” легітимності.
У контексті діяльності російських спецслужб в середовищі української діаспори у Німеччині привертає увагу протоієрей Кітніс Тимофій Романович (Kitnis Timofey Romanovich; 31.08.1969, уродженець м. Челябінськ, Росія; моб.тел.: + 49 176 7083 1769; e-mail: [email protected]; адреса проживання: Bernkasteler Str. 1, 54292 Trier, Trier-Nord, Bezirk Pfalzel, Deutschland), священик Архієпископії православних церков російської традиції в Західній Європі Московського патріархату (Archevêché des Églises Orthodoxes de Tradition Russe en Europe Occidentale). За результатами аналізу матеріалів ЗМІ встановлено, що він — історик, богослов і публічний діяч російського православного кола, який з 2000 року живе у Німеччині й керує паломницькими ініціативами у Західній Європі. Його ім’я фігурує в медіа Росії та у мережі церковних і культурних проєктів, що іноді перетинаються з інституційною “м’якою силою” Кремля. У відкритих джерелах немає прямих доказів його співпраці зі спецслужбами РФ, але профіль його діяльності й коло контактів відповідають типовим методикам, які використовуються розвідувальними органами для церковної дипломатії та впливу.
Зокрема, Тимофій Кітніс є дійсним членом Імператорського православного палестинського товариства (ІППТ; адреса: вул. Забєліна, 3/2, м. Москва, РФ; тел: +7 (495) 797 55 95, факс: +7 (495) 628 48 40; е-mail: [email protected]; [email protected]) та головою представництва ІППТ у м. Трір (Німеччина) — організації, що історично пов’язана з російським церковним і культурним мейнстримом, з офіційними дипломатичними каналами РФ та яку очолює Степашин Сергій Вадимович (02.03.1952 р.н., уродженець м. Люйшунь (Порт-Артур) Квантунської області (Китай); колишній керівник Федеральної служби контррозвідки та Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ), який перебуває під санкціями Великої Британії. ІППТ давно визнано каналом гібридного впливу та прикриттям для зовнішньої розвідки РФ, а відтак опосередковані ознаки вказують на те, що Кітніс є провідником товариства у Німеччині. У Франції, Ізраїлі, Лівані, на Кіпрі та в Сербії ця структура вже використовувалась для інформаційних операцій, розвідки, створення проросійських лобістських груп. Таким чином, протоієрей Тимофій Кітніс діє не як незалежний священик, а як частина добре збудованої мережі гібридного впливу Кремля в Європі — під дахом Московського патріархату.
Аналіз наявних даних дає підстави розглядати діяльність Тимофія Китніса в контексті класичних ознак “церковної дипломатії” МП, що нерідко використовується як інструмент зовнішньополітичного впливу та роботи прикриття для розвідувальної діяльності в інтересах спецслужб РФ. Окрім членства в ІППТ та контактів з російським дипломатичним та церковним середовищем (потенційною зоною для комунікацій з особами під дипломатичним або релігійним прикриттям), додатковими факторами ризику є медіаприсутність у проросійських релігійних ЗМІ (Фома, Русская народная линия, Правмир — платформи, які активно просувають наративи МП та Кремля за кордоном) та співпраця з російськими кіно- та телепроєктами (включно з каналом “Культура” після 2010 року — у цей період російська культурна дипломатія системно інтегрувалася з інформаційними операціями).
Керівна діяльність протоієрея Тимофія Кітніса полягає у наданні пастирської опіки парафіям святителя Афанасія Великого (м. Трір, земля Рейнланд-Пфальц, Німеччина), Апостола Андрія Первозванного і святителя Миколи (богослужіння проходять у приміщенні громади “Phoenix e. V. Mainz” (Фенікс), адреса: Münsterstraße 21, 55116 Mainz, Deutschland; моб.тел.: +49 163 600 8823, +49 176 4711 2528; e-mail: [email protected]; www.phoenix-mainz.de) та жіночому монастирю Різдва Пресвятої Богородиці (Orthodoxes Kloster der Geburt der Jungfrau Maria in Klausen e.V.; адреса: Bernkasteler Str. 1, 54524, Klausen, Rheinland-Pfalz, Deutschland; моб.тел.: +49 176 8427 8868; e-mail: [email protected]; www.orthodoxe-in-trier.com). У здійсненні богослужінь в монастирю та допомоги у роботі з біженцями з України йому сприяють священик Станіслав Шаповалов (адреса проживання: Hasselholzer Weg 14, Achen, D-52074, Deutschland; моб.тел.: +49 176 6301 9268; e-mail: [email protected]) та схимонахиня Женев’єва (моб.тел.: +49 176 8033 8185).
Натомість активну роботу із діаспорою через паломництва і парафіяльні програми — зручні майданчики для мережевого впливу й виявлення лідерів думок — покладено на Ельвіру Кітніс, дружину протоієрея Тимофія Кітніса, членкиню представництва ІППТ у м. Трір (Німеччина), директорку паломницького центру Святого апостола Фоми (“Apostle Thomas”) та місіонерського телеканалу Архієпископії православних церков російської традиції в Західній Європі “Аксіос” (з вересня 2021 року співпрацює з офіційним пропагандистським телеканалом Московської патріархії “СПАС”, який перебуває під санкціями ЄС за поширення прокремлівської пропаганди, виправдання російської агресивної війни в Україні та отримання коштів від уряду РФ). Вона — співкоординаторка паломницьких ініціатив і керівник проєкту відновлення монастиря Різдва Пресвятої Богородиці у Клаузені, фігурує як публічний представник ініціативи — дає інтерв’ю, веде інформаційну роботу, координує прийом біженців. Проведений аналіз громадської завантаженості вказує на наявність аналітичних індикаторів ризику її діяльності, а саме:
1) Ельвіра Кітніс — публічний координатор інфраструктури, що працює безпосередньо із вразливими людьми (біженцями). Приймання біженців та робота із ними через приватні мережі (WhatsApp, локальні контакти) створює ризики: відсутність формальної перевірки осіб, потенційні канали для збору девіантної інформації про переміщення людей. Це має більш практичну вагу, ніж суто публічна медійна діяльність чоловіка.
2) Контролює ресурсно-організаційну частину (монастир, гостинні корпуси, проживання паломників і біженців). Контроль над фізичною інфраструктурою дає можливість: приховувати зустрічі або запрошених гостей, організовувати приватні зустрічі без публічного анонсу, приймати грошові / матеріальні пожертви за межами прозорих каналів — усе це створює підґрунтя для непрозорих контактів або фінансування.
3) Активна роль у формуванні локальної мережі та донорських контактів — можливість неформального впливу. У статтях згадується, що первинну допомогу надали приватні ктитори із Москви та інші донори; існування “таємних” спонсорів (як про це пишуть у публікаціях) — класичний індикатор необхідності фінансової перевірки джерел. Наявність анонімних крупних донорів підвищує ризик, що робота обителі може фінансуватися з джерел із політичною мотивацією.
4) Вона — “обличчя” взаємодії з діаспорою та місцевими волонтерами. Як “фронтова” координаторка, Ельвіра формує інформаційні й емоційні зв’язки із прихожанами та біженцями — саме такі особисті мережі найчастіше використовують для довготривалої інфлюенс-діяльності або рекрутингу. Це більше, ніж роль “експерта” чи “автора” — це операційна управлінська позиція.
5) Публічність та локальна автономія надають потенційну можливість “подвійного використання” активностей. Поєднання медійної ролі (промо святині, виступи) і закулісною управлінською діяльністю (організація прийому людей, ремонти, логістика) означає, що одна і та ж інфраструктура може обслуговувати одночасно і соціальні потреби, і непрозорі політичні / інформаційні контакти.
На шпальтах Facebook “Православный приход во имя святителя Афанасия Великого а Трире”, “Майнц православный. Община во имя апостола Андрея и святителя Николая, М.П.”, “Центр Св. Фомы в Европе, що належать подружжю Кітнісів, поширено інформацію, що Ворсин Олександр Анатолійович (26.07.1974 р.н., методист паломницького центру при відділі зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП (ВЗЦЗ)) та Нінель Ворсин (в.о. керівника паломницького центру ВЗЦЗ УПЦ МП) надають суттєву організаційну та координаційну допомогу Ельвірі Кітніс у роботі з українськими біженцями на території Німеччини. Зокрема, подружжя Ворсиних сприяли організації логістики, комунікацій та добору учасників для заходів, пов’язаних із біженцями з України у парафіях. З цією метою ними використовуються номера українських мобільних операторів +380 (66) 364 5681, +380 (97) 180 2477, +380 (97) 390 4299, які працюють у режимах Viber і WhatsApp для полегшення взаємодії з біженцями та організації паломницьких заходів, а також трансляції певних наративів та формування лояльності до проросійських позицій серед вразливих груп. Водночас Ворсини, маючи офіційні посади в УПЦ, можуть діяти як посередники між київськими церковними структурами та закордонними парафіями під керівництвом Кітнісів.
До парафії протоієрея Тимофія Кітніса привернула увагу киянка Анна Гонтова, яка перебуває у “політичній еміграції” після арешту священика УПЦ МП парафії на честь святого великомученика Дмитрія Солунського Новокаховської єпархії Чертиліна Сергія Ігоровича, підозрюваного у державній зраді. Оселившись поблизу м. Трір (Німеччина), Гонтова відвідує парафію Кітніса — її присутність зафіксовано 27 липня 2025 року. Це викликає обґрунтовані підозри у спланованому вивезенні агентки з території України після провалу агентурної ланки.
Серед осіб, причетних до формування проросійських наративів за кордоном, фігурує Юлія Комінко — редакторка платформи “Діалог.ТУТ”, проросійська-однодумиця фігуранта сайту “Миротворець” митрополита Бориспільського і Броварського Антонія (при народженні Паканича Івана Івановича, 25.08.1967, уродженця с. Чумальово, Тячівського р-ну, Закарпатської обл.) та “представниця монастирського курника” архієпископа Обухівського, вікарія Київської митрополії та намісника Троїцького Іонинського чоловічого монастиря УПЦ МП єпископа Іони (при народженні Черепанова Максима Олександровича, 29.12.1971, уродженця м. Київ). Вона була зафіксована на літургії в Трірі 25 грудня 2024 року, яку проводив Тимофій Кітніс. Це підтверджує її зв’язки з мережею МП у Західній Європі. Згодом, Комінко оприлюднила відео, відзняте у Трірському соборі, що остаточно засвідчило її локацію.
Цей тандем — Комінко — Ворсіна — фактично формує інформаційно-пропагандистський осередок із проросійським ухилом під виглядом релігійної діяльності.
Окремо слід зазначити, що за результатами проведеного дослідження діяльності громади “Phoenix e. V. Mainz” (Фенікс), яка консолідує діяльність протоієрея Тимофія Кітніса та його дружини Ельвіри Кітніс, стало відомо, що означена громадська організація була створена у 2004 році уродженкою м. Баку (Азербайджан) Іриною Кобилецькою, членкинею Координаційної ради російських співвітчизників Німеччини з 2007 року та Координаційної ради російських співвітчизників землі Рейнланд-Пфальц. При громаді, за підтримки заснованого МЗС РФ фонду “Русский мір” (адреса: вул. Кржижанівського, 13, корп. 2, м. Москва, Росія, 117218; тел.: +7 (495) 981 5680, +7 (499) 519 0192; е-mail: [email protected]; виконуючий директор — Шличкова Тетяна Веніамінівна, 01.01.1970 р.н.), функціонує Російський центр товариства “Фенікс”, що позиціонує себе як міжкультурний громадський центр і школа для дітей російськомовних сімей: уроки російської мови, концерти, “Russian day on the Rhein” — усе це сприймається як культурна ініціатива. Діяльність має типовий профіль GONGO-культурної дипломатії: легальна, публічна, із широким доступом до діаспори та біженців, із потенційними непрозорими фінансовими звʼязками. Проте за лаштунками — сліди інституційної співпраці із мережею фонду “Русский мір”, участь консульських представників у відкриттях і регулярні контакти з ресурсами, що просувають культурно-дипломатичні програми РФ. Така комбінована діяльність — приклад того, як культурні проєкти можуть стати інструментом впливу та становлять суттєві ризики: поширення проросійських наративів у діаспорі; доступ до дітей і молоді; можливі непрозорі джерела фінансування з РФ; використання легітимних партнерств із місцевою владою для інституційної легітимізації.
У своєму інтерв’ю інформаційному порталу “Русский мір” І. Кобилецька підтвердила, що товариство “Фенікс” та Координаційна рада російських співвітчизників Німеччини функціонують як “громадські організації” для підтримки росіян за кордоном, але де-факто виконують функції мережевого центру впливу під егідою МЗС РФ, Федерального агентства у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці (Росспівробітництво), посольства РФ у Німеччині, фонду “Русский мір”, які забезпечують їх фінансування, методичну підтримку та політичне прикриття.
У цій же статті Кобилецька продемонструвала відверту маніпуляцію темою міграції, національної ідентичності, історичної пам’яті, а також застосувала елементи “інформаційного підриву” шляхом формування “лояльних Кремлю громадян України”. За її словами, ефективність функціонування навчального процесу “Phoenix e. V. Mainz” та інших проросійських інституцій забезпечує українське подружжя-архітекторів Євгенія та Юхим Мар’яновські, які викладають малювання та беруть активну участь у роботі російського центру товариства “Фенікс”.
Окремо слід зазначити, що Координаційна рада російських співвітчизників Німеччини є локальним представництвом ширшої мережі, інтегрованої у Всесвітню координаційну раду російських співвітчизників, які проживають за кордоном (ВКРРС) — репрезентативний орган, який координує діяльність численних об’єднань російських співвітчизників по всьому світу та забезпечує їхнє представництво у державних органах Росії. Ці структури виступають важливою ланкою зв’язку Москви із російськими діаспорами, у тому числі в Європі, організовуючи їхню консолідацію, інформаційний вплив і політичне представництво. Багато керівників та активістів ВКРРС мають прямі зв’язки із російськими спецслужбами (ГРУ, СЗР, ФСБ).
ВКРРС та Координаційна рада Німеччини діють системно та скоординовано, що дозволяє Кремлю реалізовувати політику “м’якої сили” і гібридного впливу в країнах ЄС. Через ці організації здійснюються інформаційні кампанії, просування “русского мира”, політична пропаганда, а також вербування агентів і лобіювання інтересів Росії під прикриттям культурно-співтовариствних та релігійних заходів. Ця діяльність становить пряму та системну загрозу національній безпеці ЄС, оскільки:
— ВКРРС координує російські громади, транслюючи наративи, які підривають цілісність і стабільність держав Європейського Союзу;
— через ці структури Росія веде активну гібридну діяльність із дестабілізації політичної, соціальної та безпекової ситуації в Європі;
— відповідно до висновків Ради безпеки ЄС щодо гібридних загроз, такі мережі є інструментами спецслужб, які використовуються для впливу, розвідки та вербування агентів на території держав-членів ЄС;
— координаційні ради і ВКРРС сприяють поширенню дезінформації, а також контролюють організації, які можуть діяти як консолідатори проросійських настроїв і потенційного впливу спецслужб.
Діяльність протоієрея Тимофія Кітніса та Ельвіри Кітніс, у взаємодії з вищезазначеними особами та структурами, виходить за межі релігійної чи культурної роботи. Через мережу німецьких парафій, монастир та паломницькі центри створено закритий комунікаційний простір, де українські біженці стають об’єктами цілеспрямованого впливу. Цей вплив має чіткі ознаки операцій з формування лояльних до РФ осередків: селекція аудиторії, інфікування проросійськими наративами, підготовка “довірених осіб” для роботи в громадах і органах місцевого самоврядування. Використання авторитету церкви та статусу гуманітарної допомоги забезпечує високий рівень прикриття та знижує ризик викриття. З огляду на системність, географічну розгалуженість та прямі зв’язки із російськими впливовими структурами, ця діяльність становить довгострокову гібридну загрозу для безпеки України, Німеччини та ЄС, адже поєднує елементи релігійної дипломатії, інформаційної війни та прихованого вербування
