Церковне свято – хіба то новина? Новий проект РІСУ

21 вересня, 13:07
Свята і звичаї
Місячно-сонячний календар (елемент), який використовувався для визначення дати Пасхи за Юліанським календарем. З рукопису IX століття що походить з монастиря св.Еммерама в Німеччині.  - фото 1
Місячно-сонячний календар (елемент), який використовувався для визначення дати Пасхи за Юліанським календарем. З рукопису IX століття що походить з монастиря св.Еммерама в Німеччині.
Джерело фото: Wikipedia
Для багатьох читачів РІСУ цікавими є новини про релігійні свята. Це зацікавлення поділяють також редактори різних цілковито світських видань, які за останні роки все частіше публікують статті про значення релігійних свят. Нерідко в цих матеріалах, як й у наших, трапляються богословські та інші неточності, починаючи від дати свята за тим же Юліанським календарем. Редакція РІСУ звернулася до богослова-літургіста Едуарда Бердника з проханням поглибити знання наших читачів про значення свят у церковному календарі. Автор розповідає насамперед про свята за календарями Церков східної традиції, але вони у більшості ідентичні по своїй суті для християн інших конфесій.

«Дивна сталася новина, народила Діва Сина» — так співають в колядці на одне з найбільших свят церковного року – Різдво Христове. Співають щорічно так, ніби це Різдво сталось нині й є для усіх неабиякою новиною. Народна побожність, виражена в колядках, суголосна й богослужбовим текстам, які підкреслюють, що кожне свято є «тут і тепер».

Те що «дивна новина» сталась нині – може дійсно здивувати, адже ця новизна дещо відрізняється від тої, за якою в гонитві медіа. Ця новизна полягає у тому, що кожне свято церковного року є частиною Доброї Новини про прихід Божого Царства.

Те, що Боже Царство вже в дорозі та вже вступає в свої права, – проголошено життям, смертю та воскресінням Ісуса. Поки це Царство не прийшло у всій повноті та не постало «Нової Землі, Нового Неба, Нового Єрусалиму», Добра Новина про його прихід залишається гостро актуальною та нагальною для віруючих. Справа лише у тому, щоб пам’ятати про це, не забути про що новина, та не бути заскоченими зненацька. (2Пет. 1, 12:16).

Одним з шляхів, який Церква використовує для того, щоб пам’ятати Добру Новину, є свята церковного року. Через святкування Церква розкриває вірним значення спасительних дій Божих у світі, якими будується Царство Боже, та пропонує відповісти на них з подякою. Тим самим для кожного учасника та подія, яка сталась колись, перетворюється в Добру Новину, що зараз діє у його житті.

В самій серцевині Доброї Новини є воскресіння Ісуса. Тому тижневе і річне коло богослужінь побудовані довкола Пасхи. Як зазначає конституція ІІ Ватиканського Собору про Святу Літургію, всі інші свята мають у Воскресінні своє джерело з якого розгортається “таїнство Христа – від Воплочення й Різдва аж до Вознесіння, до дня П’ятдесятниці й до очікування блаженної надії та Господнього пришестя”(Sacrosanctum Concilium, 102). Навіть святкування днів пам’яті святих має пасхальний характер, а тому є так само частиною Доброї Новини. Адже святкуючи “дні народження до вічності святих, Церква проповідує пасхальне таїнство в святих, які спільно з Христом постраждали і прославилися; ставить їх за приклад вірним і цим провадить їх через Христа до Отця”(SC, 104).

Божа Дія є незмінним фактом, а святкування лише знаряддям Церкви, яке має розкрити для вірних значення Божих дій в найкращий спосіб. Тому в різних християнських спільнотах по різному формувались та розвивались окремі святкування церковного року. Розвиток цей, як і ціла історія Церкви, не був лінійним. В період розквіту історія спасіння плідно осмислювалась через літургійні святкування, які враховували культурний контекст, зрозумілий вірним. В періоди ж занепаду відбувалось в першу чергу механічне відтворення практик минулих століть. Це призводило до втрати контексту, хаотичного нагромадження разом текстів та обрядів різних традицій, а в кінцевому підсумку – утруднювало для вірних розуміння самого сенсу свята.

Головні центри богословствування та творення літургійних обрядів церков візантійського обряду після захоплення Константинополя в 1453 році переживали глибокий занепад. Відсутність осередків, в яких активно осмислювалася би богословська спадщина, співпав з часом винаходу та поширення книгодрукування, а тому рукописи, з яких друкувались та розповсюджувались літургійні книги, з яких фактично користуємось до сьогодні, були обрані скоріше випадково, ніж з огляду на їх якість. Лише в другій половині XX століття виникло достатньо осередків, які знову почали цікавитись богослужінням візантійського обряду з огляду на його осмислення, а не просто відтворення.

Таким чином, як зазначає український літургіст о.Василь Рудейко, “досі літургійний рік є складною і однією з найменш досліджених ділянок літургійного богослов’я”.

Відсутність розуміння того, чим є літургійний рік та як він має виглядати, доходить аж до того, що одна з найбільших спільнот візантійського обряду світу – Українська – послуговується в своєму богослужінні календарем, який хибить майже на два тижні.

В зв’язку з цим РІСУ, досліджуючи і популяризуючи церковну спадщину, розпочинає проект, у якому публікуватиме статті про свята літургійного року — не просто нагадуючи про чергову важливу дату, а демонструючи яким чином сьогодні кожне з цих свят є частиною однієї Доброї Новини – Євангелія. Ці публікації мають розкривати історичний шлях свята, його богослов’я та рецепцію в українському контексті.

Як зазначає о. Роберт Тафт, вивчати історію літургійного року потрібно “з тієї ж причини, через яку психіатр прагне розкрити дитячі травми пацієнтів: не для того, щоб просто знати про дитинство та минуле, а щоб розуміти, якою є теперішня особистість, що сформувалась цим досвідом”. Лише розуміючи історичний контекст формування свята, можна заглибитись в його богослов’я, тобто те, як саме Церква інтерпретує через це свято Божу дію у світі.

Кожна з помісних Церков, прагнучи все глибше пізнати і донести до пастви Євангеліє, розкриває зміст Доброї Новини мовою власної культури, що відображається й у святкуванні. Ці особливості – скарб, який варто знати і яким варто ділитись з іншими та пізнавати інших.

Лише пішовши шляхом пошуків сенсу, Церква зможе скористатись цим скарбом традиції, поставивши свята церковного року на службу Добрій Новині.

РІСУ долучається до цього шляху тим, що вміє найкраще – інформуванням та намаганням пізнати істину. Актуальна інформація подекуди є викликом, адже може зламати усталені стереотипи про церковні свята, викликати спротив у тих, хто “звик” до них, та породжувати питання щодо практики Церкви. Йдеться і про появу певних свят, і про трактування, і про традиції, які деякі з них невдало обросли. А часом буде йти мова і про те, чому певні “свята” такими взагалі не є — бо не мають в основі своїй причин для цього.

Прикладом розвінчання одного зі стереотипів є те, що матеріали, які виходять в рамках проєкту, по можливості, публікуються двічі: в день, коли свято саме є за календарем Церкви, та зі запізненням на два тижні – в день, коли деякі Церкви чомусь продовжують із запізненням святкувати його. Таким чином ми хочемо допомогти нашим читачам, які дотримуються цієї “традиції запізнюватися”, зрозуміти як насправді працює церковний рік, та побачити логіку в святкуванні за датами, які пропонує церковна традиція, а не з запізненням на два тижні.

З матеріалами у рамках цього проекту можна познайомитися у підрозділі “Свята літургійного року”, який ми започаткували 1 вересня 2022 року, тобто фактично з Індиктом — початком літургійного року за візантійською традицією.