8 листопада Церкви візантійської та лютеранської традицій святкують Собор архистратига Михаїла та інших безплотних сил, котрих по-простонародному звикли називати ангелами.
Тижневе коло богослужінь візантійської традиції до того ж присвячує їм кожний понеділок. Латинська традиція вшановує безплотні сили 29 вересня, особливо виділяючи тих архангелів, про котрих є згадки у Святому Письмі, — Михаїла, Гавриїла та Рафаїла. Копти на їхню честь святкують 12-те число кожного місяця.
Безплотні сили у Біблії
Йдеться у всіх цих святкуваннях про невидимий світ істот, наділених розумом і свобідною волею. На відміну від людей, вони не мають видимого матеріального тіла (церковносл. — плоті, гр. — σαρξ), зате на відміну від безмежного Бога, обмежені особливим невидимим тілом (гр. — σωμα). Тому доречніше до них застосовувати назву “безплотні сили”.
Вони часто з’являються на сторінках Святого Письма як “служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння” (Євр. 1, 14). Іноді набувають виду, подібного до людини, іноді — надприродних істот, вигляд котрих важко передати словами (херувими у видінні пророка Єзекиїла).
Маючи тісний зв’язок з Богом, безплотні сили надзвичайно могутні. Їхня з’ява означала Божу присутність. А слово, проголошене ними, мало найбільшу вагу, так, немовби промовляв сам Господь. Звідси й загальна назва “αγγελος”, що дослівно перекладається як “посланець”. Вражені могутністю безплотних сил, ті, кому вони з’являлися, піддавалися спокусі віддати найвищу шану їм, але посланці це зупиняли та нагадували, що належить вона єдиному Богові. Апостол Павло в Посланні до Колосян картав своїх адресатів за надмірне почитання ангелів, котрих вони ставили навіть вище за Христа.
Однак деякі ангели на чолі з Люцифером відмовилися від зв’язку з Богом через свій бунт і стали впалими (демонами). Книга Одкровення описує боротьбу вірних Богові ангелів з тими, котрі повстали. Очолив її Михаїл (дослівно “Хто як Бог?” у відповідь на претензію Люцифера). Візантійська традиція надає йому титул архистратига — воєначальника.
Зміцнені Божою силою, небесні воїнства перемогли: “І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, — повержено на землю, і ангели його з ним повержені” (Од. 12, 9). Тому на Божественній Літургії 8 листопада читають євангельський уривок, де Ісус, підкреслюючи своє Божество, каже: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба” (Лк. 10, 18).
Літургійне почитання безплотних сил
Входячи Вечірнею у свято Собору архистратига Михаїла та інших безплотних сил, Церква пропонує на цьому богослужінні три читання зі Старого Завіту. У них прямо не називається Михаїл, але зображені події, тісно пов’язані зі святом. Це — зустріч під Єрихоном Ісуса Навина із загадковим начальником Господнього війська (І. Н. 5, 13-15), покликання Гедеона ангелом Господнім до визвольної боротьби Ізраїля проти мідіян (Суд. 6, 2. 7. 11-24). Третьою паремією Вечірні є пророцтво Ісаї (Іс. 14, 7 -20), в якому простежується також падіння Люцифера з неба через його гординю: “Твоя пиха й музика на гарфах у Шеол провалилась; постіль твоя — черва, хробаки — твоє покривало. Як же ж це ти впав із неба, ти, блискучий сину зірниці?”
Літургійні тексти 8 листопада звертаються почергово то до безплотних сил загалом, то до “першого з архангелів” Михаїла. Останній в них виступає як той, хто “стоїть перед трисяйним Божеством”, постійно віддає йому хвалу, а також “проходить увесь світ, виконуючи у своїй потузі доручення Творця свого” (див. стихири Вечірні).
На каноні Утрені свята з’являють також згадки про архангела Гавриїла, Божого посередника при події Благовіщення. До нього разом з Михаїлом Церква звертається, щоб вони виблагали її вірним “прощення гріхів, і благодать, і ласку в день суду” та рятували їх від усяких напастей (див. канон Утрені).
Дія ангелів у житті людини
В народній побожності значення безплотних сил часто якраз і зводиться до порятунку в різних небезпеках. Звідси такої шани в народі зазнають ангели-хоронителі — безплотні сили, “приставлені” Богом до людини від моменту її Хрещення. На прохальній єктенії богослужінь (Божественної Літургії, Вечірні, Утрені) Церква звертається до Господа, просячи “ангела миру, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших”. Микола Кавасила каже: “ангела з самого початку дано кожному віруючому, а для того, щоб він діяв і звершував свою справу, і щоб оберігав нас, і наставляв на правильний шлях, і не відступав від нас, обурившись нашими гріхами”, ми й висловлюємо це прохання.
Тож дія ангелів у житті людини є багатогранною. Відрізняються між собою безплотні сили і за рангами. Дев’ять ангельських чинів в порядку віддаленості їх від споглядання Божої слави та наближенні до людського світу, описав у своєму творі “Небесна єрархія” Псевдо-Діонісій Ареопагіт: херувими, серафими, престоли, господьства, сили, влади, начала, ангели й архангели. На їхню честь під час проскомидії священик вирізає і кладе на дискосі окрему частицю, а тексти усієї Божественної Літургії постійно нагадують, що ми її звершуємо разом з безплотними силами.
Встановлення свята
З кількістю ангельських чинів пов’язане і встановлення свята Собору архистратига Михаїла та інших безплотних сил. Коли відлік літургійного року починався з березня, то листопад був дев’ятим місяцем. А восьме його число, на яке призначили святкування, вказує на майбутню повноту, коли “Син Людський прийде у славі Отця свого зі святими ангелами” (пор. Мр. 8, 38).
Поштовхом до встановлення свята на честь усіх безплотних сил стали надужиття, про які говорить 35-те правило Помісного Лаодикійського собору (сер. IV ст.): “Не подобає християнам залишати Церкву Божу, та відходити, і служити ангелам, і влаштовувати зібрання. Це осуджено. Заради цього, якщо виявиться, що вправляється у такому таємному ідолослужінні, нехай буде анафема, поскільки залишив Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого, і приступив до ідолослужіння”.
Іконографія свята
На іконах Михаїл як “небесних воїнств архистратиг” (тропар свята) традиційно зображається з мечем і в обладунках. Гавриїла найчастіше можна впізнати за жезлом як символом влади від Бога, який може бути розквітлим (старозавітні образи розквітлого жезла Арона, паростка Єссея або дерева життя з Едему). Пізніша західна традиція дає йому в руки лілію як символ непорочності Діви Марії, котрій він звіщає майбутнє Богоматеринство. Ще один архангел, знаний завдяки Книзі Товита, на ім’я Рафаїл (дослівно “Бог лікує”) зображається зі скринькою з ліками. Апокрифічна книга Еноха, крім цих трьох архангелів зі Святого Письма, згадує ще п’ятьох: Уриїл, Селатиїл, Єгудиїл, Варахиїл, Єремеїл.
На іконі свята Собору архистратига Михаїла вони разом з іншими безплотними силами зібрані разом. На передньому плані вони тримають зерцало — поширений атрибут ангелів на зображеннях, — в якому є лик Христа. Часто також біля голів ангелів можна побачити стрічки — так звані “слухи”, — які відображають процес прийняття звісток від Бога та передавання їх людям.
Таким є почитання ангелів у християнстві. Але знання про них виходять далеко за його межі. Численні згадки у Старому Завіті роблять ангелів як Божих посланців важливими постатями у юдаїзмі. Мікаїль, Джебріль та інші ангели є відомими на сторінках Корану. А зображення купідончиків (амурчиків), які з античності через епоху Відродження перейшли у сучасну масову культуру, підтверджують те, що усвідомлення існування невидимого світу було притаманне усім часам і народам.