Благочинний монастирів Київської єпархії УПЦ архімандрит Феодосій (Снігірьов): «Матеріальний стан монастирів різний і, як правило, важкий».
У цілому можна сказати, що монастирі Київської єпархії є зразковими в цьому відношенні. Хоча монастирські устави і різняться в деталях, загальні принципи чернечого життя в усіх обителях дотримуються гідно, намісники і настоятельки піклуються про духовне зростання братії і сестер.
— Отець Феодосій, завершився Ваш ознайомлювальний об’їзд монастирів Київської єпархії УПЦ, здійснений з благословення Блаженнішого Митрополита Володимира. Як би Ви оцінили стан цих обителей?
— Передусім, дозвольте перед Вашими читачами засвідчити вдячність Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Володимиру за його благословення і надану можливість побувати в усіх монастирях Київщини, залучитися духу монастирського життя, близько поспілкуватися з насельниками. Також сердечно дякую намісникам і настоятелькам обителей за проявлену гостинність, спільну молитву і тепле ставлення.
Що стосується стану монастирів Київської єпархії, то він в обителях різний як в плані матеріальному, так і уставному, богослужбовому, духовному. Але в цілому враження від побаченого в поїздках позитивне.
— Які головні проблеми, на Ваш погляд, стоять сьогодні перед цими обителями?
— Передусім, проблеми матеріальні: щоб відновити монастирі після десятиліть розорення і розрухи, потрібні колосальні кошти. Не дивлячись на те, що насельники усім необхідним для життя забезпечують себе самі, на масштабне будівництво не вистачає коштів, що жертвують в монастирі прихожани та паломники. Тому запрошуємо заможних людей взяти участь у цій благій справі. Приїжджайте в монастирі, запитуйте, яка потрібна допомога, допомагайте. Для зручності в найближчий місяць буде презентований сайт "Монастирі Київської єпархії", де можна буде узнати маршрут проїзду до будь-якого монастиря Київщини, контактні телефони, розрахункові рахунки обителі.
Окрім матеріального питання, однією з головних монастирських проблем є те, що в історичних будівлях монастиря, прямо на території обителі, можуть розташовуватися різні світські установи, комерційні фірми (наприклад в Києво-Печерській Лаврі); чи монастирські будови можуть належати житловому фонду міста: прямо в монастирі проживають сім'ї (як в Китаївській Пустині). Це не нормально. Думаю, що вирішення такого роду проблем повинна на себе взяти держава, тим більше, що є позитивні приклади надання такого сприяння Церкві (наприклад, Свято-Пантелеімонівський монастир у Феофанії).
— Наскільки монастирі Київської єпархії сьогодні виконують сьогодні своє головне покликання: бути молитовними осередками, центрами духовності, просвітництва та соціальної діяльності?
— Що стосується головного покликання - бути "молитовними осередками", то цілком виконують. Краще свідоцтво тому - тисячі монастирських прихожан, сотні тисяч паломників. Адже до порожньої криниці люди не йдуть. І якщо людина, побувавши в монастирі, отримала повчання, настанову, молитовну допомогу, яка зміцнила її в духовному і земному житті, принесла в її життя реальні плоди, то вона знову сюди повернеться. І не раз. А якщо цього немає, людина більше не прийде. Тому мені здається, що своєму покликанню бути осереддям духовного подвигу і молитви наші монастирі відповідають цілком.
Стосовно соціальної діяльності обителей слід сказати, що її не можна назвати пріоритетною. Вона може супроводити монастирське життя, але не повинна заважати основному покликанню чернецтва. Про це багато говорилося і в колишні віки, у тому числі святими отцями, це питання актуальне і сьогодні. Тому не можна вимагати від усіх монастирів обов'язкової соціальної роботи. Проте, в обителях, де є можливість таку роботу вести, вона ведеться. Чудові приклади - богадільня для престарілих людей при Свято-Покровському жіночому монастирі в Києві, допомога онкохворим дітям і інші соціальні проекти Свято-Троїцького Іонінського монастиря. Є й інші приклади.
— Дайте якісну оцінку братії та сестер Київських монастирів. Хто в основному ці люди за освітою та соціальним станом?
— Річ у тому, що якісна оцінка ченця - це його відповідність своєму покликанню, своєму чину. І в цьому відношенні не має значення освіта або соціальне положення, яке мала людина до вступу в монастир. Хоча, багаж знань і умінь, придбаних у миру, часто стає в пригоді в монастирському житті. Наприклад, намісники і настоятельки монастирів найчастіше ченців з вищою освітою визначають на послух, що вимагає відповідного рівня: канцелярія, зовнішні контакти монастиря, бібліотека, книговидавництво, тощо. Чернець-агроном, швидше за все, займатиметься в монастирі сільським господарством, кухар — кухнею, механік — технікою. Але усе це у тому випадку, якщо такий послух не пошкодить головному — духовному життю ченця. Адже в цьому основний сенс перебування в обителі. Тому трапляється, що і кандидатам наук в монастирі іноді доводиться мести двір або чистити корівник.
У Київських монастирях достатньо ченців і з кількома вищими освітами, і мінімально освічених. Усі вони покликані жити однією духовною сім'єю, поважати один одного, допомагати один одному. Освіта і колишній соціальний статус цьому не перешкода.
— Якою обителлю Ви найбільше задоволені, а де ще треба багато працювати?
— Зразковим чоловічим монастирем Київської єпархії можна назвати Києво-Печерську Лавру. Серед жіночих монастирів необхідно виділити Свято-Покровську обитель столиці. Найсприятливіше враження справили Голосіївська пустинь масштабами будівництва і відновних робіт, Іонінський монастир своїм особливим устроєм життя і широкою місіонерською роботою, Китаївська Пустинь чинністю богослужіння і прекрасним співом, Свято-Благовіщенський і Свято-Введенський чоловічі монастирі великою кількістю святинь і безліччю прихожан і паломників. Цей список можна продовжувати і продовжувати. Немає такого монастиря, який би чимось хорошим не здивував. Проте, як і в будь-якому людському співтоваристві, є в монастирях і проблеми, над якими потрібно працювати.
Наприклад, мене дуже стурбував факт постійної міграції насельників з монастиря в монастир, не завжди обумовленої вагомими причинами. Цю проблему ми обговорювали з намісниками і настоятельками монастирів, пропонуватимемо варіанти її вирішення на міркування Блаженнішого Митрополита Володимира.
Також засмутило, що в деяких монастирях критично мало насельників. У той же час вельми процвітає таке явище як "черниці у миру". Причому більшість з цих черниць були пострижені з єпископського благословення, і багато з них самі не проти жити в монастирі, але не знають який саме обрати, і як туди потрапити. Щоб врегулювати цю ситуацію нами вже робляться перші кроки: при звершенні постригу в малонаселених жіночих монастирях, я запрошую взяти участь в цій зворушливій покаянній службі черниць з київських приходів. Робиться це для того, щоб вони залучилися до монастирського духу, побули декілька днів в обителі, познайомилися з ігуменею. Багато хто з радістю відгукується. Це ні до чого їх не зобов'язує, через декілька днів вони зможуть знову повернутися до себе на приходи. Але якщо хоч би хтось один залишиться в монастирі назавжди, це вже велика перемога. І цей почин вже приносить перші плоди.
— Як би Ви оцінили матеріальний стан монастирів? Які обителі найбільше потребують фінансової допомоги?
— Матеріальний стан монастирів різний і, як правило, важкий. Ми говорили про це вище. Особливо потребують фінансової допомоги монастирі, що знаходяться в області.
— На Вашу думку, сьогодні в Київській єпархії потрібно відкривати нові монастирі, чи, можливо, зосередити всі зусилля на доведення до ладу вже існуючих?
— На мою думку, монастирі повинні з'являтися природним чином, їх не можна штучно "насаджувати". Кількість обителей не слід регламентувати: багато, або мало. Добре, коли їх багато, але вони не мають бути формальними. Подивіться, як завжди виникали монастирі: люди, які шукали чернечого життя, збиралися навколо подвижника, братія росла, будувалися храми і монастирські стіни - виникав монастир. І зараз за таким же принципом виникають багато обителей. Добре, коли чернече життя відроджується до того ж на місці старого зруйнованого монастиря. Тоді молода братія має на Небі сугубих за себе молитовників, преподобних що трудилися тут свого часу.
А коли монастир утворюється на інших принципах, усього цього ченці можуть бути позбавлені. Тому, до відкриття нових монастирів потрібно підходити уважно і зважено. А приведення в зразковий стан вже існуючих обителей ніяк не заважає відкриттю нових.
— Чи задоволені Ви рівнем дисципліни та дотримання монастирського уставу чи може десь є проблеми?
— У цілому можна сказати, що монастирі Київської єпархії є зразковими в цьому відношенні. Хоча монастирські устави і різняться в деталях, загальні принципи чернечого життя в усіх обителях дотримуються гідно, намісники і настоятельки піклуються про духовне зростання братії і сестер. Виникають, звичайно, і проблеми, без цього не може існувати жодне людське співтовариство, у тому числі і чернече.
— Які Ваші подальші плани, як благочинного монастирів Київської єпархії, враховуючі підсумки та висновки від поїздки?
— Подальші плани - працювати в міру даних Господом сил на благо Церкви Христової і чернецтва Київської єпархії. На цьому шляху буде багато труднощів, віддаю собі в цьому повний звіт. Але покладаючись на Бога, на Матір Божу - хранительку чернецтва, усе переборемо. Щоб шлях цього непростого послуху проходити по волі Божій, прагну нічого не робити по власному розсуду, але усе обговорювати, радитися, на усе брати благословення і просити молитов у Предстоятеля нашої Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Також вдячний Богові, що маю своїм покровителем і наставником намісника Києво-Печерської Лаври Высокопреосвященнішого архієпископа Павла, що завжди можу покластися на його мудру і досвідчену пораду.
— І, до речі, які Ваші підсумки та висновки?
- Підсумки - з Божою допомогою вдалося безпосередньо познайомитися з усіма монастирями Київської єпархії, усвідомити сферу своєї відповідальності, в якійсь мірі відчути її тяжкість. А висновки - попереду багато копіткої і непростої роботи, і звершувати її можна тільки цілком покладаючись на Бога і твердо усвідомлюючи слова Господні: "сила Моя вершиться в немочі" (2 Кор. 12; 9).
Олександр АНДРУЩЕНКО
