Церковний календар, 23 травня. Преподобна Євфросинія Полоцька

Євфросинія (у хрещенні Предслава) була донькою полоцького князя Святослава-Георгія Всеволодовича та правнучкою київського князя Володимира. Спадкоємство не тільки тілесне, а й духовне щодо руських святих відзначають літургійні тексти на честь св. Євфросинії.

Так стихира на Вечірні передає цю тяглість, вплітаючи життєвий шлях Євфросинії між минулим і майбунім: “Давида і Романа серед мучеників і блаженного Теодосія серед преподобних бачачи увінчаними, Євфросиніє, себе принісши в жертву Богові, від князів руських земної батьківщини ти поспішила до братнього єдинодумства, блаженна, і почин лику князівен самообіцяний принесла Богові, щоб з ними прийняти обіцяні блага від Того, заради Кого трудилася”.

Адже Євфросинія дивилася не лише на тих, хто її випередив у святості, а й ділилася нею з найближчими, сприяючи кількісному і якісному зростанню монаших покликань — за нею послідували рідна сестра Градислава, двоюрідна Дзвенислава та дві братові доньки Кирінія й Ольга.

Житіє св. Євфросинії відзначає її раннє зацікавлення Святим Письмом, святоотцівськими творами і схильність до усамітненого монашого життя. У дванадцятилітньому віці вона тікає з дому, аби уникнути небажаного заміжжя і прийняти чернечий постриг. Тропар на честь святої відзначає у цьому певний біблійний паралелізм: “Наслідуючи дванадцятилітнього Христа, що навчав у храмі слову Божому, ти пішла за Ним, Євфросиніє. Славу минущу і земного обручника відкинувши, заручила себе кращому за всіх Христу, взявши хрест, шляхом ангельського життя слідуючи і багатьох на нього наставляючи, у пахощах мира в небесну світлицю увійшла ти, звідки моли свого Любого за тих, що благочесно почитають пам’ять твою”.

Певний час Євфросинія жила в невеличкій келії при Софійській церкві Полоцька і переписувала книги. Виручені від цього гроші ділила з бідними. Далі, як каже Житіє, і активно оспівують літургійні тексти, вона мала видіння ангела, який скерував її у Сільце поблизу Полоцька, де стараннями святої постав жіночий монастир. 1161 р. його увінчала мурована Спасо-Преображенська церква, яка після певних реконструкцій збереглась дотепер.

Але значно важливішим було будівництво людських душ, яким займалася Євфросинія. Сама, здобувши освіту при княжому дворі, ділилася нею з іншими — як монахинями, що чисельно вступали до її обителі, так і з простими мирянами, котрі туди навідувались. Вміння читати й писати, слово Боже, літургійний спів, богослужбовий устав — те, чому навчала ігуменя монастиря Святого Спаса.

Згодом Євфросинія заснувала й побудувала чоловічий монастир і церкву при ньому, освячену на честь Богородиці. Ігуменя також хотіла помістити в новозбудованій святині особливу ікону. Передання приписує першу ікону Пресвятої Богородиці апостолу і євангелисту Луці. Одна з трьох її копій була в Ефесі, і Євфросинія, маючи зв’язок з імператорським двором Константинополя, звернулася по неї до Мануїла Комнина. Імператор посприяв тому, що Константинопольський Патріарх Лука дав благословення, щоб ікону Матері Божої Ефеської подарували полоцькому монастирю.

Мрією Євфросинії було паломництво на Святу Землю і відхід звідти до вічності. Здійснилася вона 1173 р. — Євфросинія у супроводі брата Давида та сестри Євпраксії (Дзвенислави) прибула до Єрусалиму, поклонилася святим місцям, після чого занедужала. А по 24-х днях хвороби, причастившись Святих Таїнств, спочила в Бозі. Поховали святу в єрусалимському монастирі прп. Теодосія.

Коли 1187 р. Салах ед Дін захопив Єрусалим, він дав можливість християнам покинути місто. Багато реліквій вони забрали з собою, в тому числі й мощі св. Євфросинії. Їх привезли до Києва і поклали в печері прп. Теодосія. 1910 р. тіло святої перенесли до Спасо-Преображенського храму в Полоцьку, де воно зберігається до нині.

Нещодавні розкопки знайшли на території Спасо-Преображенського храму Полоцького Спасо-Євфросиніївського монастиря (тепер Білорусь) печатку із вигравіруваним її зображенням, якою Євфросинія як ігуменя скріплювала документи.

Адже особливість служіння св. Євфросинії, ігумені монастиря Святого Спаса, полягала в тому, що їй доводилося поєднувати організаційну діяльність з адміністративною, а просвітницьку — з тривалими чуваннями на молитві та суворою аскезою.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.