"Виникнення релігійних конфліктів в Україні є малоймовірним", - дослідження Центру Разумкова
Дослідження складається з 172 сторінок. Йдеться про церковно-релігійну ситуацію в Україні: про стан, тенденції, проблеми, про ставлення українських громадян до Церкви, про запити та очікування, про перспективи розвитку церковно-релігійної ситуації в Україні за умов нинішніх зовнішніх і внутрішніх викликів. Центр Разумкова підготував інформаційні матеріали «Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення громадян України: тенденції 2000-2021рр.» та оприлюднив наступні висновки:
"Західний регіон країни традиційно характеризується найвищим рівнем релігійності, Південь і Схід — найнижчим. Однак, порівняно з 2000р. частка тих, хто вважає себе віруючими, на Півдні і Сході зросла.
За останні кілька років спостерігається тенденція зростання числа тих, хто не відносить себе до жодного з віросповідань. Порівняно з 2019р., істотно (від 13% до 24% серед дорослого населення) зросло число вірних Православної церкви України, переважно за рахунок зменшення (з 30% до 20%) «просто православних». Порівняно з 2020р., серед вірних ПЦУ зросла частка жителів Східного регіону.
Спостерігається істотна різниця між рівнем декларованої релігійності (68% опитаних називають себе віруючими, 60% — православними) і рівнем ототожнення себе з конкретною релігійною громадою — членство у громаді визнали лише 21% опитаних. Загалом 12% респондентів вказали на свою належність до однієї з православних релігійних громад. Члени релігійних громад, які віднесли себе до ПЦУ, становлять 6% усіх опитаних, що є рівно стільки ж, як і членів греко-католицьких громад (6%). Членами громад УПЦ МП назвали себе 4% усіх опитаних. Ще 7% віднесли себе до громад інших християнських конфесій (греко-католицької, римо-католицької та протестантської) і 0,3% — до громад інших релігій, що підтверджує висновок про поліконфесійний характер релігійності в Україні. Лише 10% громадян регулярно (хоча б раз на тиждень) відвідують релігійні служби та зібрання (особливо рідко відвідує їх молодь).
Зниження рівня відвідуваності релігійних служб під час пандемії COVID-19 супроводжується зростанням участі у релігійних відправах у мережі Інтернет.
Найчастіше відвідують їх через Інтернет жителі тих регіонів, де найбільш помітне зниження offline відвідуваності релігійних служб. До використання Церквою новітніх інформаційних технологій (соціальних мереж, практики «церков у смартфоні» тощо) найбільш прихильно ставляться вірні УГКЦ та вірні ПЦУ, менш позитивно — вірні УПЦ МП.
Частина учасників фокус-групових дискусій висловлюють побажання стосовно змін у частині релігійних ритуалів, зокрема, скорочення часу, зрозумілої мови служб і проповідей, запровадження сидячих місць у православних храмах, скромніше оздоблення церков. Також висловлювалися думки стосовно надання можливості релігійним громадам впливати на призначення священнослужителів, стосовно пом’якшення ставлення служителів Церкви до людей. Отже, можна припустити, що для зростання відвідуваності храмів важлива не стільки розбудова мережі культових споруд, скільки формування зацікавленості та мотивації людей відвідувати храми (особливо це стосується молоді).
Рівень визнання морального авторитету Церкви є нижчим, ніж рівень довіри до неї, і оцінка морального авторитету Церкви протягом попередніх років знижувалася. Однак, порівняно з попереднім роком, визнання морального авторитету зросло (насамперед за рахунок його зростання у Південному та Східному регіонах).
Також, порівняно з попереднім роком, спостерігається істотне (на 10%) зростання числа тих, хто відзначає позитивну роль Церкви в суспільстві. Найчастіше громадяни України вважають, що найбільші церкви і релігійні об’єднання України демонструють активну позицію у вирішенні таких проблем: необхідність надання психологічної підтримки людям, криза моральності та духовності, проблеми виховання дітей та підлітків, криза сімейних відносин, воєнні конфлікти, епідемія COVID-19.
Стосовно таких проблем як ставлення до ЛГБТ-спільнот та цифрових посвідчень осіб, то респонденти частіше вважають, що найбільші українські Церкви у підході до цих проблем частіше займають консервативну позицію, яка не відповідає вимогам часу, аніж активну позицію, яка сприяє вирішенню цієї проблеми.
За результатами дослідження, можна зробити висновок, що громадяни України мало поінформовані про реакцію чи позицію найбільших українських Церков стосовно багатьох суспільних проблем.
Громадяни України вважають, що провідне або важливе місце в діяльності Церкви, релігійного об’єднання повинно посідати соціальне служіння, допомога людям. Оцінюючи, які види соціального служіння церков, релігійних об’єднань, на їх думку, є найбільш важливими для суспільства, та в яких видах соціального служіння вони зацікавлені особисто, найчастіше респонденти назвали психологічну допомогу та захист вразливих груп.
Порівняно з 2000р., істотно зросла частка громадян, які згодні з тим, що відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви є необхідною передумовою демократичності держави і забезпечення права особи на свободу совісті. Упродовж моніторингу українське суспільство демонструвало досить високий рівень толерантності до сповідування різних релігій.
Разом з тим, у Західному регіоні частіше, ніж в інших регіонах респонденти вважають, що право на існування мають лише традиційні для нашої країни релігії. Саме такі уявлення можуть обґрунтовувати більш виражене, ніж в інших регіонах, негативне ставлення на Заході країни до протестантизму, ісламу та юдаїзму.
Однак, найбільш конфліктогенними, на думку громадян, є відносини між двома православними Церквами — Православною Церквою України та Українською Православною Церквою Московського Патріархату. Стосовно останньої негативізм висловлюється громадянами частіше, ніж у ставленні до будь-якої іншої релігійної організації в Україні.
Чверть громадян України вважають, що в Україні є Церкви чи релігійні об’єднання, діяльність яких, на їх думку, потрібно заборонити. Рівень конфліктності у відносинах між представниками різних релігій, конфесій та Церков в Україні є невисоким — лише 3% опитаних відповідають, що відносини між вірними різних Церков і релігій у місцевості, де вони живуть, є конфліктними, і лише 5% — що вони є напруженими.
Стримуючим чинником для міжрелігійних, міжконфесійних та міжцерковних конфліктів є те, що релігійна та церковна ідентичність має невелике значення для громадян України (лише 4% громадян ідентифікують себе насамперед з людьми тієї ж віри чи Церкви, що й вони). Оскільки власне релігійна ідентичність має для громадян значно менше значення, ніж громадянська чи регіональна ідентичності, це дозволяє припускати, що виникнення власне релігійних конфліктів в Україні є малоймовірним".
Дані соціологічних досліджень, узагальнені в таблицях і діаграмах тут.
