Церква і молодіжні організації в Україні
До аналізу позицій молодіжних організацій України щодо релігії та діяльності церкви в нашому суспільстві мене спонукала невелика замітка, що з’явилася нещодавно на сторінках газети «Голос України». У ній ішлося про утворення у Львові філії християнської місії «Армія спасіння», фундаторами якої виступили кілька молодіжних організацій, що мають не лише різний профіль, але й донедавна кардинально відрізнялися своїми підходами до релігії та церкви. Ще півтора-два роки тому неможливо було уявити собі спільну благодійницьку діяльність правонаступниці комсомолу — Демократичної спілки молоді Львівщини, військово-патріотичної Спілки ветеранів Афганістану, Студентського Братства та інших молодіжних організацій...
Розвал тоталітарної системи виявив широкий спектр думок, принципову неоднорідність у молодіжному русі, що довгий час штучно утримувався в рамках однієї організації. Після розпаду комсомолу виникає багато нових організацій з найрізноманітнішими програмами, напрямами, цілями. Природно, що для значної кількості молодих громадян України, різних молодіжних організацій ставлення до питань віри грало помітну роль у їхньому самовизначенні. Тому більшість новоутворених організацій у своїх програмних документах і практичній діяльності продемонстрували своє ставлення до релігії та церкви.
Зазначимо, що невідкладну потребу в цьому мали не всі молодіжні організації, що діють в Україні. Наприклад, значна їх кількість займається суто виробничими проблемами: об’єднує молодь за професійною ознакою, сконцентрувала свою увагу на соціально-захисній функції, бізнесі, менеджменті і т. п. * Тому в більшості випадків світоглядні питання тут не є домінуючими, а співпраця з релігійними організаціями продиктована не якимись вищими міркуваннями, а елементарною життєвою доцільністю.
Інша річ — політизовані молодіжні організації. Уже завдяки своїй природі вони не можуть обійти стороною питання принципового ставлення до релігії та церкви і просто-таки змушені визначати свої позиції щодо актуальних питань релігійно-церковного життя.
Найбільш радикальні, принаймні зовнішньо, зміни у цьому відношенні відбулися в Спілці молодіжних організацій України (СМОУ), що утворилася у вересні 1991 р. із залишків організаційних структур ЛКСМУ (МДС). І хоча сьогодні вона не може бути віднесена до політизованих молодіжних об’єднань, ми розглянемо її еволюцію в релігійному питанні, маючи на увазі її історичне минуле. В надзвичайно короткі строки ця організація, що була одним з «привідних пасів» політики КПРС та її кадровим резервом, пройшла шлях від копіювання діяльності свого патрона до заяви про те, що надалі вона «...не має наміру бути ані ідеологічним пастором, ані провідником ідей будь-якої партії».
Іншими словами, у питанні свого ставлення до релігії, церкви та віруючих СМОУ повністю полишила лінію, що збігалася з установкою КПРС та комсомолу на формування у молоді науково-матеріалістичного світогляду та боротьбу з проявами релігійності в молодіжному середовищі. Серед головних цінностей, на яких нині базується організація, як свідчить «Програмна заява СМОУ», чільне місце посідає «свобода — такий стан суспільства, який гарантує людині право вибору й зумовлює відповідальність людини за зроблений вибір». Отож можемо вважати, що принцип свободи сумління є для СМОУ однією з підвалин її діяльності.
Однак, здається, Спілці буде важко перебороти скептицизм та настороженість щодо її заяв у релігійному питанні не лише з боку церкви, а й значної частини молоді. Драматизм позиції колишнього комсомолу полягає в тому, що організаційні попередники СМОУ перейшли всі межі у своєму «хитанні разом з партією» у питанні ставлення до релігії, церкви та віруючих. КПРС, як відомо, так і не спромоглася заявити про свою готовність приймати в партію віруючих та відмовитись від поділу людей за ознакою їхнього ставлення до релігії. Ця теза була закладена лише в проект її програми, опублікований 8 серпня 1 991 p., тобто незадовго до припинення та заборони її діяльності.
Природно, що войовничість, недалекоглядність та нещирість партійної еліти в релігійному питанні не могли не позначитися на позиції комсомолу. ЛКСМУ (МДС) було надзвичайно важко формувати свою власну позицію в цій сфері, адже вона мала втілювати в життя молодіжну політику Компартії України. Остання ж не переставала в галузі ідеологічної роботи протиставляти комуністичну ідею релігійним поглядам навіть після того, коли в її документах уже констатувалася тотожність позицій партії та церкви в широкому спектрі питань. Досить сказати, що, зустрічаючись з лідерами ЛКСМУ (МДС), керівники КПУ ще на початку минулого року націлювали комсомольців на активне протистояння ідеї деполітизації народної освіти. Вони вбачали в цьому небезпеку того, що «там, де з учбово-виховного процесу витісняється комуністична ідеологія, непримиренно нав’язуються інші, антикомуністичні, релігійні погляди...» (Див. «Сільські вісті», 22 січня 1991 p.).
Тож сьогодні, з огляду на недавню позицію комсомолу у релігійному питанні, навряд чи варто розраховувати на активне співробітництво із СМОУ молодих віруючих чи релігійних організацій. Хоча теоретично така можливість існує, адже на заваді до членства у Спілці не стоять ні політичні погляди, ні віросповідна приналежність молоді.
Комерціалізація комсомолу та зміщення його активності з політичної в інші сфери життя молоді — далеко не поодинокий приклад еволюції традиційних молодіжних формувань у релігійному питанні. Так само змінили своє ставлення до релігії молодіжні організації, раніше тісно пов’язані з комсомолом, але вже тоді скеровані на виконання фінансово-господарчих операцій та зовнішнє представництво молодіжного руху колишнього СРСР.
Ідеться перш за все про Український міжнародний Комітет молодіжних організацій (УМКМО), Комітет молодіжних організацій м. Києва (КМО м, Києва) та Українське бюро Міжнародного молодіжного туризму «Супутник». Властивий їм «вроджений» меркантилізм за найпершої можливості заступив собою награну ідеологічну цнотливість. Кожна з цих організацій почала або активно співробітничати з комерційними структурами, що діють під релігійними гаслами, або ж, принаймні, стала абсолютно відкритою для такого співробітництва.
Ні, ми далекі від популярних сьогодні звинувачень якихось організацій у «перелицьовуванні», «перефарбуванні» і т. п. Якщо подивитися на проблему ставлення комсомолу та інших споріднених організацій до релігійного питання дещо ширше, то ми побачимо, що сам він був, власне, часткою державного апарату, який з ряду причин сповідував державний атеїзм. Загальні для всього суспільства ідеологічні засоби утримували монолітний тоді молодіжний рух на позиціях войовничого атеїзму. Разом з їх руйнацією зникав і антирелігійний запал комсомолу, аж доки не перейшов у свою протилежність. Однак, як нам здається, плідне співробітництво правонаступників колишнього комсомолу з релігійними організаціями поки що неможливе. На заваді цьому стоїть консерватизм, перш за все, маси віруючих. Для зняття існуючого відчуження, природно, не завадили хоча б моральні репарації з боку тих, кому дісталися у спадок і плюси й мінуси молодіжного руху з комуністичною орієнтацією. На сьогодні ж реальне і досить різноманітне за формою співробітництво з релігійними організаціями характерне лише для згадуваної вже Демократичної спілки молоді Львівщини, що вийшла зі складу ЛКСМУ (МДС) ще в жовтні 1990 р.
Цілком певні відмінності, а також потенційні можливості для співпраці з релігійними організаціями закладені в документах цілого ряду регіональних молодіжних організацій, що створювалися починаючи з 1986 р. як альтернативні комсомолові чи як похідні від нього. Йдеться про молодіжне товариство «Кіш» (м. Львів), організацію української молоді «Спадщина» (Львівщина), Товариство Лева (Львів), Товариство української студіюючої молоді ім. М. Міхновського (Харків), харківську молодіжну патріотичну організацію «Сокіл», певною мірою про дніпропетровську групу «Політичний ліцей» та республіканські молодіжні організації — Українська молодіжна асоціація, Світовий Конгрес українських молодіжних організацій і українську скаутську організацію «Пласт».
Більшість перелічених молодіжних організацій, особливо регіонального рівня, мають культурологічне спрямування. Тому, природно, вони досить чітко визначають свою позицію в релігійному питанні. До того ж, вони формувалися в такому суспільно-політичному контексті, який вимагав тверезої оцінки релігії та церкви як значних чинників культурно-історичного процесу українців. Тому їхні програмні документи, а згодом і практична діяльність, були спрямовані на відродження святково-обрядового комплексу, який, природно, вже не зводився лише до світських його елементів, а й включав фольклорний та етнографічний пошук, сприяння відновленню національного колориту церков, що діють в Україні. Лише окремі з них задекларували своє прагнення до співробітництва з релігійними організаціями (Українська молодіжна асоціація), визнали основою свого способу життя принципи християнської моралі та необхідність вивчення релігійних доктрин («Пласт»).
Загалом підходи цих молодіжних організацій до релігійного питання не деформувалися під впливом політичного протиборства, що проявилося в релігійному середовищі України у вигляді міжцерковного конфлікту. Майже всі вони стоять тут на позиціях здорового глузду, хоча, природно, і не позбавлені симпатій до певних релігійних організацій та схильні до перебільшених оцінок релігійного фактора в житті нашого суспільства.
Дещо інакше формувалася і згодом реалізувалася позиція, що її займають стосовно релігії та церкви політизовані молодіжні організації, — такі, як Спілка незалежної Української молоді (СНУМ), Союз українського студентства (СУС), молодіжна філія РУХу та Молодіжна організація Української республіканської партії. Дві останні організації у цих питаннях, природно, ідуть у фарватері своїх матерніх політичних формувань. Вони, як і СНУМ, максимально сприяв, процесові відродження Української автокефальної православної та Української греко-католицької церков, підтримували інші релігійні організації в їх прагненні до здобуття більшої свободи, критикували діяльність ієрархії УПЦ, націлену на створення штучних перешкод на шляху до відновлення діяльності УАПЦ та УГКЦ.
Союз українського студентства, окрім того, докладав чимало зусиль для пропаганди релігійних цінностей у молодіжному середовищі. Зокрема, вимагав надати можливості для діяльності релігійних громад у вузах, розглядаючи це як необхідний елемент більш широкої програми національно-релігійного просвітництва студентської молоді. Політичні орієнтації та безпосередня участь СУС у політичному процесі, його симпатії до церкви зумовили зворотний процес підтримки церквою деяких акцій Союзу. Це чітко проявилося, наприклад, під час голодування студентів 2-17 жовтня 1990 р. у Києві. Активна політична позиція названих молодіжних організацій робила їх безпосередніми учасниками багатьох акцій, пов’язаних з перипетіями релігійного життя сучасної України. Як правило вони надавали перевагу тим релігійним організаціям, котрі активніше проводили в життя ідею національного відродження церкви.
Особливо слід відзначити, що, крім названих молодіжних формувань, в Україні починаючи з 1990 р. діють дві республіканські молодіжні організації суто релігійної орієнтації. Це Комітет Української католицької молоді (КУКМ) та організація «Українська молодь Христові» (УМХ). Їх поява є своєрідним віддзеркаленням тенденції, що, з одного боку, вказує на активізацію релігійного молодіжного середовища та його прагнення до формалізації молодіжного руху з релігійною ознакою, а з іншого — на посилення контролю за ним з боку церкви.
Проблема віруючої молоді, зміни поколінь та взаємовідносин між різними віковими категоріями членів релігійних громад характерна сьогодні для переважної більшості церков, що діють в Україні. Одні залишають молодіжні структури, що виникають безпосередньо в церковній огорожі, а інші, як це практикують, наприклад, католики, застосовують змішаний підхід — поряд з церковними молодіжними формуваннями дають простір для діяльності світських католицьких молодіжних організацій. Прикладом таких організацій, що класифікуються церквою як один з різновидів апостолату мирян, саме і є КУКМ та УМХ.
Мета їх існування, напрямки діяльності та засоби, за допомогою яких вони реалізують своє призначення, — споріднені, їх робота будується «на засадах католицької віри і моралі, в дусі українських християнських і національних традицій та взагалі в злагоді з ідейно-духовними, культурними і національними вартостями країв їх осідку». Спектр діяльності цих організацій визначається їхньою структурою. Статут УМХ, наприклад, передбачає в тереновій організації, що є низовою її ланкою, наявність груп «Катехізація» — для апостольської праці серед молоді; «Сарепта» — для духовних вправ, поглиблених молитов та вивчення Біблії; «Милосердя» — для допомоги бідним, хворим, самітнім священикам та репресованим за віру; «Подружня зустріч» — для плекання культури подружньої родини; преси, перекладу та видавництв; концертної, виробничої, інформаційної та інших груп.
Діяльність КУКМ багато в чому повторює УМХ, однак має і свої особливості. Зокрема він більшою мірою зорієнтований на збір і розповсюдження інформації з питань релігійного життя в Україні та в місцях компактного проживання українців. Різниця між цими організаціями, крім іншого, полягає ще й у тому, що КУКМ об’єднує як греко-католиків, так і прибічників Римо-католицької церкви, тоді як УМХ — лише греко-католицьку молодь. Відмінною рисою УМХ є її діяльність, націлена на підтримку ідеї екуменізму та проведення заходів «...для зближення і релігійної єдності українського народу і з’єднання українських церков». У цьому питанні організація «Українська молодь Христові» стоїть на засадах українського екуменізму, ідею якого активно обстоював митрополит Андрей Шептицький та інші керівники УГКЦ. До речі, УМХ вважає себе спадкоємницею традицій українських християнських молодіжних організацій, які діяли в Галичині в 20-40-х роках під керівництвом митрополита Андрея.
Цим зумовлене й місцезнаходження керівних органів обох організацій: КУКМ базується в Києві, а УМХ — у Львові. На сьогодні кожна з цих організацій має більш як 200 членів і значні перспективи для росту, а також розвинені міжнародні зв’язки. Наприклад, КУКМ має 6 закордонних представництв.
Обидві молодіжні організації успадкували від церкви чітку структуру та механізм управління. Діють вони під її духовною опікою, яка уособлюється правлячими ієрархами УГКЦ, патріархом або Синодом цієї церкви. Церковне керівництво наділене широкими правами по управлінню молодіжними організаціями. Активна формотворча робота католицьких церков України по створенню своїх світських молодіжних організацій може послужити прикладом для наслідування релігійними організаціями України. Тому з часом слід чекати появи значної кількості молодіжних формувань релігійної орієнтації, до складу яких входитимуть віруючі інших церков. Реальність такої перспективи розвитку релігійного молодіжного руху здається неминучою, особливо з урахуванням міжцерковної конкуренції за сфери впливу.
Подібну ситуацію бачимо і в усьому молодіжному русі України. Тому, природно, важко скласти повне уявлення стосовно орієнтацій молодіжних організацій у релігійному питанні. Ці характеристики набудуть відносної сталості лише тоді, коли сам молодіжний рух почне розвиватися поза значними зовнішними впливами та набере більш-менш усталених форм. Адже наведені вище приклади промовисто свідчать про те, що далеко не всі молодіжні організації відстоювали свою, притаманну лише їм позицію в питанні ставлення до релігії та церкви. Досить часто вона нав’язувалася їм зовнішніми силами або була продиктована політичною ситуацією. Зміцнення плюралізму в молодіжному русі та спрямування політичного процесу в Україні в цивілізоване русло сприятимуть виявленню власної позиції кожної молодіжної організації у релігійному питанні.
* Асоціація МЖК воїнів-інтернаціоналістів «Укрінтербуд», Республіканська Асоціація молодіжних жилих комплексів України, Українська науково-економічна фірма «Немо», Українське молодіжне аерокосмічне об’єднання «Сузір’я», Український Фонд міжнародного молодіжного співробітництва, Молодіжна комісія спілки композиторів України, Львівський регіональний фонд соціальної служби молоді «Молода Україна», Івано-Франківський регіональний молодіжний фонд «Молода Галичина» та інші республіканські та регіональні молодіжні організації.
Людина і світ. — 1992. — №7-8. — С. 17-20
Віктор БОНДАРЕНКО
