Країну майже 5 років повномасштабно і цілеспрямовано розбійницьки вбивають, нищать бомбами, ракетами, а один із її митрополитів, даючи інтерв’ю закордонному виданню, не зронив жодного критичного слова на адресу держави-агресорки, її президента чи патріарха-благословителя війни. Таке хіба можливе? Так, можливе. В Україні. Сьогодні. “Ніколи такого не було, і от знову”. Нині ця фраза, яку колись ужив Віктор Черномирдін, влучна стосовно діяльності митрополита Запорізького і Мелітопольського Луки (Андрія Коваленка), що вкотре засвідчив актуальну співпрацю з рашизмом. Цей «володар дум» дав 25 травня 2026 р. інтерв’ю сербському виданню «Живот Цркве» (український переклад).

Господарювання влади Російської Православної Церкви (РПЦ) на окупованих українських територіях, зокрема, і в районах Запорізької області (наприклад, призначення 2025 р. єпископом у Бердянськ особи, що доти служила в далекій російській глибинці, у Сибіру — Журнал Синоду РПЦ, де переоблаштовується устрій Запорізької єпархії) не є для Луки чимось таким, про що варто, маючи міжнародний майданчик, апелювати до світу й казати: “Ось воно – зло. Реагуйте якось, зупиняйте його”. Аж ніяк. Але при цьому про так зване “захоплення” храмів УПЦ з боку Православної Церкви України (ПЦУ) він говорить в інтерв'ю багато, кидаючись інвективами на її адресу.

Авжеж, відповіді Луки в інтерв’ю сповнені пропагандистськими легендами, які ми вже десятки разів бачили й чули на офіційних ресурсах РПЦ і в риториці російських державних геббельсів. Головний посил митрополита – банально-стандартний: у православній кризі у світі та Україні винен Вселенський Патріарх Варфоломій, одержимий, мовляв, амбіціями «абсолютного монарха», «східного папи». А один із ключових мотивів надання православ’ю України автокефалії – це в подачі Луки аж ніяк не об’єктивна потреба відновити справедливість щодо багатомільйонної спільноти українських православних й переосмислення у 2018-2019 рр. Варфоломієм своєї попередньої позиції під впливом агресії Росії щодо України, яка (агресія) тривала на момент рішення про автокефалію ПЦУ вже майже 5 років. Ні, мотивом Вселенського Патріарха Коваленко називає його “образу” на Московського Патріарха Кирила Гундяєва за ігнорування Всеправославного собору 2016 р. та за інші нібито шляхетні, але не вигідні Фанару, підходи Москви. Та облишмо ці штампи і гляньмо на одну безпеково серйознішу річ.

У згаданій розмові Лука й сербський інтерв’юер активно рекламують створення нещодавно в Белграді особливої ради. Процитую інтерв’юера: «У квітні в Белграді була створена Міжнародна рада із захисту православного канонічного порядку. До її складу мають увійти видатні експерти, богослови, аналітики, які готуватимуть стратегічні звіти, рекомендації та документи з метою нівелювання загроз для православної канонічної єдності… Ця ініціатива, за словами засновників Ради, ґрунтується на пропозиції, яку Ви раніше висловили у ЗМІ…» А ось слова Луки: «Створення подібної ради в Белграді – це серйозний крок, який має допомогти розв'язати глибоку кризу, що її переживає сьогодні весь православний світ».

Цікаво, як, коментуючи завдання ради, Лука Коваленко підводить до позиції, абсолютно суголосної з інтересом Москви: «Принциповий фокус – на тезі, що автокефалія можлива лише за згоди Церкви-Матері та консенсусу всіх помісних Церков, а не за одноосібним рішенням якоїсь однієї кафедри чи тільки претендента». З цього випливає така «візія»: автокефалія православ’я України, надана 2019 р., має бути скасована, й отримана надалі вона може бути тільки в тому разі, якщо буде згода, по-перше, церковної Москви (адже УПЦ лише її розглядає як Церкву-Матір), а по-друге, керівництва кожної з автокефальних Православних Церков світу, деякі з яких, переносно кажучи, зазирають Москві до рота. Очевидно, що цей проєкт деструктивно утопічний, а акцент на ньому тоді, коли РПЦ і її патріарх благословляють загарбницьку війну, є свідченням крайнього блюзнірства, озвучуваного Лукою і такими, як він.

Я задав у пошук назву ініційованої запорізьким владикою ради, й одразу мене спрямувало на офіційний сайт Центру геостратегічних студій, що в Белграді. Уже не раз я згадував на сторінках РІСУ про його системну проросійську активність (Високопреосвященний архицинізм, Лука, Драґана і Рамзан: рашисти всіх країн єднаються…).

Генеральна директорка Центру Драґана Тріфович регулярно бере участь не просто у проросійських ідеологічних заходах у Сербії, а відвідує відповідні збіговиська в самій Росії. Частота її візитів туди неабияка. Її, наприклад, запрошують як «експертку» на програми телеканалу «Звезда». До речі, чого варто тільки те, яких партнерів і друзів зазначає на своєму офіційному цей Центр! Серед них, наприклад, організація «Офицеры России», російський портал «Ветеранские вести» тощо. Ці контори ненастанно ведуть махрову пропаганду війни й героїзують російські воєнні злочини в Україні.

А у 2025 р. Тріфкович «легітимізувала» своїм членством у журі «журналістську» премію, котрою нагороджують в Чечні під егідою Рамзана Кадирова. Показово, що 2024 р. вона сама брала участь у конкурсі на цю премію – зі статтею про так званий кадировський «спецназ». На сайті Центру геостратегічних студій є ця її стаття. І численні дружні фото з російськими воєнними злочинцями. Ось що пише Драґана про цю розбійницьку зграю: «Легендарний підрозділ поліційного полку спецпризначенців Кадирова – одне з найвідоміших своїм героїзмом формувань, усі підрозділи якого функціонують у складі Росгвардії… Після початку СВО з демілітаризації та денацифікації України практично всі частини кадировського спецназу зайняли оборонні позиції на Донбасі… Чеченцям доручають найскладніші завдання… На Донбасі це боротьба проти українських диверсійних груп, а також цільові акції проти войовничих націоналістів, зачистка вже зайнятих територій… Особливу роль відіграли вони у звільненні Маріуполя, бази неонацистського «Азову», де продемонстрували свою готовність до боїв у міських умовах, здобуту ще за часів чеченської війни». (Драгана Трифковић: Кадировски спецназ, ударна песница Чеченије у борби против светског тероризма) Навіть не просто цинізм, а, коли казати алегорично, демонізм цих слів промовляє сам за себе.

Крім того, Тріфкович – авторка статей, які вибілюють Путіна та погрожують Європі від імені Росії. Одне слово, тавра нема де ставити… Я раніше писав на РІСУ: «Із рашисткою Тріфкович у митрополита Луки тісна співпраця й однодумність. Він з нею і в болгарській конференції брав участь разом у 2024 р., і ще в одній конференції, яку вона організовувала в Белграді, у березні 2025 р». А у своїй доповіді у грудні 2025 р. Лука прямо пропонував як приклад бази для аналітичного центру з відстеження екуменічних і геополітичних загроз саме структуру, керовану цією, по суті, проросійською воєнною агітаторкою.

Маємо в мережі і повний відеозапис конференції 30 квітня 2026 р. під егідою очолюваного Тріфкович Центру. Саме на цій конференції й було засновано згадану вище раду. Анонс до відео на Youtube чорним по білому підтверджує, що ініціатива її створення належить саме митрополиту Луці.

А тепер увага! Перший доповідач, якому Драґана надає слово після власного вступного виступу, – Руслан Калинчук. «Журналіст» одіозного ресурсу «Перший козацький», що перебуває в розшуку СБУ, сьогодні відкрито працює на російському ідеологічному полі. Там його іменують «катехизатором», «місіонером», «проповідником» і навіть «філософом».

У липні 2025 р. йому надали «честь» модерувати пропагандистський форум у Вологді, де збиралися путіністи, прихильники війни проти України. Серед них – сановники РПЦ, зокрема, і митрополит Тихон Шевкунов, довгі роки дуже близька до Путіна людина й нині церковний єрарх РПЦ в окупованому Криму. Виступав там й архиєпископ РПЦ з Молдови Маркел, відомий своєю «правозахисною» діяльністю у західних міжнародних організаціях, яку поєднує із солідаризованою участю в шабашах “русского міра”. А ще – державний секретар Союзної держави Росії та Білорусі Сергєй Глазьєв; топ-пропагандист Нікіта Міхалков тощо. Сайт РПЦ сповіщає про благословення події Патріархом Кирилом. Привезли туди й сербського режисера Еміра Кустуріцу, котрий підтримує Путіна.

Особливий цинізм – цей захід проходив під назвою «Люди Христові. Наш час» (однойменно із презентованим там пропагандистським фільмом). І звісно, у залі форуму, де обговорювали те, як кувати “побєду” на полі бою і в тилу, бовваніло гасло (даю в оригіналі): «Место силы русского мира.

До портрету Руслана Калинчука додам ще один штрих-цитату. Це анонс до інтерв’ю з ним 14 квітня 2026 р. на ресурсі Одинцовский информационный центр: «Православний місіонер Руслан Калинчук. На батьківщині, у західних областях України, проти нього порушено п'ять кримінальних справ, і за деякими статтями йому загрожує довічне ув'язнення. Влада України звинувачує його в колабораціонізмі та державній зраді. Сам Калинчук стверджує, що його переслідують за переконання: він публічно розповідав про тиск, арешти та побиття священників канонічної Української Православної Церкви. Руслан Васильович – не священник, а мирянин. Але він отримав особисте благословіння правлячого архиєрея, митрополита Фоми, на проповідь. Такий випадок – рідкісний, адже в церковній традиції це право майже завжди належить духівництву. Почути його проповіді можна щонеділі в Георгіївському кафедральному соборі Одинцова [це місто в Московській області]. Ведучий Тимур Гайсін поспілкувався з людиною, що знає про причини СВО не з чуток. Ця розмова – рідкісна змога почути голос того, хто бачив ситуацію з іншого боку і зміг зазирнути в саму її суть. Ви дізнаєтеся, чим він займався в Києві, що змусило його тікати, як це – мати ворогом цілу державу, і чому, попри все, він твердо вирішив присвятити своє життя Богові та Церкві”. Калинчук в тому інтерв’ю каже: “МИ здійснюємо спеціальну воєнну операцію”, цілком свідомо ототожнюючи себе з воєнними злочинами Росії…»

Й ось митрополит Лука Коваленко – ініціатор створення Міжнародної ради із захисту православного канонічного порядку. Очевидно, що насправді це рашистський лобістський центр, який фундують саме на тій конференції, де перше слово надано державному зраднику України Калинчуку. Вочевидь, Калинчук є одним із ключових членів ради. Як, мабуть, і лукашенківський агітатор та схвалювач дій Кремля Дмітрій Бєляков, що також був серед спікерів конференції. На сайті Центру геостратегічних студій бачимо й повний текст доповіді Калинчука “Знищення Церкви в Україні – елемент формування нової геополітичної реальності”. Немає сенсу детально її аналізувати, але показово: починає він із того, що чітко підкреслює перебування УПЦ як автономії в юрисдикції Московського Патріархату.

А ще у своїй доповіді колишній івано-франківець Калинчук вивергає хвилі одержимого гніву на адресу Євромайдану та УГКЦ і її лідерів, зокрема, владик Святослава Шевчука і Бориса Ґудзяка. Калинчук демонізує Ватикан та приписує йому задум новітнього відтворення імперії на кшталт Габсбурзької. Цитую: “Ватикан намагається реалізувати в Європі проєкт якоїсь нової Австро-Угорщини, до якої має увійти, бажано, вся Україна. Реалізація такого задуму в умовах існування значної частини російськомовного та православного населення є неможливою. Через це Ватикан мусив привести до влади лояльних до себе людей, зачистивши політичний простір від сил, які представляють альтернативний курс, і знищити останній зв'язок, що поєднує народи Росії та України – УПЦ. Варто зазначити, що багато чого їм вдалося: після Майдану до влади в Україні прийшли люди, пов'язані з Українським католицьким університетом (УКУ) або з іншими структурами Української Греко-Католицької Церкви – Уляна Супрун, Наталія Яресько, Андрій Юраш. Причащався в уніатських храмах і президент Петро Порошенко. Усі ці люди і стали виконавцями найжорстокішої боротьби проти УПЦ. Але справа не закінчилася тільки на уніатах, все ж таки католицизм є чужим для більшості населення України. Тому було вирішено використати технологію заміни: у 2018 р. внаслідок абсолютно злочинних, антиканонічних дій Константинопольського Патріарха Варфоломія було створено так звану Православну Церкву України (ПЦУ) – розкольницьку, сектантську, націоналістичну організацію. Але у створенні цієї структури активну роль відіграли не лише Патріарх Варфоломій та український президент Порошенко, а й Держдепартамент США».

Навряд чи це потребує коментаря. І немає жодних причин сумніватися, що митрополит Лука Коваленко – за одно із такими, як Калинчук. Адже формати конференцій і круглих столів Центру Драгани Тріфкович або таких форумів, як той, що був у Вологді, – то не середовища, де конкурують альтернативні, неоднакові позиції та підходи. То моноліт ідеологічних однодумців. Вони не дискутують між собою, вони в унісон озвучують рашистські памфлети проти вільного світу і гуманістичних сил у сучасному християнстві.

Цікаво: в одному з інших своїх виступів (на конференції в Молдові в серпні 2025 р.) запорізький митрополит дуже підтримував діяльність архиєпископа РПЦ Маркелла, котрий у вересні 2025 р. лобіював в органах ООН в Женеві інтереси гундяєвської структури – невдовзі після того, як був одним зі спікерів русскомірного форуму у Вологді. І пазл укотре чітко складається: в інтерв'ю «Животу цркве» Лука прямо говорить про систематичні дії прихильників РПЦ на міжнародній арені: “Є резонанс в ООН. Звернення та лобізм призвели до того, що міжнародні інституції почали реагувати жорсткіше. Наприклад, експерти ООН (OHCHR) висловлювали серйозну стурбованість діями Києва щодо УПЦ, включаючи позбавлення громадянства окремих єрархів та ризики, пов'язані з реалізацією закону «про заборону релігійних організацій, пов'язаних із країною-агресором». Себто мережа лобістів російського інтересу більш чи менш успішно частково досягає того, чого прагне.

І ось тепер запитання: невже держава Україна на п’ятому році війни може дозволяти собі таку «розкіш», як активна публічна, зокрема, міжнародна діяльність тих її мешканців, котрі є явними колаборантами держави-агресорки і її ідеологічної машини (РПЦ), що псевдосакральними «смислами» благословляє масові вбивства українців? І це в обставинах, коли митрополит Лука таки має істотний публічний вплив в Україні. Ось деякі ознаки цього впливу. Він має солідарність з боку предстоятеля УПЦ митрополита Онуфрія (це засвідчено хвалебними зверненнями на його адресу від Онуфрія у 2025 р). Він має свій Youtube канал та ресурси в інших соцмережах, через які впливає на громадян України під час війни. А ще він редагує одну із регулярних офіційних газет УПЦ («Летопись православия»), котра виходить щомісяця (переважно російською мовою). Її шпальти рясніють популяризацією спадщини “русского міра”, а також сучасних діячів, котрі підтримують Путіна (наприклад, майже кожен її номер містить прихильне інформування про діяльність Сербського патріарха Порфирія, котрий, як відомо, називає Путіна охоронцем християнських цінностей і цілком схвалює його політику). Зокрема. і в найновішому (травневому 2026 р.) числі «Летописи православия» особливий матеріал стосується рішень Архиєрейського собору Сербської Церкви під керівництвом путініста Порфирія. Заголовок характерний: “Сербская Церковь вновь возвысила свой голос в защиту УПЦ”.

Зрештою, чи тільки один Лука здійснює в УПЦ таку проросійську діяльність? Звісно, ні. Це система. Наприклад, один із офіційних ресурсів у структурі інформаційної мережі УПЦ – сайт Тульчинської єпархії. Там і нині серед чільних постатей-прикладів православного подвижництва позиціюють митрополита Іонафана Єлецьких, котрий в наші дні в Росії веде активну пропаганду провоєнних, антиукраїнських настроїв. Але це окрема історія і детальніше про Єлецьких розповімо в іншій публікації.